2. Джерела земельного права

Норми земельного права містяться у джерелах земельно­го права – нормативно-правових актах, які регулюють зе­мельні суспільні відносини – Конституція України, Земельний кодекс України та інші кодекси (Лісовий, Водний, Податковий), закони, підзаконні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та його виконавчих органів на місцях і місцевої влади, рішення та роз’яснення Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Конституції України належить особливе місце серед законів. Вона має найвищу юридичну силу і є джерелом усіх галузей права України, в то­му числі й земельного. У Конституції врегульовані лише найважливіші земельні відносини, зокрема, щодо власності на землю. Так, у ст. 13 зазначено, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу; ст. 14 закріплює, що право власності на землю набувається і реалізується грома­дянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Стаття 41 Конституції України закріплює три форми власності – державну, комунальну і приватну. На підставі цієї правової норми власність на землю в Україні також має ті самі форми. Кожен громадянин для задоволення своїх потреб може користуватися землями державної, комунальної і приватної власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на земельну ділянку.

Земельний кодекс України (був прийнятий 25 жовтня 2001 р. та набув чинності 1 січня 2002 р.) – є ядром та основою розвитку всього земель­ного законодавства України. Він конкретизує положення Конституції України щодо регулювання земельних відносин, визначає основний зміст практично всіх інститутів земель­ного права. Земельний кодекс визначає завдання та принципи земельного законо­давства. Детально окреслює повноваження Вер­ховної Ради України, органів місцевого самоврядування, ви­конавчої влади в галузі земельних відносин. Закріплює основи правового режиму всіх ка­тегорій земель; порядок державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів; врегульовує порядок виникнення, реалізації та припинення права влас­ності та інших прав на землю.

Лісовий кодекс містить норми щодо поділу земель лісового фонду, особливостей їх надання у постійне та тимчасове користування, користування земельними ділянками лісового фонду, їх оренди. Водний кодекс визначає склад земель водного фонду, підстави та порядок користування ними, встановлює відповідальність за порушення вимог використання цих земель. Податковий кодекс визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлення земельного податку.

Закони України, серед яких найважливіше місце займають: «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р., «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р., «Про державний контроль за викори­станням та охороною земель» від 19 червня 2003 р., «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р., «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р., «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р., «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р., «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 р.

Укази Президента України та постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України (декрети, положення, методики та порядки затверджені КМУ) відіграють прогресивну роль у регулюванні, розвитку та реформуванні земельних відносин. Зокрема, постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 p. та «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 p.; декрет КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р.; Укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р., «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 р.; «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19 січня 1999 р.; Постанова КМУ «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. та ін.

Джерелами земельного права виступають також нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю. Ці акти (накази, інструкції та ін.) покликані деталізувати загальні положення, закріплені в законах, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів, указах Президента України, присвячених регламентації земельних відносин, їх приймають уповноважені органи у межах їх компетенції з власної ініціативи або за дорученням вищих органів.

Нормативні рішення й розпорядження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування також є джерелами земельного права, вони мають переважно деталізуючий характер, їх головне завдання полягає у забезпеченні конкретизації тих положень, які закріплено в актах загального регулювання. Так, голови місцевих державних адміністрацій приймають розпорядження у межах повноважень, у тому числі з питань застосування земельного законодавства, відповідно до Конституції та Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, приймають рішення, які теж можуть виступати джерелами земельного права.

Значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовної практики та зміцнення законності в галузі земельних відносин відіграють керівні роз'яснення пленумів Верховного Суду України («Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р.) і Вищого господарського суду України («Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства» від 16 листопада 2001 р.).

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конституційного Суду України, які згідно зі ст. 150 Конституції є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Конституційний Суд має виключне право на офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це передбачає не лише скасування чи зміну окремих положень зазначених нормативно-правових актів, а й видання нових конституційних нормативно-правових приписів, у тому числі у сфері земельних відносин.