Розділ іі. Ампір у київській архітектурі

Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. «стиль імперії»), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.

Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди набирають своєрідних українських рис. Дуже часто ампір плутають з класицизмом, проте Ампір істотно відрізняється від Класицизму. Якщо в класицизмі об'ємна форма і декор пов'язані пластично не мають чітких меж, то Ампірі композиція будується зазвичай на сильному контрасті чистого поля поверхні стіни, меблів, судини і вузьких орнаментальних поясів у суворо відведених місцях, підкреслюють конструктивні членування форми. Для Класицизму характерні м'які, приглушені кольору, для Ампіру яскраві — червоний, синій, білий з золотом.

В першій половині XIX ст. в України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі є зразком аміру — храм роботи Андрія Меленського у Києві, в урочищі Аскольдова могила. Сучасний храм збудовано у 1809 році, тим не менш, культові споруди існували на цьому місці починаючи з ХІ століття і з самого початку усі вони носили ім'я Святого Миколая.

У 1809 році воронезький купець Самійло Мещеряков побажав увічнити память своєї дружини, яка померла у Києві і була похована на Аскольдовій могилі. З цією метою він замовив Андрієві Меленському проект мурованої церкви, яка й була збудована того ж року (під керівництвом Василя Сєрікова) за 8 тисяч рублів і освячена 1 вересня 1810 року. Церква була двоповерхова, виконана у стилі ампір та отримала форму ротонди, оточеної колонадою тосканського ордеру. Її вінчала велика напівсферична баня з ліхтарем та маленькою дзвіницею. Тарас Шевченко зобразив її на одній з акварелей. Всередині церкви, у напівпідвальній крипті було передбачено 77 місць для поховань. У 1816 році церкву розписано іконописцем Білецьким, а у 1840 році цвинтар закрили.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року.

Церква Різдва Христового ще одна церква в стилі ампір — православна церква в історичній місцевості Поділ в Києві, збудована у 1809–1814 рр. за проектом архітектора Андрія Меленського. Була зруйнована за наказом комуністичного уряду у 1935 році. Церкву було відбудовано на початку 2000-х років

3 трьох ампірних церков, збудованих Андрієм Меленським на Подолі, церква Різдва Христового мала для українців особливе значення. Саме в цій церкві 6 та 7 травня 1861 року було встановлено труну з тілом Тараса Шевченка, що перевозилась із Санкт-Петербурга в Канів. Перед величезним натовпом люду архієпископ П. Лебединців, разом з настоятелем храму Ж. Желтонижським провели службу для великого поета України. Після цього, кияни почали називати церкву «Шевченківською».

Також 1884 року у цій церкві було відспівано автора українського гімну Павла Чубинського.

Представником стилю в Києві є перший Міський театр був побудований у 1804–1805 роках за проектом архітектора А. І. Меленського і розібраний у 1851 році. Необхідність в споруді постійного театрального приміщення виникла після переведення в Київ контрактових ярмарків з Дубна у 1797 році, оскільки на київські контрактові ярмарки стали приїжджати численні трупи артистів, які виступали в орендованих і тимчасових приміщеннях.

У серпні 1804 року київський війт Г. Рибальський звернувся з проханням про дозвіл на споруду театру до військового губернатора О. П. Тормасова. Рибальського підтримали бургомістр А. Барський і член ради К. Тернавський. 26 серпня губернатор дав згоду на спорудження будівлі за рахунок громадян і видав наказ головному архітектору А. І. Меленському. Під театр було віддано садибу на Кінній площі між Трьохсвятительською вулицею та дорогою на Поділ, що належала Мар'яні Меленській, дружині архітектора. Але оскільки М. Меленська не починала забудови на протязі двох років, ділянка нею була втрачена, натомість їй надали садибу на Печерську. Театр відкрився у 1806 році, вже при губернаторі М. І. Голенищеві-Кутузові. Площа отримала назву «Театральна», таку ж назву мали вулиці Хрещатик та Трьохсвятительська.

Перший театр являв собою двоповерхову дерев'яну будівлю прямокутної форми, яка торцем виходила на майдан. Для побудови її було використано матеріали, що залишилися від розбирання будівель на Печерську. Вхід був оформлений портиком в стилі ампір. Зал театру, за різними джерелами, вміщував 470 або 740 глядачів. Зал мав 32 ложі, амфітеатр, галерею і партер, в якому було тільки 40 крісел, а за ними стоячі місця. Театр відзначався гарною акустикою. Завіса була прикрашена зображенням античного героя на тріумфальній колісниці у супроводі воїнства, а над ними — крилатий бог (Купідон або Аполлон), що тримав сувій з написом лат. Ridendo castigat mores («осміюючи очищає звичаї»).

Власного колективу театр не мав. Перший театральний сезон був відкритий, найімовірніше, кріпацькою трупою Д. Ширая, потім виступали польські та українські трупи А. Г. Змійовського (Жмійовського, 1816, 1819), Я.-Н. Камінського (1822), А. Ленкавського (1811–1816, 1823–1829), П. В. Рекановського (1843–1851), російські — за участю М. С. Щепкіна (вперше у 1821–1822 роках, також у 1843), російсько-українські трупи І. Ф. Штейна (1830–1834), Каратеєва (1842–1843). Крім Щепкіна, виступали інші видатні актори — П. С. Мочалов (з трупою Л. Ю. Млотковського), Л. І. Млотковська (1837–1840), В. І. Живокіні (з трупою Каратеєва, 1842), О. Є. Мартинов (1843), балерина Н. К. Богданова (1849–1850). Також тут виступали закордонні театри: французька драматична трупа мадмуазель Жорж (1841–1842), Мадридський королівський балет (1843) та інші.

До середини XIX століття будівля театру застаріла, і її вирішили зламати. Останній спектакль відбувся 30 липня 1851 року. Публічні торги на розбирання будівлі не мали успіху, тому що не знайшлося охочих купити двічі використані будматеріали. З відстрочкою знесення до лютого 1852 будівлю побажав купити дворянин Рекановський, але петербурзьке начальство зажадало звільнити місце не пізніше 16 серпня 1851. Губернатор І. І. Фундуклей зі згодою генерал-губернатора І. І. Васильчикова 8 серпня видав наказ про термінове розбирання будівлі із залученням арештантів.

На місці театру у 1858 році побудували готель «Європа», а в теперішній час тут знаходиться Український дім.