2.1. Організація інформації в гіс

Аналогова карта історично використовується для накопичення й відображення просторових і непросторових якісних даних у прийнятій системі координат. Вивчення просторового місцезнаходження (координати х і у), непросторових якісних даних (координата z тощо) і часових взаємозв’язків точок, ліній і площин досягається шляхом візуального аналізу однієї чи кількох тематичних карт, на яких зображені окремі елементи земної поверхні.[18, 30, 32, 39]

Картографічна символіка характеризує різні просторові умови за допомогою ліній різної товщини, умовних знаків і пояснень. Накладаючи одна на одну тематичні карти, які відображують рельєф, рослинний шар, грунти, демографію і таке інше, можна отримати гіпотетичну комплексну карту. Однак такий підхід до синтезування даних має ряд недоліків: значні витрати часу на початкове складання карти та її поновлення; неефективність зберігання даних в аналоговій формі; складність інтегрування просторової інформації, зафіксованої на кількох тематичних аналогових накладках і т.і..

Доцільно й набагато ефективніше проводити інтегрування багатьох змінних, поданих на серії форматів, зі складними просторовими розподілами, а подальшу обробку даних проводити з використанням автоматизованого підходу. Автоматизований підхід до синтезування просторових і непросторових даних передбачає сполучення систем, призначених для збору інформації, введення її, зберігання, обробки, аналізу й відображення.

Існують два основні типи картографічної інформації:

-просторова інформація (spatial information), яка описує положення і форму географічних об’єктів та їх просторові зв’язки з іншими об’єктами;

-описова або атрибутивна інформація (attribute information) про ці об’єкти.

2.1.1. Просторова інформація

Інформація на карті звичайно подається у вигляді набору графічних компонентів карти. Вона може бути зведена до трьох елементарних геометричних типів об’єктів - примітивів: точок, ліній, обмежених фігур (полігони) в традиційних прямокутних координатах.

Точковий об’єкт (point object)- подається окремою дискретною позицією однією парою координат і визначає об’єкт карти, який дуже малий, щоб показати його лінією чи контуром. Такий об’єкт може зображувати точку, яка взагалі не має площі, наприклад, висотну позначку. Вибір об’єктів, поданих у вигляді точок, залежить від масштабу карти чи дослідження.

Лінійний об’єкт (lines object) - подається впорядкованим набором координат, які будучи з’єднаними, показують подовжену форму об’єкта, занадто вузького, щоб можна було зобразити його площину. Або це може бути об’єкт, який взагалі не має ширини, наприклад, ізолінія. Вони широко використовуються для опису мереж.

Площинний об’єкт (polygon, area, area feature) - це замкнена лінійна фігура, яка обмежує однорідну, в деякому розумінні, територію, наприклад, водойму, район, будівлю.

За тематикою і призначенням видів карт існує дуже багато, але ми говоримо про такі властивості, які стосуються всіх карт без винятку. Однак для ясності домовимося, що маємо на увазі перш за все звичайні географічні, топографічні карти і плани.

Просторові зв’язки (spatial relation) між об’єктами зображуються на карті графічно, але їх інтерпретація залежить від людини, яка читає цю карту. Можна подивитись на карту і сказати, що будинок, в якому я живу, розміщений недалеко від річки, знайти відносну відстань між двома містами, оцінити висоту рівня озера за оточуючими горизонталями (ізолініями) і таке інше. Подібна інформація не зображується на карті безпосередньо. Потрібно встановлювати чи інтерпретувати ці просторові зв’язки, виходячи із графіки карти.

Як графічні засоби, карти подають положення об’єктів і їх властивості наочно, щоб полегшити інтерпретацію. Характеристики об’єктів карти, тобто їх атрибути, зображаються умовними позначеннями. Наприклад, різні типи доріг позначають лініями різної товщини, типу, кольору й наділяють написами; річки зображують синіми лініями й підписують їхніми назвами; озера зафарбовуються синім кольором; лісові ділянки - зеленим і таке інше. Таким чином, умовні знаки й написи передають не тільки місцезнаходження об’єктів на поверхні, а й передають їх описову (смислову, атрибутивну) інформацію.