2.2. Соціальна політика в різних сферах соціально-економічного життя

• Соціальний захист і підтримка населення         

 Чим важче економічна ситуація в тій чи іншій країні, тим більше і голосніше звучать у ній заклики до соціального захисту населення. Про такий захист настійно просять, її вимагають від уряду. Складність положення за таких умов полягає в тому, що якщо в країні спостерігається економічний спад, знижується виробництво, зменшується створюваний національний продукт, то можливості уряду виділяти додаткові кошти для соціального захисту населення вкрай обмежені. Навантаження на державний бюджет зростає, уряд змушений вдаватися до збільшення податків, у зв'язку з чим знижуються доходи підприємств і працівників. А це породжує нові соціальні напруги. Щоб виправити таке становище, недостатньо бажання людей отримати соціальний захист від негараздів погіршується життя, так само як недостатньо намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бути повністю вирішена тільки тоді, коли економіка піде гору і буде створювати мінімум благ, який необхідний людям. У цьому в кінцевому підсумку і складається порятунок. Але що ж робити до того, в період, коли економіка, виробництво знаходяться на спаді і не здатні задовольнити потреби всього населення в благах і послугах? Як допомогти людям, що потрапили у важке, важке становище, і кому саме треба допомагати?          Слід передусім зрозуміти, що якщо знизилися виробництво товарів і послуг в країні, а допомога з-за кордону невелика і закупівлі по імпорту не здатні компенсувати таке зниження, якщо, до того ж, запаси і резерви доведені до мінімуму, то запобігти зниження рівня життя, споживання практично неможливо. Настільки ж нереальна в цих умовах завдання повної соціального захисту всього населення від в цілому та в розрахунку на одну людину. Гірше того, якщо ми спробуємо надати блага в потрібному, бажаному кількості одним, то явно постраждають інші, кому ці блага не дістануться. {5}          Тому і уряд, і народ повинні усвідомити, що поголовна соціальний захист населення від зниження рівня життя в умовах економічного спаду неможлива. Правильніше, обгрунтованіша говорити про соціальну підтримку окремих верств і груп населення, найбільш в ній потребують. Такі категорії населення прийнято називати соціально вразливими верствами. До соціально вразливим відносять передусім осіб, позбавлених можливості самостійно, власними зусиллями покращити свій добробут, підтримувати мінімально необхідні умови життя, існування.          У широкому сенсі слова соціально уразливими вважаються люди, що володіють доходами нижче прожиткового мінімуму. Строго кажучи, при віднесенні тих чи інших груп людей до категорії соціально вразливих слід було б враховувати не тільки їх поточні доходи, а й грошові заощадження, накопичене багатство, так званий майновий ценз. Однак оскільки одержати достовірні відомості про майновий стан людей важко, доводиться використовувати як критерій, що характеризує матеріальне становище людини, його офіційні грошові доходи.          

• Освіта         

Освіта - це найважливіший чинник вирішення як соціальних, так і економічних проблем. Воно має стати складовою державної стратегії на перспективу. Україна традиційно займає провідне місце в сфері освіти серед країн Центральної та Східної Європи. Велика тяга населення до знань спостерігається і в даний час. В останні 13 років ця тенденція стала особливо помітною. Якщо в 1990 р. питома вага населення, що навчався в навчальних закладах, дорівнював 18,1%, то в 2003 р. - 18,8%. тобто виріс на 0,7% {22}          В Україні, хоч і повільно, проте зростають доходи населення, підвищується також загальноосвітня і професійна підготовка громадян. На початку 2003 р. серед працівників економіки в цілому вищу освіту I-II рівнів акредитації мали 25,5%, III-IV - 22,6%. Правда, серед галузей економічної діяльності спостерігається значне розходження. Так, у промисловості ці показники становлять, відповідно, 25,0 і 15,1%, в сільському господарстві - 13,5 і 6.2%, в будівництві - 23,7 і 13,1%. Більш високий рівень професійної підготовки характерний для працівників сфери нематеріального виробництва. Зокрема, вища освіта I-II рівнів акредитації мають 20,8% працівників освіти.         Істотне зростання освітнього рівня досягнуто за рахунок вищої школи. За 1990-2004 рр.. мережа вищих навчальних закладів тільки III-IV рівнів акредитації зросла в 2,3 рази. Цей ріст відбувається як за рахунок недержавних, так і державних вузів (якщо в 1995 р. їх налічувалося 191, то в 2004 р. - 235). Подвоїлося і кількість студентів в них. У 2004 р. чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення становила 512 чол. проти 300 - у 1996 р. Ще більш високими темпами зростає кількість підготовлених фахівців. У 2004 р. вузами різних рівнів акредитації випущено 416,6 тис. чол. (Проти 136,9 тис. у 1991 р.), у тому числі - 22 тис. магістрів, 197 тис. фахівців, 116 тис. бакалаврів і 172 тис. молодших спеціалістів. Разом з тим, як показують дані рисунка 4, в розрізі регіонів спостерігаються значні відмінності.         Підвищення освітнього та професійного рівня населення, працездатного віку буде сприяти не тільки формуванню та розвитку соціально орієнтованої економіки держави, але і підвищенню продуктивності праці та ефективності економіки, конкурентоспроможності її продукції. Матеріалоємність української промисловості перевищує прийняті в західних індустріально розвинених країнах норми в 2,5 рази. При цьому матеріали та енергоємність вітчизняного виробництва продовжують зростати, а розрив у рівнях технологічного розвитку - збільшуватися. Як результат - продуктивність праці у нас в 4,5 рази нижче, ніж у країнах Західної Європи. Хоча причина цього - не лише недостатній рівень професійної підготовки, кваліфікації, але, знову-таки, і рівень оплати праці, який не стимулює працівника до високої продуктивності.

• Житлово-побутові умови

Одна з найбільш істотних потреб кожної людини - потреба в нормальних житлово-побутових умовах. У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою поліпшення житлових умов належить до пріоритетних напрямів соціальної політики. На жаль, в загальному комплексі ринкових перетворень України цей сегмент соціальної сфери опинився на периферії (в певній мірі це можна пояснити тим, що реформування в житлово-комунальному господарстві почалося до 1991 р.). Перехід до ринкової економіки обумовив необхідність перегляду житлової політики. Реформи в житлово-комунальному господарстві стали частиною економічних перетворень, а конкретні шляхи їх реалізації залежать від фінансових можливостей і загального стану економічних реформ в даній країні. Характерними рисами цих перетворень є зрушення в структурі джерел фінансування житлового будівництва на користь приватного сектора, приватизація, зміни в механізмі утримання житла та оплати житлово-комунальних послуг, а також у механізмах соціального захисту населення з надання та утримання житла. Незважаючи на те, що за останні 13 років будівництво житла різко зменшилася, житловий фонд зріс майже на 12%. Це відбулося за рахунок приватного сектора. Зростає також забезпеченість населення житлом. У 2003 р. в середньому на одного жителя загальна площа житла становила 21,3 м2 проти 17,8 - у 1990 р. Проте за рівнем житлових умов Україна значно відстає від країн Західної Європи. Скажімо, середній розмір квартир в Києві дорівнює 53 м2. У структурі житлового фонду відбуваються зрушення на користь багатокімнатних квартир, що сприяє поліпшенню благоустрою житла. Разом з тим, ще майже четверта частина житлової площі навіть у містах не обладнана водопроводом, не має каналізації, а гарячим водопостачанням не забезпечено понад 40% житла. Особливо низький рівень його благоустрою характерний для сільської місцевості, зокрема, за наявністю основних видів зручностей в одному житлі. Ці показники не тільки набагато нижче, ніж у країнах Західної Європи, але й а цілому не відповідають європейським стандартам.     

• Охорона здоров'я         

 Поліпшення житлово-комунальних умов має сприяти і вирішенню такої гострої соціальної проблеми, як зміцнення здоров'я населення, яке в соціальній державі відноситься до найважливіших цінностей. Здоров'я людей все більшою мірою стає економічною категорією.

Україна належить до держав, які мають найвищі темпи поширення СНІДу. Найбільшу групу ВІЛ-інфікованих становлять молоді люди у віці до 40 років.

Вперше ВІЛ-інфіковані були виявлені в нас в 1987 р., а темпи зростання їх кількості дозволяють прогнозувати, що вже в 2016 р. цією хворобою буде вражений практично кожен 20-й житель. Серед цієї категорії хворих значну частину складають наркомани, 90% з яких - це молодь у віці до 25 років. До речі, епідеміологічна ситуація, що складається у відношенні ВІЛ-інфекції, викликає тривогу не тільки у лікарів, але й у світової громадськості. Про це свідчить "Декларація про прихильність справі боротьби з ВІЛ / СНІДом", прийнята в червні 2001 р. на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН. У ній підкреслюється, що людство ще не зустрічалося із захворюванням, яке мало б такі соціальні, економічні та політичні наслідки, як ВІЛ-інфекція.          Зростає показник перевищення смертності над народжуваністю, а також смертності від так званих неприродних чинників, які головним чином мають соціальний характер. І не дивно, що з кожним роком знижується показник умовного здоров'я (див. рис. 6 Додаток 2). {23}

Показник здоров'я тісно корелює також з показником доходів населення. Коефіцієнт корелляций дорівнює 0,971. У Хартії здоров'я і звітах Світового банку підкреслюється, що соціально-економічне неблагополуччя, бідність, погане здоров'я - це замкнене коло, яке дуже важко розірвати. Бідність підсилює захворюваність, веде до скорочення тривалості життя. Щорічно реєструється близько 70 млн. захворювань, понад 50% серед яких - вперше виявлені. В даний час в Україні чоловіки живуть на 13-17 років менше, ніж у високорозвинених країнах, а жінки - на 7-13 років. На жаль, у нас цінність здоров'я - не пріоритет, як для населення, так і для держави в цілому.

У цих умовах заслуговує на увагу досвід тих регіонів, підприємств, де зміцнення здоров'я працівників приділяється належна увага. Серед них - «Крюківський вагонобудівний завод" (Полтавська обл.), Де створений лікувально-профілактичний центр, в якому функціонує 10 різноманітних фізіотерапевтичних апаратів, душ Шарко, сауна, підводний масаж, басейн, фітозал та ін. Тільки в 2003 р . в центрі оздоровлено 3 тис. членів колективу, на що підприємством виділено майже 260 тис. грн. Велику увагу зміцненню здоров'я населення приділяється в Хмельницькій області. На її території виконуються операції, які ще в багатьох регіонах не здійснюються: це і хірургічне лікування хворих з опіками на ранній стадії (за що отримана

Державна премія України в галузі науки і техніки за 2002 р.), операції на підшлунковій залозі, операція Фрея, операції при пухлинах і метастатичних ураженнях печінки і т. д. Відповідно до рейтинговою оцінкою за підсумками діяльності закладів охорони здоров'я за 2004 р. область посіла 7-е місце в державі.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА КОМПЛЕКСНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ