3. Функції мови у спілкуванні

Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-істо¬ричного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприй¬мання, пам'яті, мислення, уяви); 3) засіб комунікації.

Мова є основою, знаряддям мислительної діяльності лю¬дини. Ми мислимо знаками. Ми вимовляємо слова голосно чи про себе, повністю або частково. Перебуваючи у проблемній ситуації, ми задаємо собі питання і робимо висновки, вису¬ваємо припущення і перевіряємо. Ми мислимо, спілкуючись з іншими, передаючи їм інформацію. При цьому ми викори¬стовуємо слова рідної мови, пов'язуючи їх відповідно до гра¬матичних законів.

Питання про роль мови й мовлення у процесах пізнаваль¬ної діяльності людини завжди було предметом особливого вивчення вчених різних галузей наук — мовознавців, філо¬софів, психологів. Є різні думки щодо цього. Проте всі схо¬дяться на думці, що без мови неможлива сама пізнавальна діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати властивість змінювати дійсність. Між мовою й об'єктивною дійсністю стоїть мислення. Мова впливає на техніку мислен¬ня, а не на його зміст. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення, а це виявляється в її спілкуванні з іншими [5].

У пізнанні мова є найчастіше засобом індивідуальної діяль¬ності, а в спільній діяльності реалізується її комунікативна функція. За допомогою мови ми регулюємо спільну діяльність, плануємо її, оцінюємо тощо. Прямо чи опосередковано ми намагаємося вплинути на своїх співрозмовників.

У процесі спілкування комунікативна та пізнавальна функції доповнюються ще двома побічними функціями: ек¬спресивною, або симптоматичною, та імпресивною, або сиг¬нальною. Це відбувається шляхом використання виразних засобів лексики та фразеології певної мови, поєднаних з відповідними модуляціями інтонації (підвищення голосу, паузи, іронія, недомовки тощо). Щоб зрозуміти, що це означає, уявимо собі обставини мовленнєвого спілкування людей. Передаючи одержувачеві повідомлення в мовній формі, відправник всупереч своїй волі повідомляє щось і про себе самого. Навіть коли "каналом" його спілкування з одержувачем е телефон, одержувач звертає увагу на ці побічні повідомлення. Вже за голосом, першим вітанням можна зрозуміти, хто з вами розмовляє — дитина чи доросла людина, молода чи стара, чоловік чи жінка, добре вихована, культурна, інтелігент¬на людина чи невихована, некультурна, тутешня чи інозе¬мець, знайома чи незнайома людина [1].

4. Культура мови та мовленнєвий етикет.

Якщо людина погано володіє мовою, то ділове спілкування навряд чи буде успішним, бо мовні помилки відволікають співрозмовника від головної думки, заради якої ведеться розмова.

Неправильно поставлений наголос, вживання слів-паразитів, використання жаргонізмів, плутання слів, близьких за звучанням, але різних за значенням і т. ін. можуть стати причиною того, що співрозмовник не розумітиме вас і не за¬хоче більше мати з вами справ. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних якостей мови.

Сукупність найбільш стійких, традиційних елементів си¬стеми мови, історично відібраних і прийнятих членами суспіль¬ства, усвідомлених ними як правильні, визначає мовні норми.

У різних групах людей діють свої мовні норми, у кожній із них є свій мовний еталон. Про це свідчать такі висловлю¬вання: "Як у школі", "Як по телебаченню", "Як усі", "Як у столиці". Мовні норми є обов'язковими для всіх членів пев¬ної групи, вони можуть не збігатися з літературними. Але порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від своєї групи. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох організаціях з різною нормативною чи мовною орієнтацією, змушені постійно "переключатися" з однієї мовної норми на іншу. І це завдає їм немало клопоту.

Кожна, навіть не дуже освічена, людина користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової і художньої літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це — так звана літературна мова. Вона спирається на прийняті в суспіль¬ній практиці правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень — тобто на норми літературної мови. Це сукупність загальноприйнятих пра¬вил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження. Це залежить від багатьох суспіль¬них і мовних чинників — рівня розвитку літературної мови, соціальної структури суспільства, особливостей мовної ситу¬ації тощо. Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологіч¬ними, синтаксичними і стилістичними засобами мови визна¬чає грамотність людини, основу культури її мовленнєвого спілкування. Володіння нормами літературної мови, вміння користуватись всіма її засобами залежно від умов спілкуван¬ня, мети й змісту мовлення визначає культуру мови [3].

Норми диктуються вихованням і освітою, родиною, шко¬лою, інститутом, літературою, кіно, театром, радіо- та телепе¬редачами й усіма засобами "масової комунікації". Розмовне мовлення містить у собі жаргонізми, діалектизми, запозичен¬ня. Такі вкраплення небажані в літературній мові та офіцій¬но-діловому мовленні. Водночас усна відповідь (самостійно сконструйована) студента, навіть з деякими порушеннями мовних норм, справляє більше враження на інших, ніж добре написаний (а скоріше переписаний) реферат. При усному мовленні відчувається жива людина, і це впливає на сприй¬мання того, про що вона говорить.

Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між членами суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами і представниками суспільства та ін. Основні вимоги до такого спілкування — точність, стис¬лість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому ділове спілкування ви¬ключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок. Водночас слова, сполучення й граматичні форми ділового мовлення, які є доречними й потрібними в діловому спілку¬ванні, у побуті будуть недоречними і смішними.

Мова завжди має відповідати ситуації, культурному та професійному рівню слухачів чи співрозмовників. Недоцільно вживати, наприклад, професіоналізми, якщо вони не будуть зрозумілими для іншого. Ускладнюють мову канцеляризми та штампи, а повторення одних і тих же слів робить мову нудною. Проте, якщо вживати прислів'я, приказки, афоризми, жарти (звичайно, доречно), то це викличе інтерес до вас і бажання спілкуватися з вами в подальшому.

Існує багато мовних конструкцій, які допомагають під час спілкування висловлюватися чітко і зрозуміло, полегшують ведення бесіди чи переговорів. Наприклад, на початку бесіди можна використати такі трафарети: "Я вважаю, що нам слід обговорити...", "Хотілося б почати бесіду з ...". Якщо є згода з тим, про що говорить співрозмовник, то можна сказати: "Це не викликає заперечення", "Моя думка збігається з Вашою", "Ми нічого не маємо проти". А якщо навпаки, ви не підтри¬муєте співрозмовника, можна сказати: "У мене немає ще остаточної думки з цього приводу", "Мені здається, що такий варіант рішення поки що є передчасним, треба все обдумати детальніше", "Ми цінуємо Вашу думку, але давайте разом подумаємо, чи прийняти цю пропозицію". У тому ж випадку, коли треба привернути увагу до себе, не рекомендується вжи¬вати штампів. Краще сказати щось неординарне, неочікува-не. За трафаретом легко сховати себе, свої думки. Іноді трап¬ляється: зустріли знайомого, "натягли" на обличчя посмішку, що нічого не означає, запитали його "Як справи?". Він теж "натягнув" таку ж посмішку і відповів "Гаразд". На пусте запитання отримали пусту відповідь.Безумовно, має свої особливості мова керівника, менедже¬ра. Повагу і довіру до нього формують (серед інших чин¬ників) — і грамотність мови, і точне вживання слів та мов¬них конструкцій, і дикція, і сила звуку тощо. Слід пам'ятати, що гучний голос асоціюється з агресивністю, тихий — з непевністю у своїх діях. Дуже гучний голос неприємний (навіть болісний) для слуху співрозмовника, а при тихій, ледь чутній вимові треба докладати зусиль, щоб слухати. При швидкій мові важко стежити за перебігом думки співрозмовника, а дуже повільна мова викликає роздратування. Висоту голосу доцільно знизити, якщо потрібно висловити рішучість, підкрес¬лити довір'я, переконати в чомусь. Але бувають ситуації, коли швидка або тиха мова, навпаки, може створити ситуацію до¬віри. Тобто, з усіх правил є свої винятки, і треба до спілкуван¬ня підходити творчо.

Є відповідні рекомендації щодо конструювання речень. Наприклад, не бажано часто вживати особові займенники. Головну думку слід висловлювати в головному реченні, а не в підрядних. У промові доцільно чергувати довгі речення з короткими. Ці та інші правила становлять техніку мови, яку треба опановувати всім тим, хто використовує мову як професіональний інструмент для ділового спілкування. Не слід забувати, що усна і писемна — це різні мови, вони інак¬ше подаються й інакше сприймаються. Відповідь на прак¬тичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Мабуть, тому погано сприймається матеріал, коли, скажімо, лектор читає раніше написаний текст. Усна мова справляє на інших вра¬ження мисленнєвої творчості. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення добираються й комбінуються найпотрібніші саме для цієї мовної ситуації варіанти форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо.

Культура мови — поняття не тільки лінгвістичне й пси¬хологічне, а й етичне. Найкраще це виявляється в мовленнє¬вому етикеті.

Мовленнєвий етикет — складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на став¬лення як до інших людей, так і до себе. Його формувало не одне покоління людей і в ньому, як у дзеркалі, відбивається менталітет народу, він є неодмінною складовою професіоналі¬зму керівників, менеджерів і всіх тих, кому доводиться вирі¬шувати через спілкування свої ділові проблеми.

У багатому мовному арсеналі українського народу виро¬билася і закріпилася, наприклад, ціла система словесних вітань: "доброго ранку", "доброго здоров'я", "добридень", "доб¬рого вечора у Вашій хаті", "бувайте здорові" тощо. Є короткі, але напрочуд теплі слова "дякую", "будь ласка", "дуже при¬ємно" та ін. Вживання таких слів (та ще й з доброзичливою, щирою посмішкою) допомагає встановити перший контакт зі співрозмовником, налаштувати себе та його на продовження стосунків. Всім відомо, що на "Ви" слід звертатися до людей старшо¬го віку. На "Ти" звертаються до дітей і до близьких знайо¬мих. Але в діловій сфері навіть близьким людям у присут¬ності інших бажано звертатися одне до одного на "Ви". Не¬припустимим є "тикання" керівника до підлеглих.

Наш діловий етикет передбачає звертання до старших за посадою людей, називаючи їх на ім'я та по батькові. Серед молодих співпрацівників прийнято називати одне одного тільки по імені. Але в присутності інших до них теж зверта¬ються у повній формі. Якщо ви не запам'ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачи¬тися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником "Ви" та безособовими конструкціями. Дотримання подібних правил є необхідним інструментом для підтримання нормаль¬них службових відносин і трудової дисципліни в організації, групі та встановлення доброзичливих стосунків з клієнтами та партнерами по бізнесу. Люди, як правило, негативно реа¬гують на порушення вироблених суспільством правил ети¬кету, у тому числі й мовленнєвого.

Техніку мовленнєвого етикету добре описано в багатьох книгах, які стануть у пригоді всім, хто виявить до цього інте¬рес.