11.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування.

Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови. Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

12.Типологія мовних норм

Мовні норми – це сукупність загальновизнаних, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.

Розрiзняємо такі структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова); 2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів); 9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

З часом мовні норми можуть змінюватися, тому в межах норми співіснують варіанти. Мовні норми кодифікуються в словниках, правописах, довідниках та підручниках з правопису та граматики.

13. Орфоепічні норми української мови в професійному спілкуванні.

Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

-        тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа);

-        дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

-       голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

-       літера щ передає звуки  шч: вищий, що (а не висший, шо);

-       буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

-       літера  ґ передає звук ґ: обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).