67) Передумови та основні шляхи розбудови незалежної держави Україна. Прийняття “Декларації про державний суверенітет України”. “Акт проголошення незалежності України”.

http://sites.kpi.kharkov.ua/history/navch/kl/l_17.htm

Процес «перебудови» суспільного життя в СРСР, який розпочав у другій половині 80-х років минулого століття тодішній радянський лідер Михайло Горбачов, його фактична відмова від тоталітаризму, спроба встановлення цивілізованих відносин з країнами західної демократії дуже швидко призвели до загальної демократизації суспільства, розвитку гласності, заклали мінімальні основи для утвердження плюралізму в політичному, ідеологічному та економічному житті країни. У таких умовах доля радянської держави, названої у свій час «імперією зла», незалежно від волі ініціаторів «перебудови», здається, була вже визначена наперед. Саме тому, ні внесення змін до Конституції СРСР 1 грудня 1989 р., ні зміна виборчої системи, ні значне реформування органів державної влади (створення З’їзду народних депутатів СРСР, реально працюючої Верховної Ради СРСР, запровадження інститутів Президента СРСР, Комітету конституційного нагляду і т.д.), ні ідея нового «союзного договору» не могли вже зупинити рух національних республік до незалежності, до створення (а в ряді випадків – і відновлення) власної національної державності.

Від балтійського узбережжя, через багатонаціональну Росію, від України і Молдови – до Закавказзя і Середньої Азії, – просторами агонізуючої вже на той час радянської держави прокотився так званий «парад суверенітетів». На порядку денному життя реально поставило питання про створення нових Конституцій для нових держав. Не була винятком у цьому процесі й Україна. Однак заради справедливості варто зазначити, що України не було і серед лідерів даного руху. Пізніше, відомий український вчений-правознавець Л.П.Юзьков (1938-1995) згадував, що «задум прийняти принципово нову Конституцію України виник ще у середині 80-х років, тобто на початку так званої перебудови». Але в практичну площину ця ідея була поставлена лише після ухвалення Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

Отже 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.

У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990—1994 pp.) абсолютну більшість (239 чол.) становила компартійна частина. Однак ідея національного відродження незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації

II. Народовладдя

IIІ. Державна влада

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство

VI. Економічна самостійність

VII. Екологічна безпека

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

X. Міжнародні відносини