41. Аналіз потреби банку в ліквідних засобах. Аналіз розриву ліквідності

Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0), і це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0) і перед ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів. Оперативний аналіз розриву ліквідності допомагає банку здійснювати щоденний контроль за ліквідністю. Основні етапи оперативного аналізу розриву ліквідності та визначення потреби в ліквідних коштах: ¦ визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності; ¦ поділ планового періоду на інтервали згідно зі строками виконання активів та зобов'язань; ¦ групування активів і пасивів банку за строками; ¦ прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду; ¦ обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожному із зафіксованих інтервалів; ¦ обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності протягом планового періоду; ¦ складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

Оперативний аналіз розриву ліквідності спрямовано на здійснення моніторингу за ліквідною позицією банку. Проводять його за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі), що уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк вибирає довільну з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо строків. При цьому банк має вибрати той рівень деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності, а структурну деталізацію можна довести до рівня рахунків аналітичного обліку кожної конкретної вимоги чи зобов'язання банку. Деталізація інформації за строками має бути найдокладнішою щодо найближчих періодів (протягом найближчого тижня - за днями, протягом найближчого місяця - за тижнями), у віддалені строки можна обмежитися загальними даними, проте сучасний розвиток програмних засобів дає змогу досягти будь-якого рівня деталізації.

Аналіз розриву ліквідності за строками проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі). Це уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукуп­ного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк може обрати довільно з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо строків.

У практичній діяльності застосовуються кілька методів аналізу потреб банку в ліквідних коштах: метод фондового пулу (аналіз надходжень і платежів); метод структурування фондів (поділу джерел фінансування); метод аналізу показників ліквідності.

Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал.

На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин: 1) операційних резервів для підтримання потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами; 2) планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати реальну потребу в ліквідних засобах або дорівнювати їй, залежно від того, якої загальної стратегії управління банком дотри­мується керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зрештою, дії щодо управління ліквідністю значною мірою ґрунтуються на результатах аналізу потреби в ліквідних коштах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів.

Аналіз потреби у ліквідних засобах за методом фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їх наявність, то банк стикається з дефіцитом ліквідності. Перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

У процесі оцінювання потреб банку в ліквідних коштах необхідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки.

Основні етапи застосування методу фондового пулу: визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності; прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду; обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду; оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду; складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

Завдання аналізу ліквідності ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обґрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

У разі використання методу структурування фондів необхідно: розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками; за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі; розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

У разі потреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який точніше відображає специфіку його діяльності. Рівень деталізації в процесі групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітичного обліку.

На наступному етапі аналізується стабільність ресурсної бази в розрізі виділених груп зобов’язань. Проведення такого аналізу має на меті виявлення стабільних залишків на рахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. Ретроспективний аналіз особливостей руху коштів за рахунками та групами рахунків за досить тривалі проміжки часу дає змогу виявити загальні тенденції та закономірності, які екстраполюються на майбутнє.

Потреба банку в ліквідних засобах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною — 10—15 %, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань — 25—30 %, для зобов’язань за «гарячими грошима» — 80—90 %.

Конкретні вимоги щодо утримання коштів у ліквідній формі визначаються суб’єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку. Обсяг ліквідних коштів за кожною групою обчислюється множенням установленої частки на суму зобов’язань за відповідною групою джерел фінансування. Додавши знайдені значення за всіма групами зобо­в’язань, розраховують загальну суму необхідних банку ліквідних коштів.

Обчислену в такий спосіб величину ресурсів банк має зберігати у формі ліквідних активів. Ту частину ресурсів, що залишилася, банк розподіляє з урахуванням їх характеру та можливих напрямів розміщення. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Наприклад, у результаті аналізу стабільності своєї ресурсної бази банк з’ясував, що рівень осідання коштів за поточними зобо­в’язаннями становить 10 %, за групою мінливих зобов’язань — 20 %, а за стабільними зобов’язаннями — 95 %. З урахуванням одержаних даних банку слід здійснити перерозподіл обсягів зобо­в’язань за групами (табл. 12.9).

Аналіз ліквідності банку може здійснюватись за допомогою методу коефіцієнтів, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними засобами. У процесі аналізу значення обчислених коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду. Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

Аналіз показників ліквідності застосовується, як правило, для здійснення контрольної функції. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, встановлюючи нормативи ліквідності, додержувати яких зобов’язаний кожний банк. Подібна практика діє і в Україні. У процесі аналізу ліквідності банк може додатково використовувати й інші коефіцієнти (табл. 12.10).

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

Д остовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю. Найчастіше аналіз ліквідності банку проводиться за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків протягом певного періоду. Складові вхідного грошового потоку (надходження коштів) та вихідного грошового потоку банку наведено на рис. 12.5.