1.7 Класифікація підприємств

В ринкових умовах для забезпечення кваліфікованого управління підприємствами важливого значення набуває їх класифікація. Суб’єкти господарської діяльності класифікуються за такими ознаками:

1) Залежно від мети функціонування і характеру діяльності підприємства поділяються на комерційні і некомерційні. Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з метою одержання прибутку. До некомерційних належать переважно освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

2) За формою власності на засоби виробництва підприємства поділяються на приватні, колективні, комунальні, державні. Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. Сюди відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності і на особистій праці членів сім'ї. Колективне підприємство ґрунтується на власності його трудового колективу. У колективному підприємстві всі його члени беруть особисту участь в його діяльності. Комунальне — це підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Це специфічний вид державних підприємств, майно яких належить адміністративно-територіальним одиницям.

Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних підприємств належать також казенні підприємства, які не підлягають приватизації. Кабінет Міністрів України приймає рішення про перетворення державного підприємства на казенне за таких умов: 1) підприємство проводить виробничу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; 2) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 %) є держава; 3) підприємство є суб'єктом природних монополій.

3) За національною належністю капіталу розрізняють такі підприємства: національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців, такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн, їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства. Якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

4) За правовим статусом і формою господарювання виділяються одноосібні, кооперативні, орендні підприємства та господарські товариства. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, яка своїм майном несе відповідальність за виконання зобов'язань. Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства. Одноосібні підприємства — це малі за кількістю працівників господарства.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Особливістю функціонування кооперативів є особиста участь кожного у діяльності підприємства. Нині в нашій країні набули поширення два типи кооперативів: виробничі і споживчі. В умовах ринкової економіки можна очікувати створення кооперативних підприємств також в інших сферах господарської діяльності.

Важливою сферою підприємництва є орендні підприємства, які створюються і функціонують переважно на основі оренди державного майна. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні і користуванні майном, що необхідне для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхні структурні підрозділи, а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців. Вони створюються юридичними особами та громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Залежно від характеру інтеграції капіталу та міри відповідальності за зобов'язаннями господарські товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники цього товариства несуть відповідальність за зобов'язання підприємства у межах їхнього внеску.

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю, включає учасників, відповідальність яких обмежується їхнім внеском у майно товариства.

В умовах ринкової економіки розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями підприємства тільки майном товариства. Вартість акцій кожного акціонера свідчить про його майнову участь у статутному фонді і дає право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. При цьому акціонери несуть ризик одержання збитків внаслідок діяльності товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть розповсюджуватись лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові — створює механізм мобілізації великих за розмірами інвестицій, що дає змогу здійснити реконструкцію підприємства і впровадити прогресивну і ресурсозберігаючу технологію; економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню такої системи виробничо-господарських зв'язків, які прискорюють інтеграцію різних підприємств з метою підвищення їх прибутковості; соціальні — акціонування є важливою формою приватизації майна підприємств, що зумовлює перетворення найманих працівників на власників певної його частки і забезпечує одержання ними доходу в формі дивідендів на акції.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані головні (материнські) підприємства, які контролюють діяльність інших фірм. Головні фірми контролюють діяльність об'єднання підприємств, які утворюються з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. Залежно від правового статусу і характеру підпорядкованості підприємств головній фірмі їх можна розподілити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірне підприємство (компанія) має статус юридичної особи, самостійно здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Проте головна фірма контролює діяльність своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційовані підприємства — це юридично самостійні суб'єкти господарювання, які об'єднані між собою відносинами економічної залежності у формі участі в статутному фонді або на основі організаційної підпорядкованості через управління виробничим процесом. Отже, формально самостійні підприємства з різних причин залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватись її стратегічним цілям.

Філія на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не має юридичної й господарської самостійності, не складає власного балансу. Головне підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування. Філії та інші відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

5) За галузево-функціональним видом діяльності підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, торгово-посередницькі, інноваційні, лізингові, банківські, страхові, туристичні, інші. Така класифікація підприємств випливає із галузевих особливостей і зумовлює характер їх організації та функціонування.

6) За потужністю виробничого потенціалу, тобто за розміром підприємств підприємства поділяються на три групи: малі, середні, великі. При віднесенні підприємства до однієї із вказаних груп використовують такі показники: чисельність працівників та обсяг валового доходу від реалізації.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності важливо виділити малі підприємства, що становлять основу малого бізнесу. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за звітний рік не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньорічна чисельність працюючих перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за звітний рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середнім курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства за потужністю виробничого потенціалу визнаються середніми.

Формування малих ринкових структур у всіх сферах економіки країни відповідає світовим господарським тенденціям економічних процесів. У всіх країнах у сфері малого бізнесу діє дуже багато невеликих підприємств практично у всіх галузях.

Розвиток малих підприємств призводить до насичення ринку товарами та послугами, підвищення експортного потенціалу, кращому використанню місцевих сировинних ресурсів. Велике значення має здатність малих підприємств створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, а також розширяти сферу підприємницької діяльності населення і використання вільних виробничих потужностей.

Малі підприємства в усьому світі нині відіграють важливу роль. В розвинутих країнах Західної Європи, США і Японії малі підприємства забезпечують 2/3 приросту нових робочих місць, що дало змогу значно зменшити рівень безробіття. Малі і середні фірми США виробляють 40 % валового національного продукту.

Малі венчурні (ризикові) підприємства забезпечують створення і освоєння близько половини всіх нововведень в економіці США у сфері науково-технічного прогресу. Виходячи з цього в багатьох країнах малому бізнесу надається фінансово-кредитна підтримка з боку держави через спеціальні структури і фонди.

Для сучасної економіки характерна складна комбінація різних за масштабом виробництв — великих, з тенденцією до монопольних структур, а також середніх і малих, що формуються під впливом багатьох факторів.

12