3.Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі,їх структура.

Причина­ми їх появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст Законів Хаммурапі був знайдений французьким ученим під час розкопок на місці—м. Сузи. Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі.Текст Законів складається з прологу, 282 статей і епілогу. 1-5 присвячені процесуальним нормам, 6—126 —майно­вим відносинам, 127—195 — шлюбно-сімейному праву, 196-214 — покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 - операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси старо­давнього примітивного права:

• юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності людей і рабовласництва;

• казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини, а загальних норм немає);

• наявність великої кількості прогалин у праві;

• порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато норм сформульовано нечітко чи суперечливо);

• зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі багато законів);

• переважання кримінально-правових норм над цивільно-право­ вими, жорстокий і примітивний характер покарань.

У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат.

4.Суспільний лад Стародавнього Вавилону за часів Хаммурапі.

Суспільство поділялося на дві групи – рабовласників та рабів.Вільні люди, незалежно від свого економічного становища, поділялися на дві групи, що різнилися правами. Одні були повно­правними "синами мужа" (авілум), а другі — "підпорядковані" (мушкенум). Останні були власниками та частково навіть рабовласни­ками, але обмежувались у своїх правах. Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрубували їм вуха, карали на розсуд господа­ря (аж до смертної кари), приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свідками в суді, їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало класичного характеру.

Ще одну категорію населення становили воїни — редуми, баїруми (букв, "погонщик" і "ловець"). За службу цареві їх наділяли землею,де вони вели сільське господарство на певних умовах. Закон зобов'язував воїнів суворо виконувати головну умову — нести службу. Якщо воїн відмовлявся йти у похід, на нього чекала смертна кара."Якщо редум чи баїрум, якому наказано виступити у царський похід, не піде чи, най­нявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума «ти баїрума належить вбити, найнята ним особа може забрати його будинок".