2. Що являє собою соціальний захист населення?

Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

3. Що являє собою система соціальних гарантій?

Соціальний захист — це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам насе­лення, а також за певних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, без­робіття та ін.).

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямова­ність, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим грома­дянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудо­вана на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а) забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її ін­дексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання у підприємницьку діяльність.

Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові до­ходи населення:

державні пенсії;

різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);

стипендії;

оплата праці.

Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основни­ми напрямами.

1.  Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забез­печення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних по­датків і невтручання у підприємницьку діяльність.

2.   Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, органі­зації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспі­льства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних по­треб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

3.   Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недо­статня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами мо­жуть бути підвищення навантаження утриманців на працездат­них, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб мо­жуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня ін­дексація, різні пільги.

Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здіб­ностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заро­бітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

Соціально-економічні гарантії — це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам — це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів ін­дивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпе­чення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за раху­нок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпе­чення населення.