2. Системи рослинництва

Під системою рослинництва розуміють склад і співвід­ношення на підприємстві таких галузей, як рільництво, кор­мовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, яка являє собою комплекс організаційно-економічних та агро­технічних заходів, спрямованих на раціональне використання землі, підвищення урожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищення родючості ґрунту.

Систему землеробства розробляють з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони країни. Вона включає кілька елементів:

організацію земельної території й системи сівозмін - перед­бачає певний порядок використання землі, що створює оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур, забезпечення їх кращими попередниками, най­ефективніше використанням добрив та боротьби з шкід­никами, хворобами рослин і бур'янами. Разом із тим система правильних сівозмін тісно пов'язана з структурою посівних площ господарства й сприяє вдосконаленню останньої.

системи добрив у сівозмінах - передбачає кількість і строки внесення органічних добрив під кожну культуру. Тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства й повинна передбачати максимальну ефективність викори­стання добрив і сприяти підвищенню родючості ґрунту

систему насінництва - забезпечує використання найбільш урожайних районованих сортів сільськогосподарських культур з урахуванням умов кожної природно-економічної зони.

систему обробітку ґрунту й догляду за рослинами – застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства.

систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів - повинна бути комплексною, тобто включати різні біологічні, агротехнічні й хімічні заходи.

систему меліоративних заходів - передбачає заходи, спрямовані на ре­гулювання водного режиму ґрунту. До них належать осу­шення, зрошення, полезахисне лісонасадження та ін.

Усі елементи системи землеробства тісно пов'язані між собою і повинні застосовуватися в комплексі.

Раціональна система землеробства має забезпечити най­повніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які у найбільшій мірі впливають на ефективність використання землі в умовах конкретного сільськогосподар­ського підприємства.

3. Системи тваринництва

Система тваринництва — це склад і співвідношення його галузей, а також сукупність технічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшення виробництва продукції тваринництва й підвищення його ефективності.

До технічних заходів (елементів) належать типи будівель, споруд для утримання худоби, система машин і механізмів для виконання виробничих процесів, первинної переробки продукції та ін.

Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада, поліпшення племінних якостей тварин, способи їх утримання, тип годівлі, засоби захисту від хвороб тощо. Ці заходи спрямовані на інтенсивне використання тварин, яке передбачає раціональні темпи відтворення стада, економічно вигідні строки господарського використання, оп­тимальні норми вибракування, високу продуктивність та ін.

До організаційно-економічних заходів відносять обґрунтування спеціалізації тваринництва, структури стада та щільності поголів'я худоби, розмірів ферм і комплексів, розміщення їх на території підприємства, організації та оплати праці, пла­нування розвитку галузей, внутрішньогосподарських і міжгос­подарських зв'язків тощо.

У системі тваринництва технічні, зооветеринарні та ор­ганізаційно-економічні елементи пов'язані між собою, тісно взаємодіють, що дає змогу збільшувати виробництво продукції тваринництва, добиватися підвищення ефективності тварин­ницьких галузей.

Залежно від природно-економічних умов, способів вико­ристання кормів та утримання худоби виділяють такі системи тваринництва: пасовищна, пасовищно-стійлова (стійлово-пасовищна) і стійлова.

Одним з елементів будь-якої системи тваринництва є спеціалізація галузі, кожен напрям якої характеризується використанням певних технічних засобів, технології та ор­ганізації виробництва.