3. Гуманістичні, економічні та політичні основи конституційного ладу України.

 Прийняття конституції саме по собі означає встановлення обов'язку держави слідувати конституційним порядків - інакше існування основного закону позбавляється сенсу. Однак в поняття "конституційний лад" включається щось більше, ніж формальне дотримання конституції. Це поняття застосовне лише до такої держави, в якому конституція надійно охороняє права і свободи людини і громадянина, проте право відповідає цій конституції, але головне держава діє відповідно до конституції і в усьому підпорядковується праву. Конституційний лад, таким чином, не зводиться до факту існування конституції, а стає реальністю лише за двох умов, якщо конституція дотримується і якщо вона демократична.

Порядок, при якому дотримуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє відповідно до конституції, називається конституційним ладом. Це поняття вбирає в себе не тільки юридичний зміст. Воно обумовлено, крім права, рівнем правосвідомості, розвитком політичної культури та етики. Право і мораль повинні забезпечувати невідворотність покарання щодо будь-якого громадянина або посадової особи, що зробили замах на конституційні порядки.

Встановлення конституційного ладу починається з визначення принципів організації держави в його співвідношенні з особистістю та громадянським суспільством. Ці принципи якраз і складають зміст гл. 1 Конституції Російської Федерації "Основи конституційного ладу" Товариство вільних людей (громадянське суспільство) ніби вказує державі на його обов'язок служити людині і пред'являє певні вимоги щодо організації та меж державної влади.

4. Проблема конституційного та правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація в практиці державного будівництва.

Правова держава - як певна філософсько-правова теорія і відповідна практика організації політичної влади і забезпечення прав і свобод людини - є одним з істотних досягнень людської цивілізації. Його загальнолюдська цінність визначає і сучасні установки, прагнення і зусилля по формуванню і розвитку почав правової державності в посттоталітарній Росії, в інших колишніх соціалістичних країнах.

Становлення теорії і практики правової держави має довгу і повчальну історію.

Сам термін "правова держава" сформувався і утвердився досить пізно - в німецькій юридичній літературі в першій третині XIX ст. (У роботах К.Т. Велькера, Р. Фон Моля та ін) ». Надалі цей термін отримав широке поширення, у тому числі і в дореволюційній Росії, де серед видних прихильників теорії правової держави були Б.Н. Чичерін, БА. Кістяківський, П.І. Новгородцев, І.О. Покровський, В.М. Гес-сен, Н.І. Палієнко та ін В англомовній літературі цей термін не використовується - його еквівалентом певною мірою є термін "правління права" (верховенство закону). Але суть справи, звичайно, не в термінах і не в часі їх появи.

У змістовному сенсі ряд ідей правової державності з'явився вже в античному світі, а теоретично розвинуті концепції і доктрини правової держави були сформульовані в умовах переходу від феодалізму до капіталізму і виникнення нового соціально-політичного ладу. Історично це відбувалося в загальному руслі виникнення прогресивних напрямів буржуазної політичної і правової думки, становлення і розвитку нового (антифеодального, світського, антітеологіческого і антиклерикального) юридичного світогляду, критики феодального свавілля і беззаконня, абсолютистських і поліцейських режимів, утвердження ідей гуманізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних прав людини, пошуків різних державно-правових засобів, конструкцій і форм (поділ державних влади, конституціоналізм, верховенство закону і т. д.), спрямованих проти узурпації публічної політичної влади та її безвідповідальності перед суспільством і т. д.