2.2. Стан упровадження принципів наступності і перспективності у практиці мовної освіти учнів середньої школи”

Аналіз навчальних програм з рідної мови для початкової та основної школи свідчить, що вони побудовані за лінійним і концентричним принципами. Як зазначає М. Пентилюк, лінійний принцип передбачає розташування матеріалу від мовних одиниць нижчого рівня до вищого. Згідно з концентричним принципом орфографія і пунктуація в основній ланці вивчаються роззосереджено разом з іншими темами, наприклад: “Будова слова. Орфографія”, “Словотвір. Орфографія” тощо. Значна частина запропонованого матеріалу з морфеміки і словотвору має яскраво виражений орфографічний характер, тобто розглядається в основному як засіб засвоєння школярами морфологічного принципу правопису. Автори чинних програм з рідної мови для 1–4 і 5–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів вважають, що вміння учнів членувати слово на морфеми є ключовим у роботі над правилами української орфографії. Проте реалізації можливостей вивчення словотвору для збагачення й уточнення словника школярів відводиться другорядна роль.

У процесі вдосконалення змісту розділів “Будова слова” і “Словотвір” у програмах з рідної мови для початкової та основної школи, на нашу думку, важливо передбачити: врахування дошкільної мовної підготовки дітей у галузі словотворення; посилення уваги до семантики афіксів під час вивчення морфемної структури слова; усвідомлення дітьми взаємозв’язку морфемного складу слова і його лексичного значення; вивчення морфеміки і словотвору у функціонально-стилістичному і комунікативно-діяльнісному аспектах; розвиток логічного мислення учнів, удосконалення їхніх комунікативних умінь [17, c. 79].

Державними освітніми стандартами і чинними програмами визначено зміст базової мовної освіти. Забезпечити ж засвоєння учнями теоретичних знань і вироблення в них практичних умінь покликані сучасні підручники з рідної мови. Аналіз навчальних книжок дає змогу стверджувати, що вони передбачають реалізацію таких загальнодидактичних принципів, як єдності навчання, виховання і розвитку особистості, науковості, системності, послідовності, зв’язку теорії з практикою, наступності, перспективності, доступності, наочності тощо [16, c. 9].

Водночас, на наш погляд, у підручниках як для 2–4, так і для 5–7 класів недостатньо впроваджено принцип функціонально-стилістичної спрямованості вивчення морфеміки і словотвору. Так, учням основної школи пропонується обмаль вправ, що супроводжуються завданнями творчого характеру на засвоєння особливостей уживання слів з афіксами. Також треба зазначити, що вміщені в підручниках для 2-4 і 5-7 класів завдання не запобігають такому стилістичному огріху в мовленні школярів, як близьке вживання спільнокореневих слів.

Висновки

Словотвір є проміжним рівнем мови, що тісно пов’язаний з іншими її рівнями і насамперед морфологічним, лексичним, синтаксичним. Лінгвістичний характер і навчальна мета зумовлюють вибір способів і засобів її засвоєння, спрямоване на формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє виражальними засобами рідної мови, усіма її видами, типами, стилями, найважливішими жанрами.

Як вiдомо, з поняттям словотвору учнi знайомляться вже в початковiй школi. Бiльш детально – в середнiй школi, проте вивчення його зводиться в основному до розгляду морфологiчного способу, як найбiльш продуктивного в системi окремих частин мов. У свою чергу, включенням словотвору до морфології часто зумовлене i змiщування морфологiї i словотвору не тiльки в практицi середнъої, а навіть i вищої школи, де, крім морфологiчного способу творення слiв, розглядаються i такi, як морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний та лексико-семантичний.

Морфологiчний спосiб словотворeння в середнiй школi iнодi пiдмiняють морфемним аналiзом, бо у програмах i пiдручниках немає опису основного поняття словотвору – твірної основи, через що часто неправильно визначають словотворчi афікси. До недавнъого часу цього поняття не було в програмах та посiбниках вищої школи України, хоч воно iснує в мовознавчiй науці близько сорока pоків i в достатнiй мipi реалiзовано в академiчнiй граматицi росiйськоi мови академiком В. Виноградовим (роздiли про словотвiр iменникiв та прикметникiв), а також у працях І. Ковалика, М. Шанського та iнших мовознавцiв. Без чiткого засвоєння поняття твiрної основи i правильної реалiзацiї її в шкiльних пiдручниках i вузiвських посiбниках багато учнiв шкiл i студентiв вузiв не можуть як слiд збагнути морфологiчного способу словотворення.

Саме тому в останнiй час все настiйнiше лунають голоси про необхiднiсть урахування твірної основи в практицi вивчення одного з найпродуктивнiших способiв творення слiв – морфологiчного.

На початку вивчення роздiлу “Словотвiр” доцiльно наголосити, що словотворення є основним джерелом збагачення лексичного складу нашої мови. З’ясовуються способи творення поданих слів, робиться висновок про те, що нові слова утворюються різними способами від існуючих у мові слів.

Сучасне розуміння ролі якісної мовної освіти у формуванні особистості школяра, визнання пріоритетності його мовленнєвого розвитку зумовлюють необхідність створення такої системи безперервного навчання рідної мови, яка б ураховувала найважливіші лінгводидактичні принципи. У дисертації обґрунтовано актуальність проблеми реалізації принципів наступності і перспективності у викладанні шкільного курсу рідної мови, проаналізовано психологічні, педагогічні та лінгводидактичні засади її розв’язання.

Аналіз чинних програм і підручників з рідної мови засвідчив те, що в процесі їх удосконалення було забезпечено належну орієнтацію на втілення принципів наступності та перспективності між початковою й основною школою.

Отже, результативність дослідної методики вивчення морфеміки і словотвору на засадах наступності та перспективності визначалася сформованістю в учнів таких компетенцій: розрізняти форми слова і спільнокореневі слова; самостійно добирати до поданого слова спільнокореневі; визначати морфемну структуру і спосіб творення слова; виконувати словотворчі завдання різного рівня складності; розуміти семантику слів на основі встановлення смислових зв’язків між словами одного гнізда; тлумачити лексичне значення похідного слова через значення твірного; усувати стилістичні недоліки щодо близького вживання спільнокореневих слів і форм одного і того ж слова у зв’язних висловлюваннях.