14. Консультування з громадськістю під час прийняття державно-політичних рішень.

Консультування у процесі вироблення та реалізації політики, під час прийняття рішень на всіх рівнях влади - має асиметричний характер, адже по суті є отриманням інформації від громадськості (визначеної аудиторії) щодо заздалегідь визначених владою питань; У такому розумінні участь громадськості – це стосунки, що ґрунтуються на партнерстві з органами влади, коли громадяни активно долучаються до визначення процесу і складових формування і розробки політики, а їх пропозиції враховані в ухвалених рішеннях. Консультування — це практика прямого обміну інформацією, ідеями, враженнями, думками і порадами. Консультації є однією з обов‘язкових адміністративних процедур, що мають давню історію, але особливість їх проведення сьогодні полягає у зростанні їх ролі та впливу, частішому застосуванні, охопленні ширшого кола питань та використанні різних способів залучення ширшої аудиторії. Можна розрізняти: внутрішньоурядові (“міжміністерські”, міжвідомчі),- владно-політичні (між різними органами влади) та- публічні консультації. Зазначимо такі основні механізми, завдяки яким відбуваються публічні консультації: – - інтерв`ю, опитування та дослідження громадської думки, фокус-групи; – - оголошення періодів, протягом якого до проекту документу висловлюють зауваження та коментарі всі зацікавлені сторони (письмове консультування); – - публічні зустрічі, громадські слухання, круглі столи, тест-панелі, семінари; – - дорадчі (дво-, три-, багатосторонні) комітети; постійні та тимчасові громадські ради  тощо.

Консультування має проводитись за умов чітко поставлених завдань, адекватного (об‘єктивного, повного) інформування громадськості, обізнаності сторін (учасників консультування) щодо головних проблем та мети, системного аналізу всіх зауважень та пропозицій  та належного ресурсного забезпечення. Важливим є чітке визначення процедур проведення консультування, з урахуванням часу, необхідного для підготовки та підведення підсумків. В ідеалі, всі сторони повинні мати можливість ініціювати консультації та впливати на сам процес консультування. Інформація про політику взаємодії влади з громадськістю, наявні процеси, про можливість участі у консультаціях та їх результати має бути легко доступною. Участь у консультуванні має бути добровільною. Процес консультування має бути принципово прозорим і відкритим.  Позиції всіх основних зацікавлених сторін мають бути розглянуті. Необхідно забезпечити ретельний запис усього процесу інформаційного обміну. Слід забезпечити послідовність і стратегічність консультування. Принцип такий: яким би не був результат консультування, навіть, і особливо, якщо він не такий, як очікувалося, треба рахуватися з результатом і діяти у відповідності з ним. Краще зовсім не проводити консультування, ніж не використати його результати, оскільки це справляє враження нехтування громадською думкою і не відповідає демократичним засадам врядування. Основні принципи консультування:

1. відповідність рішенню, що пропонується;

2. компетентна організація (розгляд процесу підготовки та проведення, заохочення залучення громадськості, використання адекватних технологій/ методик; адекватна підготовка консультантів тощо);

3. представлення усіх ключових груп інтересів;

4. використаність на практиці (зв`язок результату консультування і прийняття рішення);

5. оцінка загальної ефективності консультування (врахування шляхів отримання інформації та відповіді громадськості; планування вдосконалення майбутніх консультацій та раціонального використання ресурсів);

6. чіткість мети, завдань (потрібно знати, чому і для чого проводиться консультування).

15. М-ди прийняття управлінських рішень в умовах невизначеності, ризику і багатокритеріального компромісу.

Ризик. До рішень, що приймаються в умовах ризику, належать такі, результати яких не є визначеними, але імовірність кожного відома. Імовірність може бути об'єктивною та суб'єктивною. Імовірність є об'єктивною, коли її можна визначити математичними методами або шляхом статистичного аналізу (за більшим обсягом інформації). Джерелом суб'єктивної (передбачуваної) імовірності є суб'єктивна (неповна або неякісна) інформація. Така інформація виникає при недостатньому досвіді керівника, неправильно зроблених висновках або на основі статистичних даних, які мають незначний обсяг досліджень. В умовах ризику можуть зважуватися такі завдання, як: визначення оптимальної чисельності і раціонального розміщення обслуговуючого персоналу; вибір мір для ритмічного ходу виробництва і зниження собівартості; запобігання порушень, що перешкоджають безперебійному випуску продукції по всій номенклатурі і т.д.

Невизначеність. Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли важко оцінити імовірність потенційних результатів. Такі ситуації виникають, коли не вистачає релевантної інформації. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати за мінливих обставин В умовах невизначеності на виробництві зважуються багато короткострокової дії, наприклад, визначення раціональніших розмірів партії запуску і випуску виробів і т.д.

В умовах багатокритеріального компромісу Для вирішення конкретного завдання вибору, насамперед необхідно формувати математичну модель цього завдання. Інакше кажучи, варто утворити множину можливих рішень, векторний критерій і відношення переваги, які найбільш повно й точно відбивали б наявну реальну ситуацію. Можливі випадки, коли окремі часткові критерії мають різну значущість. Тоді вирішується проблема урахування пріоритетів. Використовують якісні (ряд пріоритетів) й кількісні (вектор пріоритету й ваговий вектор) характеристики пріоритету.