- •21.Підприємство як основний суб»єкт реалізації нововведень
- •22.Методи організації забезпечення інноваційних процесів на підприємстві
- •23.Поняття та особливість інноваційної стратегії
- •24.Типи інноваційних стратегій
- •25. Розроблення і обґрунтування інноваційної стратегії
- •26. Процес розроблення нового продукту.
- •27. Стратегічне планування як елемент стратегічного управління та метод реалізації інноваційної стратегії
- •28. Виникнення нових організаційних форм управління інноваційним процесом
- •29. Технопарки
- •30. Технополіси
- •31, Регіональні науково-промислові комплекси
- •32. Інноваційні центри — інкубатори
- •33. Консультативні фірми
- •34. Венчурні фірми
- •35. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси
- •36. Сутність мотивації в системі управління персоналом, який здійснює інноваційну діяльність
- •37. Методи стимулювання творчої активності персоналу
- •38. Організація винахідницької діяльності
- •39. Стиль керівництва і формування інноваційної культури в організації
- •40. Тенденція розвитку науково-технічного прогресу і його взаємодія з природним і соціальним середовищем
- •41. Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій
- •42. Види ефективності (ефектів)
- •43. Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності
32. Інноваційні центри — інкубатори
Інкубатор— це складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Таким фірмам у центрах-інкубаторах надаються численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать:оренда приміщень; прокат наукового і технологічного устаткування на певний період;консультації з економічних та юридичних питань; фінансові послуги; експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, екологічна, комерційна);інформаційне та рекламне забезпечення.
Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають у межах інкубаторів, ніж поза ними. Діяльність інкубаторів досить ефективна. їх розвиток не потребує бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімальних коштів у вигляді стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна частка в їхніх майбутніх прибутках.
Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел:
1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання приміщень;
2) продаж різних послуг;
3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій формі свої кошти.
Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується терміном три роки. Вважається, що цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.
Бізнес-інкубатори майже завжди мають юридичну і господарську самостійність.Досвід зарубіжних країн свідчить, що інкубатори бувають трьох видів.
1. Неприбуткові— це ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади. Останні зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону. Інкубатори такого виду отримують з орендарів плату, яка значно нижча (до 50 %) ніж у середньому в країні. Цього достатньо, щоб утримувати основний персонал, який працює в інкубаторі.
2. Прибуткові — ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно. Це переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає. Вони пропонують орендарям широке коло різноманітних послуг, за користування якими отримують платню.
3. Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, вищих навчальних закладах. Вони виступають як сполучна ланка в розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість користування бібліотекою.
Орендна плата при цьому досить висока. Функції бізнес-інкубаторів постійно розширюються.
33. Консультативні фірми
Значного розвитку за останні 10 років набула науково-консультативна діяльність. Вона має всеохоплюючий характер. Це — консультативні фірми з будь-яких проблем організації і управління, починаючи з проблеми довгострокового прогнозу, розробки інноваційних стратегій, організаційних структур, і закінчуючи проблемами звільнення кадрів.
Консультативні фірми як організаційна форма взаємодії науки і практики виникли в 70-ті роки. З того часу попит на послуги консультативних фірм постійно зростає. Консультація — це форма послуги фірмі (організації) або людині з метою аналізу ситуацій та вирішення їх і пов'язаних з ними проблем. Консультації спираються не тільки на знання та досвід, а перш за все на проведення конкретних і спеціалізованих досліджень. Технологічно ця робота охоплює такі етапи: отримавши замовлення, спеціалісти проводять загальне ознайомлення з фірмою чи з проблемою, оцінюють її параметри, вибирають форму консультативної роботи, укладають договір (контракт) на її проведення, здійснюють діагностику управління інноваційною діяльністю фірми, розроблюють рекомендації, проводять моніторинг їх реалізації.
Консультаційна фірма у співробітництві з замовником формує дослідну групу з урахуванням характеру досліджуваних проблем, особливостей проведення досліджень, обсягів роботи. Дуже часто консультанти виступають у ролі експертів або арбітрів.
Існують зовнішні і внутрішні консультанти. Нерідко виникають такі потреби в консультативній діяльності, які не раціонально реалізовувати, залучаючи зовнішніх консультантів. Це буває за умов невеликого обсягу дослідної роботи, побоювань щодо можливості розкриття інформації про стан фірми, інновації або недовіри до консультативної фірми та ін. У таких випадках використовуються послуги внутрішніх консультантів. Фірми часто організують підготовку таких консультантів.
Внутрішніми консультантами можуть бути фахівці високої кваліфікації, які мають певний досвід і певні особисті якості, що дає змогу їм кваліфіковано провести діагностику ситуації, а також розробити практичні цінні рекомендації для вирішення проблеми. Головними чинниками успіху їх діяльності є об'єктивність, професіоналізм, знання, незалежність і авторитет.
Великі консультативні організації, всесвітньовідомі, такі як «Мак-Кінзі», «Артур Д. Литтл», спеціалізуються на наданні широкого кола послуг. їх називають «фабриками думки».
Вони здійснюють консультації з таких напрямів управлінської діяльності:
• стратегічний розвиток фірми-клієнта;
• розробка альтернативних рішень управлінських інноваційних проблем;
• обґрунтування оптимального варіанта розвитку фірми в тому чи іншому напрямі;
• формування організаційних структур;
• корпоративне планування;
• організація дослідження ринку;
■ інженерно-конструкторські роботи;
• технологія дослідження систем управління;
• проведення експериментів, соціометричних досліджень, тестувань тощо.
Види консультативно-дослідницької діяльності можуть бути різноманітними за ступенем і формою втручання в процеси управління, пошуку оптимального співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень, робіт з розвитку нової техніки і технології.
