- •6. Теорія естетизму о.Уайльда та її втілення у романі «Портрет Доріана Грея» та «Тюремна сповідь».
- •7. Неоромантизм: визначальні риси,жанрова природа тенденції неоромантизму в літератури межі століть. Аналіз одного з прочитаних творів.
- •8. Натуралізм: філософські засади та естетичні принципи. Е. Золя як теоретик і практик натуралізму (на основі прочитаних творів).
- •9. Література реалізму межі століть, її своєрідність, її особливості, типологічна особливості, представники. Реалізм
- •10. Психологізм та засоби його створення у новелістиці та романах Гі де Мопассана (на основі прочитаних творів).
- •"Сповідь"
- •11. Особливості гумору, психологізму та жанрове новаторство м. Твена у дилогії про Тома і Гека.
- •12. Проблема трагедії митця і крах американської мрії в автобіографічному «романі кар’єри» Дж. Лондона «Мартін Іден». Трагедія митця і мистецтва у романі "Мартін Іден"
- •14. Жанр роману-епопеї в літературному процесі к. Хіх- і пол. Хх ст. (т. Манн, Дж. Голсуорсі, т. Драйзер, в. Фолкнер): типологічні особливості, проблематика (на основі прочитаних творів).
- •15. Інтелектуально-аналітична драма г.Ібсена та втілення її принципів у п’єсі «Ляльковий дім».
- •16. Драма-дискусія б.Шоу та реалізація її принципів у п’єсі «Пігмаліон».
- •17. Поняття авангардизму, авангардистські течії в л-рі поч. Хх ст.: філософські засади, естетичні принципи, знакові постаті.
- •Поняття авангардизму. Авангардистські течії у світовій літературі
- •18. Особливості поетичного дискурсу г. Аполлінера в контексті раннього авангардизму.
- •19. Авторський міф у творчості ф. Кафки (на основі прочитаних творів).
- •20. Суб’єктивна епопея м.Пруста «в пошуках втраченого часу» як бренд «літератури потоку свідомості».
- •21. Міфологізація людини і світу в романі Дж.Джойса «Уілліс».
- •22. Модернізація історії в історичному романі к. Хіх ст. – і пол. ХХст. (г.Сенкевич, т.Манн, л. Фейхтвагнер)(на основі прочитаних творів).
- •23. Теорія «епічного театру» б.Брехта та її реалізація у п’єсі «Матінка Кураж та її діти».
- •24. Філософська казка-притча «Маленький принц» як підсумок творчості а. Сент-Екзюпері.
- •25. Тема загубленого покоління та її художнє рішення в л-рі і пол. Хх ст. (р. Олдінгтон, е. Хемінгвей, е.М. Ремарк) (на основі прочитаних творів).
14. Жанр роману-епопеї в літературному процесі к. Хіх- і пол. Хх ст. (т. Манн, Дж. Голсуорсі, т. Драйзер, в. Фолкнер): типологічні особливості, проблематика (на основі прочитаних творів).
Этот гибридный жанр не получил широкого распространения в мировой литературе, но он тем не менее представляет вершину художественно-эстетической трактовки мира и человека. Романом он называется потому, что там присутствует воля личности, существует персонаж, который олицетворяет собой вершину человеческого духа. С другой стороны, эпопея – это разновидность эпоса, в котором прямо выражены коллективные, национально-исторические и государственные идеи времени. В том жанре, который называется романом-эпопеей, присутствует «равенство» сил, воздействующих на происходящий процесс.
З18 ст. епопею витіснив роман. Поступово епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів). Вони з'явилися у другій половині 19 ст.
Український роман-епопею представляють М. Стельмах («На нашій землі», «Великі перелоги», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня»), У. Самчук («Волинь», «Ост», «Темнота», «Втеча від себе») та інші. Епопеєю називають обсягову поему («Україна» П. Куліша, «Попіл імперій» Юрія Клена та інші).
Радикальне оновлення романного жанру на початку 20 століття відбулося завдяки таким авторам, як Джеймс Джойс, Марсель Пруст, Франц Кафка, Роберт Музіль. Експериментаторський роман також розвивали Вірджинія Вулф, Гайміто фон Додерер,Джон Дос Пассос, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Кобо Абе, Хуліо Кортасар, Жорж Перек.
У 20 столітті в романах з'являється новий тип оповідача, схильного до діалогізму з іншими свідомостями. Модерністські письменники відмовляються в своїх романах від всесильного і всезнаючого оповідача (голос автора), характерного для роману 19 століття. Сюжет роману розгортається з порушеною причинно-часовою послідовністю, хронологічний та логічний перебіг подій вже не відіграє важливої ролі, наперед виходить індивідуальна свідомість зі своїми непевностями, страхами, пристрастями чи байдужістю, що зазвичай відображається засобами потоку свідомості. Паралельно продовжував розвиватися класичний реалістичний роман (Ромен Роллан, Михайло Шолохов, Улас Самчук). Водночас багато письменників намагалися поєднати ці дві тенденції[2]. Не відмовляючись від класичних здобутків жанру, вони вносили в романну оповідь й саму структуру нові елементи, виробляючи свій особливий стиль. Особливо вагомим був внесок таких авторів, як Анатоль Франс, Томас Манн,Генріх Манн, Роже Мартен дю Ґар, Джон Голсуорсі, Андре Жід, Вільям Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Еліас Канетті, Ясунарі Кавабата, Акутагава Рюносуке, Жоржі Амаду та ін.
Особливим шляхом пішов французький письменник Луї-Фердинанд Селін, який у романі «Подорож на край ночі» вперше використав розмовну мову, а також можливості ритму оповіді, змішання стилів (ненормативна лексика поряд з науковими термінами). Стилістику, близьку до Селінової, розвивали в своїх творах Генрі Міллер, Філіпп Рот, Чарльз Буковскі, Чак Палагнюк, Фредерік Бегбедер.