Іі. Система покарань

Реалізація цілей покарання у правозастосовній діяльності суду здійснюється за допомогою передбаченого кримінального закону переліку покарань, які розрізняють за своїм змістом характеру чиниться ними впливу, межею та порядку застосування. Покарання, передбачені в Кримінальному кодексі, утворюють собою певну систему.

Система покарань - це встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх тяжкості.

Систему покарань утворюють конкретні їх види, у сукупності складові цілісне правове явище. Система покарань характеризується наступними ознаками:

1. Система покарань складається тільки з тих покарань, які передбачені кримінальним законом. Ніяка інша міра державного примусу, якою б суворою вона не була, не може бути віднесена до кримінальному покаранню, якщо вона не передбачена кримінальним законом. Жодне покарання не може визначатися довільно, його вид, розміри, підстави і порядок застосування можуть бути зазначені тільки в кримінальному законі.

2. Перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для суду. Здійснюючи правосуддя у конкретних кримінальних справах, суд пов'язаний системою покарання і не може вийти за її межі, довільно змінивши підстави, умови або порядок призначення тих чи інших покарань.

3. Покарання, що входять в систему розташовані в певному порядку, утворюючи собою «сходи покарань».

4. Перелік входять до системи покарань є вичерпним. Це означає, що на кожен динне може система покарань є завірене єдність.

Всі види покарань мають низку як загальних, так і специфічних рис,що дозволяють класифікувати їх по різних підставах. Питання про класифікації - одна з найважливіших у проблемі покарання: для науки це прийом, який не тільки вносить у вивчення систему і порядок, але і зумовлює повноту і правильність висновків вивчення, а також це істотно для розробки проблем кримінально-виконавчого права і застосування положень педагогіки, психології та економічної науки в процесі виконання покарання та ефективного досягнення цілей. Ряд авторів класифікують покарання:

- за способом поєднання покарань - на основні і додаткові;

- по особливості суб'єктів - на загальні, що призначаються будь-яким ліцеєм і спеціальні, що призначаються певному колу осіб;

- по близькості змісту - на пов'язані з виправно-трудових дій і не пов'язані з ним.

Відповідно до правових критеріїв покарання слід поділяти залежно від ступеня важливості та порядку їх призначення; ступеня суворості режимних обмежень, що настають для засуджених під час виконання покарань; особливості суб'єктів, яким вони призначаються; можливості їх заміни іншими покараннями або іншими заходами правового впливу; можливості умовних покарань,можливості призначення їх на визначених термін. З точки зору психологічних критеріїв; що обмежують або повністю позбавляє засудженого можливості здійснювати свої політичні права та свободи,цивільні, трудові та інші права, спрямовані на життя засудженого або на фізичну свободу його пересування. І, нарешті, з точки зору педагогічних критеріїв: покарання, яким супроводить державний вплив; покарання, які виконуються одночасно і з державним впливом, і з громадським; покарання, за призначення, яких має дотримуватися громадське вплив.

Існують й інші пропозиції класифікації, але більшості з них або дещо обмежені, як перший, або хороші лише в теоретичному плані, як друга. З точки ж зору практичної значущості друга градація надто громіздка і незручна, оскільки не дає ні юристам, ні просто громадянам чіткого поняття суті того чи іншого виду покарання.

Додамо, що подібну класифікацію не можна, або, принаймні,важко, провести в чинному законодавстві, що також знижує її практичну цінність.

Важливе значення має градація покарань за юридичним змістом. На жаль, в літературі немає єдиного поняття виправно-трудового впливу. Не заглиблюючись у перерахування та аналіз кожного з визначень,слід зауважити, що «під виправно-трудовим впливом слід розуміти особливий процес впливу, що поєднують методи переконання,обов'язковою ознакою якого є постійний, тривалий праця як основа виправлення.

До покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом (в рамках наведеного визначення), за чинним кримінальним законодавством відносяться: обов'язкові роботи; виправні роботи; обмеження волі;позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Саме ці заходи кримінального покарання пов'язані з особливим виховно-трудовим впливом тривалого, безперервного характеру. Інші міри покарання не пов'язане з таким процесом, оскільки вони або є одноактними,або хоча і розраховані на тривалий час, але не пов'язані із застосуванням до засудженому особливих методів переконання і примусу, обов'язково включають працю.

Законодавець, приймаючи кримінальний кодекс чи інші загальні кримінально-правові акти (основи кримінального законодавства, кримінальні уложення), прагне створити набір мір покарання, який, на думку законодавця, назвали б:

- Враховувати, розрізняючи злочинної поведінки, особистість злочинця;

- Вибирати найбільш відповідні до типових ситуацій види покарання;

- Забезпечувати ефективність покарання, відновлюючи правової світ і порядок відповідно до інтересів суспільства, почуттям соціальної справедливості.

Таким чином, «система покарань повинна відображати мету правової та кримінально-правової політики і сприяти ефективній її реалізації ».

Властивості системи покарань розкривають протягом всієї історії існування кримінального покарання судовою практикою і осмислюються кримінально-правової наукою. Слід виділити загальні властивості, притаманні будь-який системі видів покарання, і особливі або специфічні властивості, притаманні окремим (національним) систем видів покарання.

Загальні і специфічні властивості, у свою чергу, можуть мати нормативний, юридично-правовий і ненормативний, соціальний характер, тобто відображати кримінально-правові та соціальні основи системи покарань.

Судова практика, орієнтуючись на закон, традиції, правосвідомість, інші фактори, що визначає собою реальне співвідношення окремих видів покарання в системі, виявляє їхні дійсні зв'язку. Вид покарання, також призначений на практиці «очевидно і займає провідне становище в системі покарань як поєднуються на практиці основні та додаткові види покарань, так і здійснюється їх реальна взаємодія. Правда, при цьому юристи усвідомлюють, що практика призначення покарання має істотні недоліки. Вона часто не досить ефективно використовує можливості системи покарань. Але як би там не було, практика призначення покарання є соціальний феномен, що існує реально можна прагнути удосконалювати судову практику, але спочатку її треба вивчати.

У науці кримінального права виділяються наступні загальні властивості системи як:

- Спрямованість дії на різні елементи структури особистості, її інтереси, мотивацію поведінки;

- Потенційна можливість адаптації до різних соціальних інтересам і типами правової свідомості;

- Потреба в особливому соціально-правовий механізм реалізації, до якого входять: правоохоронна система, позиції суспільства, зокрема готовності, виділити необхідні ресурси.

Цілі покарання полягають в: 1) відновленні соціальної справедливості; 2) виправленні осудженого; 3) попередженні здійснення нових злочинів. Відновлення соціальної справедливості як мета кримінального покарання вперше визначене безпосередньо в українському кримінальному законодавстві. Поняття справедливості виникло як етична категорія, що характеризує співвідношення певних явищ з погляду розподілу добра і зла між людьми: співвідношення між роллю людей і їх соціальним положенням; їх правами і обов'язками; між діянням і подякою. Відповідність між характеристиками першого і другого порядку оцінюється в етиці як справедливість, невідповідність — як несправедливість.

Як друга мета кримінального покарання в законі називається, як вже наголошувалося, виправлення осудженого. Виправлення припускає перетворення злочинця в законопокірну людину, звичайно, не йдеться про те, що в ході відбування покарання він перетворився на високоморальну особу. Реальна задача, яку можливо вирішити в ході виправлення, — переконати і примусити осудженого хоча б під страхом покарання не порушувати кримінальний закон, тобто не скоювати в майбутньому нових злочинів.

Нарешті, метою покарання є попередження злочинів. У теорії кримінального права воно підрозділяється на приватне (спеціальне) і загальне. Спеціальне попередження полягає в попередженні здійснення нових злочинів самим осудженим. Це досягається, по-перше, шляхом створення для осуджених таких умов, які виключали б можливість здійснення ними нового злочину в період відбування покарання.

На відміну від мети спеціального попередження мета загального попередження полягає в попередженні здійснення злочинів іншими особами. Покарання, вживане до особи, осудженої за здійснення злочину, повинне впливати і на інших осіб.

Кажучи про мету попередження злочинів, необхідно мати на увазі, що покарання не є головним засобом боротьби із злочинністю. Покарання вторинне по відношенню до злочину, злочинності і їх причин.

Таким чином, під системою покарань розуміється встановлений у кримінальному законі вичерпний перелік видів свідчень, розташований в певному порядку.