25. Внутрішні чинники небезпеки на підприємстві.

Внутрішні чинники небезпеки - техногенні і соціальні чинники, які безпосередньо пов'язані з діяльністю об'єкта (технічний стан обладнання, небезпечні технологічні процеси, кваліфікація кадрів тощо).

Внутрішні чинники небезпеки на підприємстві є факторами , які можуть безпосередньо спричинити виникнення надзвичайної ситуації на ньому або негативно вплинути на його розвиток.

На підприємстві можуть виникати такі внутрішні чинники небезпеки:

- поганий стан будівлі( самого підприємства);

- недостатня кваліфікація кадрів ( тобто вміння користуватися обладнанням, їх ремонт, правила поведінки під час роботи та ін.);

- відсутність пожежної сигналізації та вогнегасників;

- дуже складна структура будівлі;

- робота з небезпечними речовинами ;

- порушення умов безпечної експлуатації та інші.

26. Поняття інтелектуальної власності. Об`єкти інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – збірне поняття, що означає сукупність виняткових прав на результати творчої діяльності і засоби індивідуалізації. Охоплює права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телепередач, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань і т.п. Вона поділяється на промислову власність та авторське право.

Промислова власність – юридичне поняття, що охоплює права на такі результати інтелектуальної діяльності як винахід, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки та інші об’єкти, передбачені Паризькою конвенцією по охороні промислової власності.

Авторське право – надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (література, музика, мистецтво) певні права, згідно з якими вони мають можливість дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. Авторське право включає охорону “суміжних прав”. У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності.

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа - патенту або свідоцтва на нього. На­явність такого документа у великій мірі унеможливлює по­рушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не прино­с користі розробнику. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та набуття правової охорони. І

тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержується прибуток - власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтелектуа­льної власності.

27. Підприємницька інформація.

Підприємницька діяльність у всіх сферах нерозривно пов'язана з отриманням та використанням різного роду інформації. Причому в сучасних умовах інформація являє собою особливого роду товар, що має певну цінність. Для підприємця часто найбільш цінною є інформація, яку він використовує для досягнення цілей фірми і розголошення якої може позбавити його можливостей реалізувати ці цілі, тобто створює загрози безпеки підприємницької діяльності. Звичайно, не вся інформація може, в разі її розголошення, створювати ці загрози, однак існує певна її частина, яка потребує захисту.

До прийняття закону в Казахстані підприємці та фірми були змушені самостійно охороняти конфіденційну інформацію. Суд чи прокуратура, вилучивши комерційні документи, не несли відповідальність за розголошення інформації або передачу її третім особам. Іншими словами, наглядові чи судові органи при проведенні перевірок фінансової діяльності якої-небудь компанії могли "випадково" передати потрібну інформацію її конкурентам і при цьому залишитися невинними з погляду закону.

По-перше, законодавство вводить саме поняття підприємницької таємниці. Нею визнається практично будь-яка інформація, що представляє дійсну або потенційну підприємницьку цінність (науково-технічна, технологічна, виробнича, фінансово-економічна і т.п.). Головне - визначити в письмовій формі, яка саме інформація буде "засекречена".

У тексті закону обумовлюється, що підприємницьку таємницю не можуть складати відомості про забруднення навколишнього середовища, стан протипожежної безпеки, санітарно-епідеміологічної та радіаційної обстановки, якість харчових продуктів та інших факторах, пов'язаних із забезпеченням безпеки населення. Крім того, не може втаємничення інформація про чисельність і склад працівників організацій, про систему оплати праці і заборгованості працедавців по виплаті зарплати.

По-друге, встановлюються терміни нерозголошення підприємницької таємниці і міри відповідальності за недотримання цієї вимоги і завдання матеріальної шкоди. Тепер працівник зобов'язаний зберігати "секрети фірми" мінімум три роки з моменту припинення дії трудового договору (якщо роботодавцем не встановлений конкретний термін), а в разі невиконання цієї вимоги він може не просто виплатити штраф, а й позбутися волі на строк до десяти років.

Перед владою, за законом, у підприємців підприємницьких таємниць бути не повинно. Більш того, за неподання органам державної влади (суду, прокуратурі тощо) та місцевого самоврядування інформації, що становить підприємницьку таємницю, за спеціальним вимогу можуть також притягнути до відповідальності.

На думку фахівців, відомості, що становлять підприємницьку таємницю і підлягають охороні, повинні відповідати таким п'ятьма критеріями:

1. їх відкрите використання пов'язане зі збитком для підприємства

2. вони не є загальновідомими або загальнодоступними на законних підставах

3. підприємство зможе здійснити належні заходи щодо збереження їх конфіденційності з міркувань економічної та іншої вигоди

4. ці відомості потребують захисту, так як вони не є державними секретами і не захищені авторським і патентним правом

5. приховування цих відомостей не завдає шкоди суспільству.