Засвоєння звукової системи української мови у взаємозв'язку з графічною

Практичне засвоєння учнями фонетичної і графічної систем української літе­ратурної мови, усвідомлення ними існуючих взаємозв'язків між звуками і буквами становить лінгвістичну основу методики навчання грамоти.

Сучасна методика навчання грамоти ґрунтується на тому, що первинні уяв­лення про фонетичні і графічні одиниці учні одержують з опорою на їх істотні ознаки: звуки ми чуємо, вимовляємо, їх можна розрізняти на слух, за способом вимовляння, за відчуттями, які одержуємо від роботи мовленнєвих органів, а букви пишемо, «друкуємо», знаходимо в касі розрізної азбуки, зіставляємо між собою за формою, розміром, наявними в них графічними елементами.

Звуки бувають голосні — наголошені і ненаголошені — і приголосні — тверді і м'які, дзвінкі і глухі, а букви — великі й малі, друковані і рукописні, калігра­фічні. Тому неправомірними є словосполучення «голосні букви», «приголосні букви», «тверді, м'які букви», які ще подекуди вживаються вчителями й учнями початкових класів.

Здійснюючи процес навчання грамоти, учителі повинні брати до уваги такі особливості української фонетики і графіки:

І. В українській мові є 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і], які на письмі можуть позначатися 10 буквами: а, я, о, у, ю, е, є, и, і, ї.

Букви я, ю, є, ї на початку слова і складу, після апострофа позначають спо­лучення звука [й] з відповідними голосними: [йа], [йу], [йе], [йі], наприклад, яма, знають, моє, їжак.

Однією з особливостей української графіки є передача на письмі відповід­ними буквами звукосполучення [йо] — йо. Зорове сприйняття літери й у цьому буквосполученні сприяє тому, що учні добре чують і відповідний звук, наприклад, у словах його, район. Зіставлення на слух звукосполучення [йо] з іншими — [йа], [йу], [йе], [йі] може слугувати одним із методичних прийомів ознайомлення зі звуковим значенням літер я, ю, с, ї.

Букви я, ю, с, крім того, можуть виконувати й іншу роль — позначати голосні звуки [а], [у], [е] після м'яких приголосних, наприклад, у словах: [пол'а] — поля, [л"уди] — люди, [сйн'е] — синє.

2. Приголосні звуки діляться на тверді і м'які. У початкових класах до м'яких приголосних звуків зараховують не тільки [д'], [з'], [й], [л'], [н'], [р'], [с'], [т'],[ц'], [дз'], а й усі інші приголосні звуки, які знаходяться в позиції перед голосним [і], наприклад, у словах півень, жінка, шість, білочка, кінь тощо.

М'якість приголосних звуків в українській мові позначається буквами ь, я, ю, є, і. У кінці слів м'якість приголосних звуків завжди позначається знаком м'якшення.

В окремих випадках м'якість приголосних звуків графічно не позначається: сніг — [с н Чг], звір — [з б їр]. Правильне читання і написання таких слів у першо­му класі учні засвоюють за зразком, поданим учителем.

3. В основі української графіки лежить складовий принцип, за яким звукове значення букв, які позначають приголосні, може бути виявлене тільки в складі, оскільки воно залежить від наступної букви голосного звука. Якщо взяти, скажімо, склади на, ня, ни, ні, ну, ню, не, нє, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки за умови, якщо прочитати її разом з наступними буквами. В одних випадках вона читається як звук [н], в інших — як звук [н'].

Букви я, ю, с, які стоять на початку слова і складу або взяті окремо, можуть бути прочитані так, як вони називаються — [йа], [йу], [йе]. Але в сполученні з попередніми буквами, що позначають приголосні (ля, тю, не), вони мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е] після відповідних м'яких приголосних [л'], М, [н'].

Наведені приклади пояснюють необхідність формувати в першокласників уже на початку букварного періоду складове читання, щоб не було побуквеного прочитування слів.

4. За дзвінкістю/глухістю більшість приголосних звуків української мови утворюють пари: [б] - [п], [б'] - [п'], [г] - [х], [г'] - [х'], [г] - [к'], [г'] - [к'], [д] - [т] [д'] - [т'], [ж] - [ш], [ж'] - [ш'], [3] - [с], [з'] - [с'] , [дж] - [ч], [дж'] — [ч'], [дз] — [ц], [дз'] — [ц']. Частина приголосних звуків є дзвінкими не- парними (сонорні), до них належать: [в], [в'], [й], [л], [л'], [м], [м'], [н], [н'], [р], [р^. Слід мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, звуки [в] і [ф], [в'] і [ф'] не утворюють пар за дзвінкістю/глухістю: звуки [в], [в'] належать до сонорних, а [ф], [ф'] — до непарних глухих.

У період навчання грамоти учні одержують тільки практичне уявлення про дзвінкі і глухі приголосні. У процесі ознайомлення з буквами б, г, д, з, ж, букво-сполученнями дж, дз, що позначають дзвінкі приголосні звуки, основну увагу учнів необхідно звернути на те, що в українській мові ці букви в кінці та в середині слів слід читати дзвінко, не замінюючи відповідних дзвінких звуків глухими: дуб, сад, садки, мороз, вуж, діжка, ґедзь, берег, берегти.

5. Буква щ (ща) в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення звуків [шч].

6. Букви в українській графіці використовуються в чотирьох варіантах: дру­ковані, рукописні, великі й малі. Великі букви в період навчання грамоти учні сприймають як сигнал початку речення та ознайомлюються з найпростішими випадками їх уживання у власних назвах.

Більшість великих і малих букв в українській мові однакові за формою і роз­різняються тільки за розміром. Однак є частина літер (А — а, Б — б, Е — е), які розрізняються і за формою.

Букви и, ь є тільки малими, оскільки вони на початку слів не вживаються.

7. У період навчання грамоти учні практично ознайомлюються і з іншими графічними знаками: крапкою, знаком оклику, знаком питання, комою, двокрапкою, тире, рискою (дефісом), лапками, учаться за зразком учителя реагувати на них під час читання зміною сили голосу чи паузами.

8. Важливо навчити дітей вимовляти слова по складах. Учитель має взяти до уваги, що до складу може входити один, два, три і більше звуків. Основним звуком у кожному складі є голосний, саме він утворює склад, тому голосні звуки і називають складотворчими. Найпростішими складами є ті, що утворені з одного голосного або зі сполучення (злиття) приголосного з голосним, наприклад: о-ксг, ри-ба, дже-ре-ло. Поділ таких слів на склади не становить для дітей якихось труднощів.

Під час поділу слів на склади зі збігом приголосних звуків слід керуватися основною особливістю українського складоподілу — тяжінням до відкритого складу. Відповідно до цього більшість складів в українській мові відкриті: рі-чка, ка-стру-ля, ли-сто-чки.

Закриті склади в українській мові утворюються сонорними звуками, які сто­ять після голосних (сон-це, лій-ка, вер-ба) та парними дзвінкими приголосними, коли вони стоять перед глухими (діж-ка, гриб-ки, вузь-ко, клад-ка). Такий скла­доподіл в українській мові зберігається для забезпечення дзвінкого вимовляння приголосних у середині слів перед глухими з метою запобігання їх уподібненню до глухих.