2.Страховка і самостраховка під час руху.

Пересуваючись у лісовій гущавині, треба бути одягненими у штормівку і довгі штани. Тут необхідна обережність, щоб не подряпати обличчя гілками. Не можна втрачати з поля зору того, хто йде попереду. Слід потурбуватися також про те, щоб відхилені гілки не вдарили того, хто йде позаду. Для цього бажано відхиляти гілки всім корпусом, не притримуючи їх руками.

На складних ділянках маршруту, при подоланні перешкод необхідно забезпечити самостраховку і взаємостраховку. Природні або штучні перешкоди ускладнюють шлях і вимагають запобіжних заходів для безпечного їх подолання. Серед таких перешкод - болота, круті схили, завали і буреломи, скельні виходи, водні потоки, яри, ущелини, льодовики і сніжники тощо.

Самостраховка забезпечується за рахунок уважності, правильної ходи, а також використання відповідних прийомів і способів долання перешкод. На маршруті добре мати при собі альпеншток як засіб самостраховки.

Альпеншток - міцна палиця товщиною 3-4 см і довжиною 120-150 см із загостреним кінцем або металевим штирем на ньому, з петлею для руки, зробленою з широкої тасьми або шкіряного ременя. Замість альпенштока можна використати льодоруб або дюралюмінієву лижну палицю. Зрештою, для самострахування може згодитися звичайна лопата, геодезична рейка, легкий штатив тощо.

Альпеншток дозволяє уникнути тяжких травм, які можуть статися в разі падіння на крутих і слизьких схилах або осипах.

На найбільш складних ділянках маршруту при подоланні значних перешкод (глибоких ярів, рівчаків, струмків, невеликих річок, урвищ) організовують зовнішню страховку – взаємостраховку.

Під час підйомів та спусків підстраховуються за допомогою альпенштока, опираючись загостреним його кінцем на схил і тримаючи альпеншток обома руками (прямим затиском біля нижнього кінця перпендикулярно до схилу і оберненим - біля верхнього кінця). При зміні напрямку підйому, спуску або траверсування (ходіння поперек схилу) упівоберта з іншого боку перехоплюють альпеншток. У разі падіння на схилі штирем альпенштока спираються на схил, таким чином гальмуючи падіння. Альпеншток завжди тримають загостреним кінцем униз.

Неширокі перешкоди перестрибують, опираючись на альпеншток, переходять по колоді, камінню. Широкі перешкоди долають при обов'язковій зовнішній страховці.

У польових умовах найкращим засобом страховки є універсальне альпіністське спорядження (основна і допоміжні мотузки, карабіни, обв'язки), що має невелику вагу, достатній запас міцності і надійності. Для правильного користування таким спорядженням необхідно на практиці освоїти основні вузли і обв'язки, прийоми їх зав'язування і випадки застосування.

Зовнішня страховка здійснюється за допомогою страхувальних обв’язок, що в'яжуться, виходячи з анатомічної будови людського тіла, на двох основних групах кісток – грудній і тазовій, що забезпечують максимальний захист внутрішніх органів від можливих ушкоджень.

Мотузка повинна щільно, без провисання, охоплювати тулуб, щоб під час ривка недбало зав'язана страху вальна обв'язка не травмувала людину. При проходженні небезпечних ділянок, при доланні перешкод страху вальні обв’язки за допомогою альпіністських карабінів чіпляються за основну мотузку, що забезпечує пересування у зв'язці, здійснення навісної переправи, спуску, підйому тощо.

Правильно зав’язані страхувальні обв’язки міцно тримаються, не дозволяють мотузці травмувати людину, не перетискають життєво важливі органи і забезпечують надійну страховку при доланні перешкод.

Для забезпечення зовнішньої страховки і самостраховки необхідно навчитися в'язати вузли на мотузках однакової і різної товщини, а також вузли спеціального призначення.

Не менш важливо вміти наводити переправи і навішувати поручні, володіти технікою підйому і спуску по мотузці, найпростішими прийомами страхування.

3.Рух пішки.

Особливості пересування по розчленованій місцевості. Долаючи лісові завали, що утворилися внаслідок буреломів і вітровалів, необхідно постійно намічати шлях на якомога більшу відстань, щоб не потрапити в пастку. Можна пересуватись по товстих повалених стовбурах дерев, постійно контролюючи напрямок руху і запобігаючи ушкодженню сучками та гілками.

На крутих трав'янистих схилах, особливо гірських, часто виникають серйозні труднощі - слизька трава, виходи ґрунтових вод, хитке каміння. Перш ніж розпочати підйом, або спуск, необхідно заздалегідь намітити маршрут. Слід, уникати трав'янистих схилів над крутими і прямовисними скелями.

Виходити на круті мокрі схили взагалі не варто. Пересуватись ними можна лише у крайньому разі, забезпечивши самостраховку або зовнішню страховку. Слід обирати такий шлях, де підйом чи спуск проходить по вибоїнах або стежках, протоптаних тваринами що розташовані одна під одною і обминають перешкоди.

Піднімаючись по трав'яному схилу, ноги ставлять на всю ступню, щоб посилити зчеплення з поверхнею землі. Якщо кут нахилу перевищує 10°, носки розвертають назовні "ялинкою". Рухаючись поперек схилу (траверс, ноги-став­лять усією підошвою поперек схилу таким чином, щоб ступня «внутрішньо» відносно схилу ноги була повернута трохи вгору, а ступня «зовнішньої» - трохи вниз. Спускаючись пологим схилом носки розвертають трохи до середини – «клишаво». А на дуже крутих спусках іноді доводиться ступати як сходинками - повернувшись до схилу боком, ступні ставлять поперек схилу і страхуються за допомогою альпенштока.

На схилах крутизною 25-30° піднімаються і спускаються короткими зигзагами («серпантином»). Швидко стримати ковзання на схилі можна таким чином: трохи присівши, упертись вістрям альпенштока у схил позаду себе і налягти рукою, ближчою до схилу, на древко. Йдучи схилом, не треба до нього притулятись - це створює додатковий кут для ковзання.

Для проходження маршруту в умовах засніжених схилів найбільш придатними є штормовий костюм, взуття на профільованій підошві, брезентові рукавиці, темні захисні окуляри.

Навіть незначні снігові схили і фірнові поля можуть бути небезпечними. Часто на них зустрічаються нагромадження каміння, яке іноді не видно з-під снігу. Не маючи засобів для затримання на схилах і необхідної страховки, в разі падіння вниз зі схилу, можна отримати серйозні ушкодження, тому на сніговий схил не можна виходити без альпенштока.

Рухаючись схилом, вкритим м’яким снігом, легким натиском підошви поступово витоптують східці, намагаючись їх не зруйнувати. Якщо схил вкритий сніговим настом, приступки вибивають носком черевика, ущільнюючи сніг, у фірні східці також вибивають рантом черевика, вістрям альпенштока, льодорубом тощо.

При пересуванні засніженим схилом наявні дві точки опори, а на дуже крутих схилах і в глибокому снігу за допомогою альпенштока, необхідно створити третю точку опори. Рухаючись схилом, необхідно підтримувати корпус у вертикальному положенні, що дозволяє не зруйнувати приступки. Всі учасники походу просуваються слід у слід. Ведучому групи знаходять заміну в інтервалі 5-7 хв., що забезпечує оптимальний режим руху і витрати сил. Увесь час слід пам'ятати про лавинну небезпеку, відшукуючи найбільш безпечний шлях.

Сніговими схилами незначної крутизни піднімаються прямо вгору “ялинкою”, вибиваючи приступки внутрішніми рантами черевиків. На крутих схилах краще підніматися зигзагами, вибиваючи рантами черевиків паралельні приступки трохи навскіс. Спускатися слід спиною до схилу, роблячи неширокі кроки і приминаючи сніг підборами. Виходити на твердий фірн і льодові схили без спеціальної підготовки, спорядження і страховки забороняється.

Правила руху на пологих скельних ділянках є аналогічними правилам пересування трав'янистими схилами. При цьому слід враховувати особливості підстилаючої поверхні. Підніматись на круті, і особливо прямовисні, скелі не рекомендується без спеціального спорядження і відповідної підготовки. Легковажне ставлення до цих питань є дуже небезпечним і може призвести до тяжких наслідків.

Слід пам'ятати, що підніматися крутими скелястими схилами значно легше, ніж спускатися. Тому навіть у альпіністській практиці для спуску найчастіше користуються мотузками.

При подоланні скельних ділянок необхідні штормовий костюм, черевики з гумовою профільованою підошвою (або кросівки), брезентові рукавиці (щоб утримати мотузку), а на складних ділянках - захисний пластмасовий шолом (монтажна каска) для захисту від падіння каміння.

Під час пересування слід постійно опиратись на три точки. Перш ніж перенести ногу на наступний виступ, потрібно переконатися, що друга нога і обидві руки мають надійну опору. Просуватися вгору треба поступово, уникаючи ривків, широких кроків (а тим більше стрибків), підтримуючи рівновагу, і берегти сили.

Подолання таких досить небезпечних перешкод, як тріщини, промоїни, рівчаки, канави, струмки, річки, має свої особливості. В залежності від характеру перешкоди, конкретних умов місцевості, можливостей групи обирається вид переправи: перестрибування, перехід по каміннях, через кладку, вбрід, за допомогою навісної переправи тощо.