2. Поняття кримінально-правової кваліфікації.

Застосування кримінального закону зводиться до двох голов­них дій —визначення того, якими статтями (статтею, частиною статті) передбачене вчинене діяння, та визначення його правових наслідків. Першу з названих дій прийнято називати кваліфікацією. Друга стосується призначення покарання, звільнення від кримі­нальної відповідальності тощо.

Існує два види кваліфікації:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого мо­же наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце займає кваліфікація злочинів. Головною метою будь-якої процесуальної діяльності в цій сфері є визначення того, чи стано­вить собою вчинене злочин і якщо так, то який саме і якою нор­мою він передбачений.

Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих ре­зультатів кримінально-правової кваліфікації.

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового слідства, прокурату­ри й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви­значена стаття (і) КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплений висновок про наявність такої відпо­відності.

Для того, щоб кваліфікувати (оцінити) скоєне, потрібні дві умови: 1) знати фактичні обставини справи, мати доказову інфор­мацію про ті події, які мали місце в дійсності, та 2) мати кримі­нально-правову норму, яка передбачає скоєне в якості злочину. Встановлення відповідності між тим, що було в житті, й тим, що передбачене законом, здійснюється за допомогою використання специфічної юридичної конструкції - складу злочину, тобто су­купності ознак, які характеризують об'єктивні та суб'єктивні озна­ки вчиненого посягання. Отже, можна виділити такі підстави кримінально-правової кваліфікації:

1) фактичну - обставини справи, які мали місце в реальній дій­сності, стали відомими правоохоронним органам та були процесу­альне закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з викорис­танням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

2) нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використо­вуються при формулюванні кримінально-правових норм.

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної кримінально-правової норми в часі, просторі та щодо кола осіб.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікує­ться за законом, який діяв на час вчинення діяння (ч. 2 ст. 4). Од­нак, коли новий закон скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, то він має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5). У такому випадку скоєне підлягає перекваліфікації на більш «м'яку» статтю або ж справа взагалі має бути закрита. Зміна ква­ліфікації при зміні кримінального закону не свідчить про те, що раніше було допущено помилку.