Витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного виду продукції, включаються до загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат відносяться ті витрати, що зміню­ються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності, а саме: витрати сировини і ма­теріалів; відрядна оплата праці та відрахування на неї; амортизація устаткуван­ня, якщо її нараховано виробничим методом та ін.

Постійні загальновиробничі витрати — це витрати на обслуговування та управління виробництвом, що не змінюються під час зміни обсягу діяльності: по­годинна зарплата начальника цеху, обліковця, механіка; амортизація виробничих приміщень; їх опалення і освітлення; амортизація устаткування, якщо її нараховано методом прямолінійного списання тощо.

Для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат призначений рахунок 91 „Загальновиробничі витрати".

Оскільки загальновиробничі витрати не можуть бути віднесені до конкретного виду про­дукції, то вони підлягають розподілу. Основна частина цих витрат розподіля­ється між видами продукції (списується на дебет рахунку 23 „Виробництво"), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо списується на рахунок 90 „Собівартість реалізації".

Для здійснення розподілу загальновиробничих ви­трат необхідно визначити базу розподілу. Під базою розподілу розуміється пока­зник (грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встано­влюється норматив розподілу загальновиробничих витрат. На підприємствах, де застосовується здебільшого ручна праця, за базу розподілу доцільно приймати відпрацьовані людино-години, на повністю автоматизованому виробництві — ма­шино-години тощо.

Базою розподілу можуть бути:

• нормальна потужність (машино-години);

• години праці;

• заробітна плата;

• прямі витрати;

• обсяг виробництва, що планується, тощо.

Розподіл постійних і змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється так:

• змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва в дебет рахунка 23 „Виробництво";

• постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт ви­трат з використанням бази розподілу за нормальної потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміється очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декіль­кох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуго­вування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.

Оскільки фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості, необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий об­сяг діяльності.

Якщо підприємство працює ритмічно (на встановлену потужність), то і змінні, і постійні витрати включаються до виробничої собівартості, тобто поділяються на кожний об'єкт витрат. У такому випадку постійні загальновиробничі витрати спи­суються з кредиту рахунка 91 „Загальновиробничі витрати" до дебету рахунку 23 „Виробництво" в повній сумі.

Якщо підприємство працює неритмічно (нижче встановленої потужності), то постійні витрати поділяються на розподілені й нерозподілені. Розподілені загаль­новиробничі витрати включаються до виробничої собівартості та враховуються у складі готової продукції. Нерозподілені витрати включаються до складу собівар­тості реалізованої продукції в період їх виникнення, тобто списується до дебету рахунку 90 „Собівартість реалізації" незалежно від моменту реалізації готової продукції. Тобто, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати виникають тільки у випадку, коли сума фактичних постійних загальновиробничих витрат перевищить рівень нормативу. Інакше всю суму постійних витрат буде розподілено.

Якщо ж фактична потужність підприємства збігається з нормальною потуж­ністю, то вся сума загальновиробничих витрат включається до виробничої собі­вартості послуг і не підлягає розподілу на розподілені та нерозподілені.

Для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат підприємству необхідно:

• обрати базу для розподілу загальновиробничих витрат;

• встановити очікуваний середній обсяг діяльності за звичайних умов господарювання (нормальну потужність), який приймають на декілька років;

• встановити загальну планову величину загальновиробничих витрат, у тому числі з розбиттям на змінні та постійні;

• визначити норматив змінних і постійних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу;

• визначити загальну суму постійних загальновиробничих витрат;

• порівняти фактичну величину постійних загальновиробничих з нормативом і у разі пере­вищення здійснити їх розподіл.

Отже, розподілу фактично підлягають саме постійні загальновиробничі ви­трати.

-4-

Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Залежно від місця виникнення браку його поділяють на:

внутрішній;

зовнішній.

За ступенем втрати корисності активу брак буває:

виправний;

остаточний.

Фактичні витрати від браку включають: вартість остаточного браку та витрати на виправлення виправного браку. Із попередньо визначеної суми браку виключають вартість оприбуткованих матеріалів від бракованих цінностей та суми, що підлягають відшкодуванню винними особами.

Для обліку і групування інформації про брак використовують активний рахунок 24 „Брак у виробництві". По дебету відображається вартість виявленого остаточного браку та суми витрат на виправлення виправного браку. По кредиту — списання вартості браку на дебіторську заборгованість винних осіб; зменшення суми браку на суму оприбуткованих матеріалів; списання залишку на виробництво або на загальновиробничі витрати.

Аналітичний облік за рахунком 24 „Брак у виробництві" ведеться за видами виробництв.

Втрати від внутрішнього і зовнішнього браку, що становлять вартість остаточно забракованої продукції, відносяться до виробничої собівартості продукції (рах. 901).

Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування також відносяться до браку і включаються до складу витрат на збут (рах. 93).

Витрати від браку, що виникають у процесі дослідження і розробки. Включаються до складу інших операційних витрат.

Типові проводки по рахунку 24

№	Зміст операції	Дт	Кт
1	Використано матеріали на виправлення браку	24	20,22
2	Визнано невиправний брак (або списано виробничі витрати на виправлення браку)	24	23
3	Оприбутковані запаси, отримані внаслідок ліквідації бракованої продукції або виправлення браку	20	24
4	Витарти від браку списані на витрати виробництва	23	24
5	Витарати від браку віднесено на винних осіб	37	24