Судимість: строки погашення та умови її зняття

Судимість - це правовий наслідок засудження особи вироком суду, який пов’язаний з певними правовими обмеженнями, що стосуються засудженого. Судимість має правове значення. Засудженна особа визнається такою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення і зняття судимості. Наявність судимості є обставиною, яка обтяжує покарання (п.1 ч.І ст. 67 КК України) у разі вчинення нового злочину. У разі таких випадків в Особливій частині КК України передбачено спеціальну відповідальність за злочини, вчинені особами, які мають судимість (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 224 КК України та ін.)

Особи, засудженні за вироком суду без призначення покарання або звільненні від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. ч.З ст.88 КК України

Особи, які були реабілітовані, визначаються такими, що не мають судимості (ч.4 ст. 88 КК України).

Чинний КК України визначає строки погашення судимості (ст.ст. 89,90), а також умови зняття судимості (ст. 91). Порядок зняття судимості визначений Кримінально-процесуальним кодексом України (ст.414).

Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення І волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК України.

При цьому зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 КК України.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років (ч. 1 ст. 22 КК України), а за вчинення окремих тяжких і особливо тяжких злочинів - з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України)

В чинному Кримінальному кодексі вперше виділено цілий розділ (розділ XV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Розділ XVє складовою частиною Кримінального кодексу України, відтак при розгляді кримінальної відповідальності неповнолітніх діють загальні положення щодо підстави кримінальної відповідальності, стадій вчинення злочину, питань співучасті та звільнення від кримінальної відповідальності і т. д.

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство (ч. 2 ст. 22 КК України).

Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

• застереження;

• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

• передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

• покладення на неповнолітнього, який досяг п п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом (ст. 105 КК України).