1. Місцезнаходження.

При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави.

2. Належність учасників до різних країн.

Спільні підприємства можна поділяти на такі типи:

а) промислово розвинуті країни або відносини "Захід — Захід";

б) промислово розвинуті та країни, що розвиваються, або відносини "Захід— Південь";

в) колишні країни соціалістичного табору та промислово розвинуті капіталістичні країни або відносини "Схід — Захід";

г) колишні країни соціалістичного табору та країни, що розвиваються, або відносини "Схід — Південь" і т.д.

3. Структура партнерів.

Можуть бути виділені такі типи спільних підприємств:

а) за участю лише приватного капіталу (переважно в розвинутих капіталістичних країнах);

б) за участю приватних фірм та державних підприємств і організацій;

в) за участю національних та міжнародних організацій.

4. Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства.

Тут також розглядаються три варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

а) Участь на паритетних засадах. Ця форма поширена в промислово розвинутих країнах, коли СП створюється майже виключно з підприємницьких мотивів за участі рівних за значенням партнерів. Однакова частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і цим уявляється ідеальним рішенням організації СП.

Дуже важливо розрізняти угоду, за якою сторони вступають у спільне підприємство (коопераційна угода), і правову форму, у якій вони збираються закріпити це підприємство.

Коопераційна угода має визначати форму майбутнього спільного підприємства, внески учасників, їхню участе у доходах та збитках, управлінську структуру підприємства, термін його діяльності та порядок розпорядження майном після припинення його існування.

Однак таке співробітництво має і негативну сторону в тому разі, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якогось питання (відсутність "лідера" у конфліктних ситуаціях). Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (зазвичай місцевий) не в змозі збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може призвести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонена в законодавчому порядку.

б) Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Більша участь іноземного капіталу необхідна також у тому разі, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові коштів, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому в наданні певних пільг.

в) Менша частка участі іноземного партнера. Така участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють суворий взаємозв'язок між часткою капіталу і правом контролю, щоправда, без урахування спеціальних застережень в угоді.