5.2. Теоретичні засади та принципи роботи

Для глибшого розуміння природи залежності необхідно звернутися до біопсихосоціального підходу, який дає нам контекст для розуміння вживання алкоголю та інших адиктивних речовин. Проблеми, пов'язані із вжи­ванням цих речовин, є наслідком складної взаємодії біоло­гічних, психологічних та соціальних факторів, на які, в свою чергу, впливає сам характер їх вживання.

Термін «біопсихосоціальний» використовують для опи­су підходу, який враховує взаємодію цих факторів. Тобто для успішної реабілітації людини із залежністю слід узяти до уваги її унікальні фізіологічні та психологічні якості та певні життєві обставини (соціальна ситуація). Якщо при­меншити якийсь один із чинників, успішність реабілітацій­ної програми буде поставлено під сумнів.

Для глибшого розуміння стратегій втручання у роботі з людьми із залежністю необхідно розглянути етапи, які про­ходить людина, змінюючи свою поведінку (рис. 5.1). Ці ета­пи змін поведінки американські фахівці представляють у вигляді руху по колу [7].

Рис. 5.1. Етапи, які проходить людина, змінюючи свою поведінку

Ця схема дозволяє зрозуміти закономірності поведінки лю­дини в цілому і залежної від психоактивних речовин людини

Школа соціальної'роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА 98 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

зокрема. Так, людина на етапі незацікавленості у зміні свого способу життя не помічає або не бажає помічати негативних наслідків своєї поведінки. Такою поведінкою може бути не лише вживання психоактивних речовин, а й нездорове харчу­вання, небажання робити зарядку тощо. Яким має бути втру­чання соціальних працівників на даному етапі життя людини? В першу чергу, ніякого засудження людини, але й не поту­рання шкідливому способу життя. Поведінка людини - це її вибір. Тому, приймаючи людину як особистість, котра може вибирати спосіб життя, необхідно спробувати похитнути її віру, примусити сумніватися у виборі шкідливої поведінки. Допомогти в цьому може надання об'єктивної інформації (без залякування та перебільшення) про наслідки шкідливо­го способу життя, вказування на вже очевидні негативні на­слідки для людини її поведінки, наведення прикладів, адрес, де можна отримати допомогу, тощо. Але найголовніше - залишити за людиною право звернутися по допомогу тоді, коли вона вирішить, що їй це потрібно.

Якщо людина вирішила змінити свою поведінку, то на­ступним етапом, який вона пройде, будуть роздуми про зміну. Цей етап характеризується ваганнями щодо прий­няття зміни, які пояснюються амбівалентністю залежної лю­дини. Вона не впевнена, що зміна можлива, потрібна і ба­жана. Для цього з клієнтом необхідно обговорити переваги та недоліки можливих змін. І якщо людина не бачитиме по­зитиву у майбутніх змінах, то завдання соціальних праців­ників допомогти виявити ті фактори, які сприятимуть прий­няттю рішення про необхідність зміни у подальшому житті.

На етапі підготовки до змін надзвичайно важливим є обговорення бар'єрів, які потрібно буде здолати, та плану­вання змін. Клієнт має обдумати чого він хоче, як він цього досягне, хто йому допоможе і які ресурси для цього не­обхідні. Важливо, щоб людина побачила перед собою чіткий план дій, який можна виконувати «прямо зараз». Слід зауважити, що план - не догма, він може зазнавати змін, які залежать від нинішньої ситуації клієнта. Так, клієнт, який прийняв рішення лікуватися, швидше за все включить до свого плану пошук відповідної до його потреб та можливостей лікарні та реабілітаційного центру, кон­сультації з лікарями та соціальними працівниками тощо. Перебуваючи на етапі реабілітації, клієнт плануватиме по­вернення в соціум: влаштування на роботу, налагодження контактів із сім'єю, організацію системи підтримки тощо.

Розділ 5

Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних речовин 99_

На етапі впровадження змін людина змінює своє жит­тя: вона розпочинає лікувально-реабілітаційний процес. Це доволі складний період у житті, адже зміни сприймають­ся як невластиві людині, незвичні для неї. Тому важливим є наступний етап, нерозривно пов'язаний з попереднім,- під­тримка змін. На цьому етапі необхідно подумати над си­стемою підтримки та закріплення змін. Залежна людина має чітко усвідомлювати, хто й коли може її підтримати у змінах. До такої системи підтримки можуть входити со­ціальні працівники, родина клієнта, реабілітаційний центр, група самодопомоги тощо. Якщо була добре сформована система підтримки і процес реабілітації був тривалим, то клієнт має всі шанси перейти на рівень безпечного способу життя.

Якщо людина не в змозі зберегти зміни, вона повер­тається до старого способу життя. Це відбувається через низку причин: іноді тому, що в житті людини трапляються якісь особистісні зрушення, через які процес змін втрачає свою цінність; іноді тому, що зникає або стає менш ефек­тивною підтримка оточення; можливо, у людини не було адекватного усвідомлення, яким складним і тривалим є про­цес зміни поведінки. Важливо пам'ятати, що рецидив - це нормально, це не катастрофа, а новий досвід, який необ­хідно оцінити, врахувати і виробити рекомендації надалі. Разом з тим рецидив не є неминучим, але при цьому він є частиною процесу.

Зрив асоціюється із ситуаціями підвищеного ризику, які можуть підпадати під такі категорії: негативні емоційні ста­ни, які важко подолати (сум, агресія, нудьга тощо); міжособистісні конфлікти; соціальний тиск. Важливою є профілак­тика рецидиву через навчання справлятися із ситуаціями підвищеного ризику. Оскільки етапи змін зображені у вигля­ді руху по колу, то від етапу зриву людина рухається знову до етапу роздумів про зміну. Але ситуація зриву може бути настільки деморалізуючою, що клієнт втратить віру у мож­ливість позитивних змін і повернеться до етапу незацікавле­ності у зміні ризикованого способу життя.

Таким чином, люди просуваються вперед або назад по стадіях змін, проводячи різну кількість часу на кожній стадії. Але так чи інакше, люди, які успішно змінили свій спосіб життя, пройшли всі стадії.

Для розробки реабілітаційних програм для людей із за­лежністю важливими є принципи ефективного лікування,

Школа соціальної роботи їм. В. І. Полтавця НаУКМА 100 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

запропоновані NIDA - Інститутом із вивчення наркоманії при Національному інституті здоров'я США:

1. Не існує єдиного виду лікування, який би підходив усім хворим.

2. Потреба в лікуванні повинна бути по можливості задо­волена якомога швидше.

3. Ефективне лікування спрямоване на різні симптоми і проблеми індивіда, а не тільки на зловживання нарко­тиками.

4. Індивідуальний лікувальний план (план одужання) пови­нен постійно перебувати в центрі уваги і модифікувати­ся залежно від потреб клієнта.

5. Для ефекту терапії дуже важливо, щоб участь у терапев­тичній програмі мала адекватну тривалість.

6. Психологічне консультування (індивідуальне та/або гру­пове) є наріжним компонентом ефективної терапії при наркоманії.

7. Застосування медикаментів є важливим елементом лі­кування для багатьох клієнтів, особливо в комбінуванні з психологічним консультуванням та поведінковою те­рапією.

8. Люди з наркотичною залежністю або споживачі нар­котиків із супутніми психічними розладами повинні отримувати як наркологічну, так і психіатричну допо­могу в інтегрованому вигляді.

9. Медична детоксикація є лише першою стадією лікуван­ня наркотичної залежності й сама по собі дуже мало впливає на довготривалі результати терапії.

10. Лікування не обов'язково має бути добровільним, щоб бути ефективним.

11. Можливості вживання наркотиків повинні постійно контролюватися об'єктивними методами в ході терапії.

12. Лікувальні програми мають бути забезпечені діагнос­тикою на ВІЛ, гепатити В та С, туберкульоз та інші інфекційні захворювання.

13. Одужання від наркоманії звичайно є довготривалим процесом, який вимагає багаторазових епізодів про­ведення лікування [8].

У складанні соціально-психологічних реабілітаційних про­грам використовують різнопланові теоретичні підходи й мо­делі - психодинамічні, когнітивно-біхевіористські, гумані-стично-екзистенційні тощо, кожна з яких пропонує власні

Розділ J

Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних речовин 101

техніки втручання. Важливою є концепція психосоціальної підтримки (ведення випадку) та створення терапевтичного середовища, застосування елементів сімейної терапії.

Отже, робота з людьми, які мають залежність від психо­активних речовин, має враховувати численні соціальні, пси­хологічні та біологічні чинники, пошук методів і форм, прийнятних для конкретного клієнта, з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.