3. Організація пошукових і рятувальних робіт.

Як вже зазначалося вище, туризм надзвичайно складна система. Її функціонування залежить від безлічі факторів, основний з яких - людський. Тому навіть за всебічної профілактики нещасних випадків уникнути їх повністю неможливо.

У зв'язку з цим постає питання про ефективну і швидку нейтралізацію наслідків того, що сталося. Очевидно, що найбільш оперативно вступити в боротьбу за здоров'я, життя постраждалих може сама туристська група, очолювана гідами. Це також стосується пошукових робіт, коли з-за складних погодних умов (туман, хуртовини) або поганого самопочуття один або кілька туристів можуть відстати, збитися зі шляху. Але в складних випадках або для транспортування потерпілого залучаються пошуково-рятувальні загони МНС України і рятувальні загони з туристів поруч розташованих груп.

Завдання рятувального загону полягає в тому, щоб у найкоротші терміни госпіталізувати потерпілого незалежно від складності рельєфу, умов погоди, протяжності маршруту. Тому всі туристи повинні удосконалювати навички транспортування потерпілого на різних формах рельєфу та надання першої долікарської допомоги.

Успішне проведення рятувальних робіт цілком залежить від ступеня підготовленості гідів і туристів, їх досвіду, кваліфікації. Високі моральні якості, сміливість, витримка і винахідливість - необхідні якості для успішного надання допомоги потерпілим у горах.

Перші рятувальні загони почали створюватися в Росії в 30-х роках XX ст. Вони були розташовані переважно на Кавказі (Безенгі, Чегем, Адирсу, Ельбрус, Домбай). У 1938 р. були організовані перші курси з підготовки працівників рятувальних служб, які очолили надалі перші рятувальні пункти. Протягом Великої вітчизняної війни всі вони були зруйновані. Підготовка рятувальників знову була відновлена в 1947 р., і з того ж часу щорічно стали проводитися короткострокові курси. У програму підготовки інструкторів альпінізму і туризму був включений розділ «Рятувальні роботи».

У 1958 р. почалося створення цілорічно діючих контрольно-рятувальних пунктів (КСП), які з 1960 р. перебували у віданні Всесоюзної ради ДСО профспілок. Основа діяльності КСП - профілактика нещасних випадків, підготовка кадрів рятувальників і надання допомоги потерпілим.

З метою профілактики нещасних випадків працівник КСП здійснює перевірку місць знаходження туристів (біваку) стежок, переправ, маршрути через перевали і на вершини, веде спостереження і збір інформації про лавинну небезпеку, здійснює розповсюдження прогнозів погоди, консультують туристів з питань особливостей подорожей в районі, розробляють контрольні строки повернення груп з маршрутів.

У випадку, надходження інформації про нещасний випадок працівники КСП очолюють і координують пошукові та рятувальні роботи, вживають заходів до надання невідкладної медичної допомоги постраждалим, а в залежності від масштабів і обставин події залучають до участі в рятувальних роботах туристів з інших груп.

Працівники КСП проводять розслідування причин нещасних випадків і здійснюють контроль за заходами, прийнятими гідами та керівниками туристських груп щодо забезпечення безпеки туризму.

У Росії рятувальні загони, як правило, створюються з числа учасників навчально-тренувальних зборів туристів і альпіністів, альпініад і туріади, турзлетів. Вони складаються з 6-12 добре підготовлених людей і очолюються начальником рятувального загону, у веденні якого знаходиться рятувальний фонд - спорядження і продукти, необхідні для проведення рятувальних робіт.

Пошукові або рятувальні роботи проводяться у відповідності з характером майбутніх дій: організація пошуку групи, з якою втрачено зв'язок або яка не повернулася до контрольного терміну, вихід для надання допомоги потерпілим.

Часто пошукові та рятувальні роботи взаємопов'язані - пошукові роботи можуть перейти в рятувальні, і навпаки, при проведенні рятувальних робіт можуть виникнути ситуації, що вимагають пошуку окремих членів групи, що зазнали аварії в лавині, при зриві з гребеня або аварії корабля. Пошукова група виходить у випадках, якщо:

- Група туристів не повернулася до контрольного терміну і немає чітких відомостей, що вона знаходиться в безпечному місці;

- Втрачений зв'язок з групою, що має всі засоби для її регулярного підтримки (радіостанції, сигнальні ракети і т.д.);

- Раптово і різко погіршилася погода в той час, коли група перебувала на складній ділянці маршруту.

На пошуки вирушають мобільні групи, що складаються з не більш ніж чотирьох осіб, які забезпечені спорядженням і харчуванням, медикаментами, засобами зв'язку та сигналізації, а також біноклями для огляду місцевості. Їх завдання - виявити зниклих, надати їм першу медичну допомогу, підготувати постраждалих до евакуації, повідомити в КСП необхідну інформацію для виходу рятувального загону, а також по можливості полегшити підхід рятувального загону (протоптати сліди в снігу, провісити мотузки на складних і небезпечних місцях і т. д.).

Вихід рятувального загону здійснюється у разі отримання інформації про нещасний випадок.

Головний загін, що складається, як правило, із шести чоловік, формується таким чином:

1) двоє рятувальників із засобами зв'язку та медикаментами йдуть безпосередньо до місця аварії для надання першої медичної допомоги та визначення способу транспортування;

2) четверо інших просуваються до місця аварії, готуючи шлях для йде за ними загону з вантажами для проведення рятувальних робіт.

При складанні плану рятувальних робіт визначаються:

• Загальні і конкретні поетапні завдання для кожного рятувального та пошукового загону;

• Приблизний розрахунок часу просування загонів;

• Кількість загонів і кількість рятувальників у них;

• Схема зв'язку та сигналізації;

• Оснащення кожного загону відповідно до поставлених перед ним завданнями.