5.Зміни в системі правоохоронних органів урср

У повоєнні роки в СРСР, і в Україні як його складовій, створені під час війни надзвичайні органи влади та управління були ліквідовані. Державний Комітет Оборони та його органи на місцях діяли до 4 вересня 1945 р., а навесні 1946 р. було скасовано воєнний стан. Проте ліквідація надзвичайних органів влади, які, поза сумнівом, відіграли важливу роль у зміцненні обороноздатності СРСР, не змінила існуючий у перше післявоєнне десятиріччя тоталітарний політичний режим. Характерними рисами розвитку останнього стали зміцнення адміністративно-командної системи та зрощення партійного і державного апарату. Посилювалося партійне керівництво усіма ланками державного апарату. Наприклад, ЦК ВКП(б) посилив роль і значення політвідділів МТС (машино-тракторні станції), широкими повноваженнями наділялася посада заступника директора МТС з політчастини (1947 р.), було створено політвідділи на залізницях (1948 р.).

Замість органів, що діяли на місцях за умов воєнного стану, були відновлені визначені чинними Конституціями СРСР і УРСР Ради депутатів трудящих. Перші післявоєнні "вибори" до Рад було проведено у грудні 1947 р., згодом - у грудні 1950 та лютому 1953 рр. Проте ради так і не одержали самостійності, хоча партія, для годиться, неодноразово засуджувала практику підміни партійними органами місцевих Рад. Останні були лише слухняними виконавцями волі партії. Як на характерну рису тогочасного радянського будівництва вказують (І. Сафронова): зменшення чисельності у радах робітників і селян та зростання представників номенклатури.

Відбулися зміни у системі радянського виборчого права. Зокрема, встановлювалася відмінність щодо віку користування активним і пасивним виборчим правом. Право обирати, як і раніше, мали громадяни, яким виповнилося 18 років. Однак віковий ценз для обрання у вищі органи влади підвищився. Депутатом ВР УРСР громадянин міг стати з 21 року, а ВР СРСР - з 23 років.

Формальні реорганізаційні зміни відбулися і в структурі виконавчо-розпорядчої влади. У березні 1946 р. Раднарком СРСР було перетворено у Раду Міністрів, а наркомати - m міністерства. Такі ж перетворення, відповідно до Указу ВР УРСР (25 березня 1946 p.), відбулися і в Україні. Хоча, як відзначається у літературі (І. Сафронова), поза будь-яким зв'язком з об'єктивними умовами не було сталої кількості міністерств (як союзних, так і союзно-республіканських). На кінець сталінського періоду в Україні налічувалося двадцять союзно-республіканських міністерств і лише сім республіканських.

Цивільну судову систему в УРСР формально було відновлено зі скасуванням широкої юрисдикції військових трибуналів (21 вересня 1945 p.). Однак й надалі провідну роль у судочинстві відігравати військові суди. 

Суди усіх рівнів, як і раніше, діяли в умовах жорсткого партійного і державного контролю, наслідком чого стало підвищення рівня дисциплінарної відповідальності суддів. Встановлювалася дисциплінарна відповідальність перед колегіями у дисциплінарних справах відповідного суду (15 червня 1948 p.)

У повоєнні роки діяльність прокуратури УРСР й далі регламентувало Положення про Прокуратуру СРСР (17 грудня 1933 p.). Однак посилювалися вимоги до кадрів. Так, Положення "Про прокурорський нагляд" передбачало, що прокурорами міст і районів можуть бути особи віком не молодше 25 років, а також ті, хто має не лише юридичну кваліфікацію, а й певний життєвий досвід. За спостереженням дослідників (В. Сухонос), характерною рисою розвитку органів прокуратури того часу була постановка перед нею завдань, які виходили за межі власне прокурорського нагляду. Зокрема, у повоєнні роки перед прокуратурою були поставлені завдання, пов'язані з посиленням боротьби з безгосподарністю, розбазарюванням промислових і продовольчих товарів, з випуском бракованої і некомплектної продукції тощо. 

У складі МВС головною була функція охорони громадського правопорядку. Вона покладалася на Головне управління міліції (ГУМ) Організація і діяльність міліції регулювались переважно загальносоюзними підзаконними відомчими нормативними актами-наказами, директивами, інструкціями, вказівками та ін., які видавались керівними органами внутрішніх справ і держбезпеки. 

Отже, післявоєнний період 1945-1953 рр. характеризується відновленням і розвитком сталінського тоталітаризму в Україні. Ще більше зміцнюється адміністративно-командна система. Характерним явищем стає посилення партійного керівництва усіма ланками державного апарату. Не змінювало сутності державно-політичної системи СРСР-УРСР як тоталітарної післявоєнне відновлення і реорганізація конституційних органів влади. А зміни організаційної структури та правової бази діяльності судово-прокурорських і правоохоронних органів, здійснені в умовах авторитарного ладу, не могли зачепити підвалин, їх сутності як репресивно-каральних. Проте перше післявоєнне десятиріччя - це ще й період остаточного об'єднання українського народу у складі СРСР (УРСР), успішної відбудови народного господарства.