2 Управління виробничими організаціями як об’єктами галузевого менеджменту

Бізнес-центри - це недержавні підприємницькі структури, створені на суспільних засадах за сприяння місцевої влади та іноземних організацій з метою підтримки підприємств в окремому регіоні.

Організаційна структура бізнес-центру відображена на рис. 1.

Рис. 1 - Організаційна структура бізнесу-центра

Координаційний напрямок – це координація діяльності всіх структурних ланок бізнес-центру:

1. розподіл обов’язків і повноважень між структурними підрозділами центра;

2. узгодження напрямків діяльності всіх структурних підрозділів;

3. оперативне управління рішенням поточних і стратегічних завдань.

Організаційний напрямок включає в себе розробку загальних питань регіональної політики підтримки малого і середнього бізнесу:

1. пошук пріоритетних напрямків розвитку регіону;

2. розробка концепцій і програм розвитку малого бізнесу;

3. організація взаємодії і зворотного зв’язку між місцевою владою і підприємницькими структурами;

4. лобіювання законодавства в питаннях малого бізнесу.

Освітній напрямок направлений на проведення активного навчання і перепідготовки переважно за економічними спеціальностями:

1. надання початкової економічної освіти як головного підґрунтя, необхідного для ведення власної справи;

2. проведення тренінгів, семінарів в галузі маркетингу, менеджменту і фінансового аналізу;

3. навчання програмам бухгалтерського обліку з орієнтацією на міжнародні стандарти і використання сучасної комп’ютерної техніки;

4. навчання роботі з програмами бізнес-планування і стратегічного прогнозування;

5. проведення тестування на можливість ведення власної справи.

Інформаційний напрямок включає в себе надання інформації і допомога бажаючим почати підприємницьку діяльність:

1. розробка, поширення і відновлення пакетів документів, необхідних для створення підприємницьких структур різних організаційних форм;

2. надання юридичних консультацій з питань реєстрації і відкриття підприємств;

3. інформування підприємців і розробка бізнес-проектів для одержання мікро кредитів;

4. надання інформації з питань складання бізнес-планів;

5. створення банку даних і різне інформаційне обслуговування.

Консультативний напрямок направлений на надання консультацій і практичної допомоги діючим і новоствореним підприємствам:

1. консультації юриста;

2. консультації аудитора;

3. консультації з питань бізнес-планування;

4. використання комп’ютерних довідково-пошукових систем;

5. використання INTERNET (e-mail, телеконференції);

6. консультації з питань одержання мікро кредитів.

7. Аналітичний напрямок проводить аналіз ситуації на ринку й організацію маркетингових досліджень:

8. збір аналітичної інформації для розміщення на WEB-сторінці;

9. вивчення ринку ділових послуг і співробітництво з засобами масової інформації з метою широкого висвітлення діяльності бізнес-центру і створення позитивної суспільної думки щодо розвитку малого підприємництва;

10. збір і аналіз фактів типових юридичних і бухгалтерських випадків ведення власної справи, висновків про стан законодавства з питань підприємництва посилання звертань і листів у відповідні інстанції;

11. аналіз законотворчої діяльності в секторі малого бізнесу;

12. співробітництво з різними громадськими радами і комісіями з метою захисту інтересів малого бізнесу.

Інвестиційний напрямок – надання допомоги в пошуку інвесторів і одержанні інвестицій:

1. створення банку даних потенційних інвесторів з різних сфер економіки (банків, компаній, фондів);

2. пошук інвесторів для підприємств малого бізнесу;

3. розробка бізнес-планів, проектів для одержання мікро кредитів тощо.

Бізнес-інкубатори – це самостійне підприємницьке утворення, метою якого є створення і розвиток нових підприємств.

Головне призначення – переважна підтримка малого інноваційного бізнесу. Вченим-інженерам, винахідникам, які мають бажання організувати власний бізнес надається інкубатором пільговий доступ до всього необхідного для реалізації їх ідей.

Головними завданнями бізнес-інкубаторів є:

• надання малим і середнім підприємствам приміщень і офісної техніки;

• проведення навчання персоналу з питань менеджменту;

• доступ до фінансових систем, надання кредитів і короткострокових позик;

• пошук і залучення інвестицій до реалізації проектів учасників бізнесів-інкубаторів;

• створення команди експертів для надання допомоги з питань юридичного забезпечення, управлінської, маркетингової діяльності, бухгалтерського обліку;

• сприяння реалізації продукції (послуг) учасників бізнес-інкубаторів;

• створення позитивного іміджу клієнта бізнес-інкубатора;

• організація і проведення тренінгів і курсів перепідготовки;

• організація заходів паблік-рілейшнз із метою визначення ефективності і значення малого бізнесу для розвитку регіону;

• супровід фірм після їхнього виходу з бізнесів-інкубаторів.

Фірми для участі в бізнес-інкубаторах проходять такі етапи:

1. відбір учасників на конкурсних засадах;

2. перший рік роботи, за який усі види забезпечення і допомоги фірма спробувала на пільгових умовах або і безкоштовно;

3. другий і третій рік роботи, за який проходить зростання і становлення фірми, обсяги допомоги зменшуються, а умови діяльності поступово наближаються до умов роботи в зовнішньому середовищі;

4. вихід з фірми з бізнес-інкубатора, при цьому бізнес-інкубатор може надавати допомогу при розміщенні підприємств на новому місці.

Види бізнес-інкубаторів:

1. безприбуткові – створені за сприяння місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні нових робочих місць та економічного розвитку регіону.

2. прибуткові – не дають пільг при користуванні приміщеннями та обладнанням, але учасники оплачують лише фактично отримані послуги.

3. бізнес-інкубатори створені при вищих навчальних закладах.

Джерела фінансування бізнес-інкубаторів:

1. кошти міжнародних фондів;

2. кошти зацікавлених підприємств, місцевих адміністрацій, союзів і асоціацій;

3. кошти учасників інкубатора;

4. кошти спонсорів та інвесторів;

5. кошти комерційних структур та приватних осіб, зацікавлених у роботі бізнес-інкубаторів.

Науково-технічні парки – це комплекс дослідницьких інститутів, лабораторій, дослідницьких підприємств, які створені на заздалегідь підготовленій території, поблизу великих університетів з розвинутою інфраструктурою.

В основі створення цих структур лежать наступні принципи:

- до складу науково-технічних парків входять сфери освіти (університети, інститути), сфера виробництва (дослідні та промислові підприємства) та сфера науки (науково-дослідні лабораторії, центри, інститути);

- підтримка наукомісткого бізнесу у визначеній галузі;

- залучення і використання ризикового капіталу (венчурного капіталу) .

Обов’язковим елементом створення технопаркових структур є наявність інкубатора малих фірм.

Значення даних структур полягає в об’єднанні зусиль освітянської, виробничої та наукової сфер, активізації бізнес середовища території та отримані соціальні наслідки, а саме підвищення зайнятості населення, ріст доходів і соціального рівня, ріст культурного та інтелектуального рівня населення.

Кластери – це територіально-галузеві або добровільні об’єднання підприємств, які тісно співпрацюють з науковими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції та економічного розвитку регіону.

На основі кластерів формується галузева інфраструктура, в межах якої відбувається конкуренція між окремими підприємствами, але на рівні галузі вони об’єднують свої зусилля, що дає їм можливість отримати додаткові конкурентні переваги.

Види кластерів:

1. кластери, які мають територіальну обмеженість і діяльність яких спрямована на активізацію певної галузі чи споріднених секторів.

2. кластери, діяльність яких забезпечує розвиток вузько визначеного сектору. Структура їх функціонування представляє собою вертикальний ланцюг взаємозв’язків між постачальною, виробничою та збутовою сферами. Територіальної обмеженості при цьому не існує.

3. кластери, в яких підприємства є представниками однієї галузі, виступаючи так званим ядром розвитку. Навколо цього ядра формується система забезпечення його розвитку, в яку входять інші представники кластерної структури.

4. мегакластери, які в своїй структурі об’єднують велику кількість учасників і є територіально-масштабними. Їх діяльність направлена на співпрацю і є представниками різних галузей задля розвитку території, на якій вони розташовані.

Особливості кластерів:

• основна мета – оптимізація промислового виробництва;

• створення кластерів можливе за умови високої концентрації виробничих підприємств у регіоні;

• система взаємозв’язків у кластері визначається його межами, тому розвиток внутрішніх зв’язків представляється ширше;

• рівень залучення місцевих органів влади до діяльності кластеру є значно вищим, бо влада виступає одним із учасників кластерів;

• об’єднання підприємств дозволяє забезпечити пошук нових, більш удосконалених методів роботи;

• робота кластерів передбачає отримання соціального ефекту на території його функціонування.

Наукогради – це організаційні утворення, діяльність яких направлена на розвиток муніципальних утворень з градоутворюючим наукововиробничим комплексом.

Урядове фінансування направляється лише для створення відповідної інфраструктури інвестування безпосередніх розробок і відбувається за рахунок промислових підприємств та системи державних замовлень. Дана форма організаційних утворень поширена в Росії.

Технополіси – організаційні форми об’єднання наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнесів-інкубаторів на визначеній території з метою об’єднання зусиль і надання могутнього імпульсу для економічного розвитку регіону.

Важливими особливостями технополісів є взаємозв’язане вирішення завдань по модернізації традиційних для даного регіону галузей промисловості і вихід їх на сучасний рівень, вибір наукових напрямків, що можуть бути визначальними для даного технополісу, і які можуть забезпечити випереджаючий розвиток виробничої інфраструктури. Але найважливішим є створення сприятливих умов для співробітників, фахівців і жителів тієї місцевості, на промисловій базі якої формується технополіс. Тобто, головним, є орієнтація технополісу на задоволення потреб людей, підвищення їхнього життєвого рівня й економічного розквіту регіону.

Особливе місце в програмах створення і розвитку технополісів приділяється університетам і проблемі підготовки кадрів відповідно до високих вимог, що виставляє технополіс. Вчені і фахівці університетів, інших навчальних і наукових установ завжди залучаються для розробки основних програм розвитку технополісу, виконують функції консультантів і експертів, навчання і перепідготовку кадрів.

Досить часто до складу технополісів залучаються науково промислові парки, інноваційні і технологічні центри, дослідницькі бізнеси-інкубатори.

Дана форма організаційних утворень поширена в Японії.