IV) Гіппократ та його медична школа

Народився близко 460 р. до н.е на острові Кос. Гіппократ походив з роду Асклепіадів — династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини.

Сім'я Асклепіадів , яку також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї, так наприклад у них була заведена клятва, що тісно пов'вязувала учнів з вчителем, з побратимами по професії. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікаря Геракліда. З метою наукового вдосконалення в молодості Гіппократ багато мандрував та вивчав медицину в різних країнах з практики місцевих лікарів та з обітниць, що вивішувалися на стінах храмів Асклепія — асклепейонів.

Гіппократ жив за часів Перикла, сучасник Сократа і Платона, лікував від удаваного божевілля усміхненого філософа Демокрита. Розглядається як одна з видатних фігур в історії медицини . Він визнаний «Батьком медицини» та засновником власної медичної школи. Ця інтелектуальна школа революціонізувала медицину в Древній Греції, відокремивши її як окрему дисципліну, від чаклунства і філософії, з якими вона традиційно була асоційована, зробивши медицину професією.

Гіппократу приписують авторство відомого Кодексу Гіппократа. Утім, це збірка трактатів практикуючих фахівців медицини, що належали до Школи Гіппократа, і особистих творів Гіппократа; тому дуже мало відомо про те, що Гіппократ справді думав, написав й зробив. Але без сумніву, Гіппократ протягом багатьох віків сприймається як взірець лікаря. Зокрема, з ним пов'язують систематичне вивчення клінічної медицини, систематизацію медичних знань попередніх шкіл та інші роботи. Регламентування діяльності лікарів через Присягу, що пов'язують з ім'ям Гіппократа , де вперше були сформульовані етичні засади медицини.

Імовірно він помер у місті Лариса, де тривалий час жив та працював, у віці 83 чи 90 років, хоча деякі підрахунки свідчать про те, що він жив понад 100 років.

Теоретичні погляди Гіппократа

Гіппократа сприймають як першого лікаря, який відкинув забобони, легенди і віру, що хвороба надприродна та є породженням божественної сили. Гіппократа критикували послідовники Піфагора які поєднували теологію та медицину. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не була покаранням, божою карою, але скоріше продуктом зовнішніх чинників, дієти та шкідливих звичок. Справді, у текстах, що належать до Кодексу Гіппократа, немає жодної згадки про містичні причини хвороб.

Школи давньогрецької медицини сперечались, про те як мати справу з хворобою. Медицині за часів Гіппократа майже нічого не було відомо про людську анатомію і фізіології, через грецьке табу на розтин тіла людини. Тому лікарі були не в змозі розрізнити, коли одна хвороба викликала багато різних симптомів . Школа Гіппократа домоглася більшого успіху, використовуючи узагальнені діагнози і нешкідливе лікування. Акцент був на догляді за пацієнтом і прогнозі, а не діагнозі. Це допомогло фактично лікувати хвороби і викликало великий прогрес у клінічній практиці.

Лікарі на острові Кос засновували свою діяльність на певних етичних принципах, відомих сьогодні як «клятва Гіппократа»: «Ὄμνυμι Ἀπόλλωνα ἰητρὸν, καὶ Ἀσκληπιὸν, καὶ Ὑγείαν, καὶ Πανάκειαν, καὶ θεοὺς πάντας τε καὶ πάσας, ἵστορας ποιεύμενος, ἐπιτελέα ποιήσειν κατὰ δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν ὅρκον τόνδε καὶ ξυγγραφὴν τήνδε. Ἡγήσασθαι μὲν τὸν διδάξαντά με τὴν τέχνην ταύτην ἴσα γενέτῃσιν ἐμοῖσι, καὶ βίου κοινώσασθαι, καὶ χρεῶν χρηίζοντι μετάδοσιν ποιήσασθαι, καὶ γένος τὸ ἐξ ωὐτέου ἀδελφοῖς ἴσον ἐπικρινέειν ἄῤῥεσι, καὶ διδάξειν τὴν τέχνην ταύτην, ἢν χρηίζωσι μανθάνειν, ἄνευ μισθοῦ καὶ ξυγγραφῆς, παραγγελίης τε καὶ ἀκροήσιος καὶ τῆς λοιπῆς ἁπάσης μαθήσιος μετάδοσιν ποιήσασθαι υἱοῖσί τε ἐμοῖσι, καὶ τοῖσι τοῦ ἐμὲ διδάξαντος, καὶ μαθηταῖσι συγγεγραμμένοισί τε καὶ ὡρκισμένοις νόμῳ ἰητρικῷ, ἄλλῳ δὲ οὐδενί. Διαιτήμασί τε χρήσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων κατὰ δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν, ἐπὶ δηλήσει δὲ καὶ ἀδικίῃ εἴρξειν. Οὐ δώσω δὲ οὐδὲ φάρμακον οὐδενὶ αἰτηθεὶς θανάσιμον, οὐδὲ ὑφηγήσομαι ξυμβουλίην τοιήνδε. Ὁμοίως δὲ οὐδὲ γυναικὶ πεσσὸν φθόριον δώσω. Ἁγνῶς δὲ καὶ ὁσίως διατηρήσω βίον τὸν ἐμὸν καὶ τέχνην τὴν ἐμήν. Οὐ τεμέω δὲ οὐδὲ μὴν λιθιῶντας, ἐκχωρήσω δὲ ἐργάτῃσιν ἀνδράσι πρήξιος τῆσδε. Ἐς οἰκίας δὲ ὁκόσας ἂν ἐσίω, ἐσελεύσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων, ἐκτὸς ἐὼν πάσης ἀδικίης ἑκουσίης καὶ φθορίης, τῆς τε ἄλλης καὶ ἀφροδισίων ἔργων ἐπί τε γυναικείων σωμάτων καὶ ἀνδρῴων, ἐλευθέρων τε καὶ δούλων. Ἃ δ' ἂν ἐν θεραπείῃ ἢ ἴδω, ἢ ἀκούσω, ἢ καὶ ἄνευ θεραπηίης κατὰ βίον ἀνθρώπων, ἃ μὴ χρή ποτε ἐκλαλέεσθαι ἔξω, σιγήσομαι, ἄῤῥητα ἡγεύμενος εἶναι τὰ τοιαῦτα. Ὅρκον μὲν οὖν μοι τόνδε ἐπιτελέα ποιέοντι, καὶ μὴ ξυγχέοντι, εἴη ἐπαύρασθαι καὶ βίου καὶ τέχνης δοξαζομένῳ παρὰ πᾶσιν ἀνθρώποις ἐς τὸν αἰεὶ χρόνον. παραβαίνοντι δὲ καὶ ἐπιορκοῦντι, τἀναντία τουτέων».( «Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву: Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості;

Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками;

Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості;

Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов'язаними зобов'язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше;

Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди;

Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму;

Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту;

Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності;

Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам'яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи;

До якого дому я б не прийшов — я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо — від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами;

Про що б я не дізнався під час виконання свої професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею;

Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною».)

Методи лікування постійно обновлювались і вже не зводились лише до призначення ліків. Геродік із Селібрії у Фракії почав використовувати ятроліптику , масаж, значення деяких принципів дієтетики, ввів в практику лікувальну гімнастику. В IV ст. до н.е. Діокл із Карісту рішуче відстоював ідею залежності стану здоров’я людини від гігієни тіла, від дієти і – більш того – від уміння правильно чергувати роботу та відпочинок. В III ст. до н.е. в Александрії жив відомий лікар Герофіл із Калхедону , який присвятив себе найрізноманітнішим сторонам медицини і залишив після себе трактати « Про анатомію», « Про очі» і настанови для акушерів. Його сучасник Ерасистрат із Кеосу , який ввійшов в історію як придворний лікар Селевка I , уклав основи теорії кровообігу , дослідив систему кровоносних судин , збагатив знання античних медиків про анатомію серця , ввів розрізнення нервів, відповідальних за почуття , та нервів , відповідальних за рух( сухожилля). В той час були також відомі імена таких лікарів , як Філін ( острів Кос) – учень Герофіла. В середині III ст. до н.е. він заснував емпіричну школу , представники якої вибирали той чи інший метод лікування хворого в залежності від того, що покажуть їх спостерігання за дією певних ліків. Один з представників цієї школи , Гераклід Тарентський , почав також практикувати секцію - розтин трупів.

До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі і питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря : він був упевнений, що здоров’я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення викликає хворобу. Ідеї висловлені Гіппократом були розвинуті іншим відомим лікарем античності Галеном.

Гален (Γαληνός), чи Гален Пергамський, часто використовується латинізована форма імені Клавдій Гален (Claudius Galenus; 129 або131,Пергам  — близько200) — грецький лікар, хірург і філософ римської доби . Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини . Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».