47. Розкрийте еволюцію образу Нори (драма «Ляльковий дім» г.Ібсена)

Перших читачів п'єси «Ляльковий дім» неприємно вразила її цілковита умовність і нежиттєподібність. Звісно, якщо розглядати фабулу твору з реалістичних позицій, то незрозуміло, як історія з підробленим підписом на векселі могла призвести до втечі матері від своїх малих дітей та їхнього батька. Такий вчинок не можна виправдати навіть за сьогоднішніх умов жіночої емансипації, а в часи Ібсена це було цілковитим скандалом. Актриси відмовлялися грати фінал п'єси, де мати покидає власних дітей і чоловіка. У Німеччині, наприклад, глядачі влаштовували демонстрації в театрах під час вистави, обурені «аморальністю» фіналу. Коли славетній німецькій акторці Хедвіг Нирман Раабе запропонували роль Нори, вона рішуче вимагала змін у трагічному фіналі. Ібсен змушений був переробити фінал «задля екстреного випадку», що було, як він висловився, «варварським насильством над п'єсою». Нора бачить крізь відчинені двері дитячої кімнати своїх сплячих дітей і безсило опускається на стілець — під завісу. До речі, та ж сама акторка через кілька років грала п'єсу з попереднім фіналом і мала більший успіх у глядачів. Через вісімдесят років знову були спроби змінити фінал. Цього разу шведська акторка відмовилася покинути «ляльковий дім». Взагалі роль Нори — значне випробування для кожної виконавиці. Навіть видатна італійська актриса Елеонора Дузе, хоч і справляла на глядачів найсильніше враження у фіналі, але грала його у скороченому вигляді і не змогла пов'язати характер Нори в перших актах з внутрішнім світом героїні у фіналі: це була нібито інша жінка.

46. Новаторство Ібсена-драматурга «Ляльковий дім»

п’єсі «Ляльковий дім» остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготоване всім розвитком дії.

Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Розв’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером — перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому — і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені «Лялькового дому», яку сучасники звинувачували як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна — рішення Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі.

Проте герої Ібсена — не втілення лише певних ідей автора. Їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця ХІХ століття, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини. У п’єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку, вона жорстоко розплачується за це. «Ляльковий дім», в якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони суспільства.

Новаторство Ібсена полягає в тому, що драматург розкрив нові можливості аналітичної композиції, наповнив їх новим змістом. Важливу роль відігравала в цьому мова автора. Кожна фраза, що подається в тексті, подається лише тому, що вона дійсно необхідна — для здійснення одного чи навіть кількох художніх завдань. Інколи в окремих епізодах з’являються персонажі наче надмірно багатослівні, говіркі. Наприклад, героїня «Лялькового дому» Нора у другій дії п’єси говорить набагато більше, ніж завжди. Але цей потік слів, інколи і справді зайвий, приховує внутрішню занепокоєність героїні, її напруження.

45.Життєвий шлях головного героя як духовна деградація особистості за романом О.Вайльда «Портрет Доріана Грея» Оскар Вайльд — англійський письменник, відомий перш за все як «теоретик «чистого мистецтва», «мистецтва заради мистецтва». Він був надзвичайно обдарованою людиною, написав чимало творів, різноманітних за жанрами: оповідання, романи, комедії. «Я вклав свій геній у життя, а творчість — тільки мій талант», — писав О. Вайльд. І одним з найбільш талановитих і відомих його творів став роман «Потрет Доріана Грея», створений у 1890 році. Головний герой твору — молодий аристократ Доріан Грей. Він був вихований багатим опікуном. І хоч не мав батьків (мати померла дуже рано, а батька вбили на дуелі), він ні в чому не знав нестатку, вів життя світського лева, відвідував звані обіди, вечори проводив в опері. Доріан закохався в молоду актрису Сибіл Вейн — «дівчину років сімнадцяти, з ніжним, як квітка, обличчям, з головою гречанки, повитою темними косами». Незважаючи на те що вона була ще дуже молода, дівчина пречудово грала на сцені провінційного театру в Іст-Енді найкращі роли шекспірівського репертуару. Грала натхненно, з великою майстерністю, вкладаючи всю душу в гру, перевтілюючись у героїнь шекспірівських п'єс. Сама ж Сибіл разом із матір'ю та меншим братом жила у страшних злиднях. І коли з'являється Доріан Грей, він здається Сибіл справжнім дивом, яке спустилося з захмарних висот, «прекрасним принцем». Художник Безіл Холлуорд малює портрет Доріана Грея, який удався йому настільки, що Доріан виглядав на ньому ніби жива людина. Безіл навіть виставляти цей портрет не захотів, настільки він був йому дорогий, бо він вклав у нього весь свій хист, навіть свою душу, й подарував його Доріану. Здивований був і сам натурник. Доріан Грей, дивлячись на свій портрет, висловлює бажання, щоб він завжди залишався таким молодим і гарним, а старів і змінювався його портрет. І сталося диво: обличчя Доріана Грея протягом усього життя залишається незмінним — таким же молодим і красивим, як і в юності. На ньому не залишалося відбитків усього пережитого, його гидких підступних вчинків, аморальної поведінки, зате змінювався портрет. Коли Доріан покинув після невдалої вистави Сибіл, наговоривши їй багато неприємних слів, дівчина, яка всім серцем кохала «чарівного принца», не змогла знести цього удару й покінчила життя самогубством. А на портреті з'явилася перша зловісна зморшка. Спочатку, дізнавшись про загибель коханої дівчини, Доріан переживав, але потім послухав свого «духовного наставника» лорда Генрі і швидко забув її, обравши девізом свого життя девіз лорда Генрі — красу й насолоду — тобто цілковитий егоїзм. Доріан і надалі продовжує вести світське життя: один за одним відвідує світські обіди, модні салони, вечори в опері. Він колекціонує різні незвичні музичні інструменти, які тільки може знайти, вишивані прикраси і гобелени, предмети старовини й культур. Всі ці скарби збирав Доріан у своєму розкішному будинку з єдиною метою: забутись і хоч ненадовго позбутися страху, який для нього став уже нестерпним. І страхом цим був його портрет, що стояв у замкнутій кімнаті, де пройшли його дитячі літа. Портрет був запнутий пурпурово-золотим пологом. Він являв Доріанові на очі розклад його власної душі. Чим більше він робив поганих, аморальних вчинків, тим огиднішим ставав його портрет. Доріан пробував втішити себе тим, що з ним нічого поганого не коїться. І намагався забутися у наркотичному зіллі, які пропонувалися у різних притонах, що їх відвідував Доріан. Він раз по раз закохується, але розуміє, що покохати по-справжньому вже не може. Про нього починають подейкувати як про бездушну людину, котра губить молоде покоління, що він чимало зламав доль своїх приятелів і подруг. Безіл Холлуорд — колишній його друг, який давно вже порвав з ним усі зв'язки, намагається вказати Доріану на його помилки, наставити його на добрий розум. Але Доріан на справедливі зауваження друга показує йому портрет його ж роботи, і Безіл зі здивуванням бачить замість свого колишнього кумира сластолюбного гидкого старця. Доріан же вважає, що саме Безіл став винуватцем його аморальної поведінки, і вбиває ножем свого колишнього друга, а труп знищує за допомогою свого приятеля хіміка Кемпбела, який потім покінчив життя самогубством. Доріана починає мучити совість, і він знову шукає забуття у наркотичному зіллі. Він ледве не загинув в одному з лондонських притонів, коли його пізнав якийсь п'яний моряк. Це був Джеймс Вейн — брат Сибіл, який поклявся помститися за загибель сестри. І знову Доріана рятує його молоде, прекрасне обличчя: Джеймс приходить до висновку, що такий молодий юнак не може бути тим, хто привів до загибелі його сестру: адже це сталося багато років тому. Проте доля лише до відповідного часу зберігає його від фізичної загибелі. Можна сховатися від людей, можна сказати їм неправду, можна виправдатися перед будь-ким, але тільки не перед власною совістю. А цей холлуордівський портрет саме й був його сумлінням, його совістю. Доріан доходить висновку, що для того, щоб жити спокійно далі, треба знищити портрет, що він і намагався зробити. Пізно вночі у своєму розкішному будинку Доріан Грей, схопивши ніж, встромив його у портрет. Чується страшний крик, і коли до кімнати прибігли служниці, то побачили мертве тіло старця, одягненого у фрак. І тільки по каблучках на його пальцях встановили, що це Доріан Грей. А поруч стояв у всій своїй величі і красі портрет молодого красивого юнака. Так загинув Доріан Грей — зовнішньо красива, але надзвичайно слабка духовно людина. Людина, для якої зло було лише одним із засобів здійснення того, що він вважав красою життя. Так скінчилося це нікчемне життя.