10. Роздробленість давньоруських земель. Розпад України-Руси.

1054-1240рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) — період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою.. Він пов'язаний з періодом феодальної роздробленості Київської Русі. Проте роздробленість не призвела до занепаду економіч­ного та культурного життя в країні.

За період 1146-1246рр. київські князі мінялися 46 разів, повертаючись час від часу на престол. Лише Володимиру Мономаху та його сину Мстиславу вдалося на певний час припи­нити князівські усобиці, об'єднати значну частину Русі під своєю владою, зупинити натиск половців на руські землі.

У 1054 р., коли помер Ярослав Мудрий почалась зміна форми правління: одноосібна монархія поступово переростає в федеративну монархію. Три брати-Ізяслав, Святослав, Всеволод- утворили тріумвірат- політичний союз, спільно управляли державою. Причини феодальної роздробленості: велика кількість нащадків після Володимира та Ярослава; панування натурального господарства; між князівські чвари (боротьба кланів; Олеговичи та Мономашевичи); великі географічні розміри Київської держави сприяли зростанню місцевого сепаратизму, загостренню міжкнязівських відносин; ріст великого землеволодіння; з 12 ст. порушено принцип престолонаслідування (до 12 ст. правив найстарший в роді, потім сини); бояри постійно втручалися в справи князів; з 12ст. К.Р. – федерація маленьких держав, не є стольним градом; зовнішній фактор – монголо-татари. 6 грудня 1240р. монголо-татари спалили К.Р. Як результат, у середині XII ст. держава розпалася на 15 князівств. Напередодні монгольської навали їх було 60, а у XIV ст. — вже 250.Проте вона не знищила українську державність київської доби. Спад­коємицею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава.

11. Галицько-Волинське князівство - спадкоємець державних і соціокультурних традицій кр.

Віддаленість Галичини і Волині від Києва забезпечувала відносну незалежність і самостійність цих земель. З розпадом К.Р. над Дністром виникло Галицьке князівство (кін ХІ ст.), а над Бугом – Волинське князівство (сер. ХІІ ст.) з центром у м. Володимирі. Спочатку ці землі були розрізнені, але з приходом волинського князя Романа Мстиславовича йому вдалося об’єднати їх у Галицько-волинське князівство у 1199 р.

У 1202 р. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, зі своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі.

Роман склав проект дотримання “доброго порядку” на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній давньоруській державі. Але більшість князів відмовилися затвердити цей проект.

Після смерті Романа Мстиславовича Галицько-Волинське князівство тимчасово розпадається. Бояри проганяють малолітніх синів Романа – Данила і Василька та взяли владу у свої руки. Під боярським пануванням земля опинилася в безладді, чим скористалися поляки та мадяри, які захопили Галич та Володимир і задумали поневолити всю Галичину і Волинь. Польща та Угорщина починають експансію на землі Галицько-Волинського князівства. Але з приходом на галицький престол новгородського князя Мстислава Удалого на західноукраїнських землях створилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Данило одружився на дочці Мстислава Удалого і стає князем, прийняв католицизм від Інокентія4 у зв’язку з боротьбою проти Іга. Але Данило розірвав угоди з Ватіканом, так як не вічув допомогу оскільки Польща, Чехія, Померанія та Сербія були затягнені в інші війни. Він відвойовує у поляків галицькі землі. Навесні 1238 р. відбив напад тевтонського ордену.

У 1239 р. Данило знову приєднав київські землі. Але у 1240 р. нападають монголо-татари. Данило був змушений визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дало йому можливість захистити князівство від монголо-татарських набігів та відновити економіку. Але в 1264 р. він помирає.

Після його смерті майже століття не відбувалося значних змін, правили його сини, сини його синів.

1340 р. князівство Литовське захопило Галицько-Волинську державу.

Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.