Поняття і види земельно-правових норм.

Земельно-правова норма, як і всяка інша правова норма, має свою внутрішню структуру, тобто складові частини, пов'язані між собою певним логічним змістом. В земельному законодавстві є багато норм, які за способом правових приписів покликані посилити регулятивну і правоохоронну функції земельного права. Це - зобов'язуючі, забороняючи і уповноважуючи норми. Зобов'язуюча норма проголошує обов'язок вчиняти певні активні дії. Так, окремі статті Земельного кодексу України зобов'язують усіх власників земельних ділянок здійснювати комплекс заходів щодо охорони своїх ділянок у порядку, який встановлено іншими статтями даного Кодексу. Забороняюча норма встановлює обов'язок не вчинювати дій, що забороняються даною нормою. На відміну від зобов'язуючих норм, що вимагають активних дій, забороняючі норми приписують утримуватись від вчинення дій, не бажаних з точки зору закону. Так, окремі статті Земельного кодексу України забороняють порушувати права інших власників чи користувачів земельних ділянок, а також порушувати порядок користування лісними угіддями, водними та іншими природними об'єктами Уповноважуюча норма дає право учасникам земельних відносин вчиняти певні дії, вказані у даній нормі, наприклад, проводити посіви і насадження, здавати угіддя в оренду тощо.

10. Земельні відносини виникають, змінюються та припиняють-ся завдяки наявності різних підстав. Однією з підстав виник-нення земельних правовідносин являється заява (клопотання) про це зацікавленої особи. Вона оформляється у відповідності з порядком про порушення названих клопотань перед держав-ним органом (чи господарською організацією), в компетенцію якого входить розгляд і вирішення цих питань.

Розділ IV. Земельні правовідносини

Юридичною підставою на отримання земельної ділянки може бути договір, наприклад, при здачі землі в оренду. Вида-ча (отримання) основного земельного документа (свідоцтва) про право власності, користування, володіння, оренди даної земельної ділянки та інших документів (плану ділянки), а та-кож державна реєстрація права являються в сукупності юри-дичною підставою, що засвідчує відповідне право на земельну ділянку. Без названих земельних документів та їх реєстрації право на земельну ділянку не виникає.

У процесі внут-рігосподарського використання землі виникають також земель-но-рентні відносини, тобто відносини, пов’язані з привласненням доходів від експлуатації угідь. Таким чином, у виникненні і розвитку земельних правовідносин проявляєть-ся реальна дія земельного законодавства, тобто застосування норм земельного права. При цьому закінчення одних право-відносин являється підставою для виникнення інших.

В процесі використання землі права і обов’язки учасників земельних правовідносин можуть змінюватися. Так, оренда-тор при погіршенні умов користування землею, викликаних стихійними явищами, має право вимагати зміни раніше вка-заних в договорі зобов’язань (наприклад, якщо він поніс значні збитки від посухи, паводка тощо). Зміни в земельних правовідносинах можуть виникати при розробці нового про-екту внутрігосподарського землеустрою, після обстеження угідь з метою уточнення їх кадастрових оцінок і т.ін. Зокрема, це може призводити до легальної трансформації угідь (колиш-ня оранка, наприклад, виключається із обробітку і переводить-ся в пасовисько і навпаки). Таким чином, змінюються права і обов’язки особи, що володіє землею. Тут важливо підкресли-ти, щоб зміни у земельних відносинах виникали не само-вільно, а на підставі конкретної правової норми, тобто у відпо-відності з вимогами закону.

Земельне право України

Припинення земельних відносин. Це зазвичай виникає од-ночасно з припиненням користування конкретною земельною ділянкою. Підставою для такого припинення являється договір про продаж земельної ділянки, рішення компетентного дер-жавного органу про вилучення (викупу) землі для державних чи суспільних потреб. Підставою припинення земельних право-відносин можуть бути такі події чи дії, як смерть громадянина – власника землі чи землекористувача, закінчення терміну орен-ди землі, добровільна відмова від земельної ділянки, і т.ін.

 Поняття і склад земельного фонду Всі землі, що знаходяться в межах території України скла­дають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або при­значені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищн.ої смуги та смуги сільського населе­ного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спо­рудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культур­но-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території. Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення по­кладених на них спеціальних завдань промислового вироб­ництва, транспорту, зв'язку тощо. До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення належать землі не- Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: — вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинніс­ тю; — не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісен­ ню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісо­ вими шляхами, просіками, протипожежними розривами; б) нелісові: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, Землями водного фонду визнаються землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору­ дами та каналами. Традиційно систему органів управління у галузі використання та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління в галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність разом з вирішенням інших завдань, віднесених до їх компетенції, — розвиток економіки, соціальної сфери (охорона здоров’я, освіта, культура), національної безпеки та оборони тощо. На відміну від цього, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їх діяльності. До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Мінієтрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади. Систему органів управління спеціальної компетенції у зазначеній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах. Повноваженнями Держкомзему є: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок і державного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.