Художня форма включає:

Деталі предметної зображальності: портрет, учинки персонажів, їхнього переживання й мовлення (монологи й діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх учинків персонажів у часі і просторі);

Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, оповідання й опису зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу - співвідношення й розташування предметний деталей у межах окремого образу);

Стилістичні деталі: зображувально-виразні деталі авторського мовлення, інтонаційно-синтаксичні й ритміко-строфічні особливості поетичного мовлення в цілому.

Принципи, види, шляхи і прийоми аналізу. Зміст і форма перебувають у нерозривній, органічній єдності. Ми виділяємо їх та їхні складники лише умовно — для зручності аналізу такого складного об'єкта, яким є художній твір.

Звісно, перераховані не всі терміни на означення складників змісту і форми літературного твору. Проте й наведені дають змогу наочніше бачити й розуміти, з одного боку, взаємодію між складниками змісту і фор­ми всередині їх, а з другого, — складну логіку взаємо­зв'язків між складниками змісту та складниками фор­ми.

Щоб розкрити ідейно-художню вартість твору, треба дотри­муватися певних принципів, видів і шляхів аналізу.

Принципи аналізу — це найзагальніші правила, що випливають з розуміння природи й суті художньої літератури; правила, якими керуємося, проводячи аналітичні операції з твором.

Найважливішим є принцип аналізу взаємодії змісту і форми. Він є універсальним засобом пізнання суті твору та окремих його частин. Під час реалізації цього принципу слід керуватися обов'язковими правилами: 1) розпочинаючи аналіз зі складників змісту, переходимо до характеристики засобів його втілення, тобто складників форми; 2) коли ж аналіз розпочинаємо з розгляду складників форми, обов'язково треба розкрити їхній зміст; 3) аналіз підпорядковувати розкриттю авторського задуму, тобто «іти» до адекватного прочитання твору.

Системний підхід до твору передбачає розгляд його як системи компонентів, тобто органічної єдності в ньому всіх частин. Аналіз повинен бути сис­темним. Таке розуміння принципу систем­ності має об'єктивну мотивацію: з одного боку, сам твір є системою, а з другого — засоби його вивчення повинні складати певну систему.

Принцип історизму, наприклад, передбачає: дослід­ження суспільно-історичних умов написання твору; вивчення історико-літературного контексту, в яко­му твір постав перед читачем; визначення місця тво­ру в мистецькому доробку письменника; оцінку тво­ру з погляду сучасності (осмислення проблематики, художньої вартості твору новими поколіннями читачів). Певним моментом реалізації принципу історизму є вивчення історії написання, публікації і дослідження твору.

Види аналізу — це підходи до твору з погляду розуміння функцій художньої літератури. Деякі автори виділяють, крім видів, методи аналізу. Проте загаль­ноприйнятих критеріїв розмежування понять «вид» і «метод» наука не виробила. В історичному плані методи аналізу пов'язувалися з певними літерату­рознавчими школами.

В Україні поширений соціологічний ана­ліз. Під дією ідеології народників, а згодом і соціалістів, соціальна про­блематика в літературі здебільшого висувалася на передній план. Але поки у світі існує соціаль­на нерівність, доти елементи соціологічного аналі­зу будуть присутні — з ак­центуванням моральних аспектів соціальної проблематики. Доведення соціо­логічного підходу до абсурду — у формі вульгарного соціологізму — завдало великої шкоди нашій літературі.

Досить широкий діапазон має психологічний підхід до літератури. Сюди входить аналіз засобів психологізму в творі й літературі загалом; дослідження психології сприймання і впливу художнього твору на читача; вивчення психології творчості.

Естетичний аналіз передбачає розгляд творів з погляду категорій естетики: прекрасне — потворне, трагічне — комічне, високе — низьке, а також мо­ральних категорій, які вкладаються в окреслений естетикою діапазон ціннісних орієнтацій: героїзм, вірність, зрада тощо.

Формальний аналіз літератури пройшов, як і всі інші види (методи) аналізу, історичну еволюцію. По­гляд на форму як специфічну прикмету літератури і тлумачення змістовності форми — це ті здобутки «формального методу», які й сьогодні не втратили актуальності.

Біографічний підхід до аналізу твору передба­чає розгляд біографії письменника як важливого джерела творчості. Безперечно, автор і акумулює ідеї часу, і творить свій художній світ, через те вивчення обставин його життя може до­помогти глибше дослідити процес зародження й визрівання творчих задумів, увагу письменника до пев­них тем, ідей. Важливу роль особистісні моменти відіграють у творчості поета.

Порівняльний підхід до аналізу літературних творів включає їх порівняльно-історичний розгляд та порівняльно-типологічний аналіз.

Шляхи аналізу — це вибір певних складників твору для детального розгляду. Найпоширенішим шляхом аналізу є пообразний і проблемний аналіз.

До пообразного аналі­зу доцільно вдаватися тоді, коли у творі яскраві ха­рактери персонажів знаходяться на першому плані.

Ідейно-тематичний аналіз ще називають про­блемним. Вибираючи цей шлях аналізу, варто розглянути й особливості життєвого матеріалу, його зв'язок з про­блемами та ідеями, проаналізувати особ­ливості композиції і сюжету, систему образів, оха­рактеризувати найважливіші художні деталі й сло­весні засоби.

Цілісний аналіз ще називають усебічним аналізом, а ще точніше — аналізом взаємодії змісту і форми, що найбільше відповідає природі літературного твору.

Аналіз твору «за автором» най­більший ефект дає при розгляді творів, де ав­торська позиція втілюється передовсім на рівні його фабули, розгортається самою структурою твору.

Викорис­товуються окремі прийоми аналізу, які дають змогу розкрити деякі вужчі аспекти твору. Так, «повільне читання» — через детальний мовностильовий роз­гляд подробиць вибраного епізоду — відкриває змістову місткість художнього тексту. Завдяки історико-літературному коментарю пояснюються факти, назви, імена, літературні ремінісценції, без знання яких не можна глибоко зрозуміти текст. Роз­гляд системи предметних деталей допомагає на­очно побачити рух художньої ідеї в ліричному творі. У поезії (а частково і в прозі) важливе навантаження несе ритм у поєднанні з лексичним матеріалом.

Схема аналізу епічного і драматичного творів

1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допомо­жуть краще зрозуміти специфіку твору).

2. Історія написання і видання твору (у разі потреби).

3. Жанр (повість, оповідання, новела, нарис, комедія, драма-казка, влас­не драма тощо).

4. Життєва основа (ті реальні факти, які стали поштовхом і матеріалом для твору).

5. Тема, ідея, проблематика твору.

6. Композиція твору, особливості сюжету, їхня роль у розкритті проблем.

7. Роль позасюжетних елементів (авторських відступів, описів, епіграфів, присвят, назви твору тощо).

8. Система образів, їх роль у розкритті проблем твору.

9. Мовностильова своєрідність твору (на рівні лексики, тропів, синтаксичних фігур, фоніки, ритміки).

10. Підсумок (художня вартість твору, місце його в до­робку автора та в літературі загалом тощо).

Схема аналізу ліричного твору

1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допомо­жуть краще зрозуміти специфіку твору).

2. Історія написання і видання твору (у разі потреби).

3. Жанр твору (пейзажна, громадянська, інтимна (родинна), релігійна лірика тощо).

4. Провідний мотив твору.

5. Композиція твору (в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті; виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); г) резюме, або авторський висновок).

6. Ключові образи твору (найчастіше виз­начальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).

7. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку).

8. Версифікація твору (рими, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), її роль у розкритті провідного мотиву.

9. Підсумок.