Більшовицька ідея

В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів. У політичному житті — це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б). В ідеології та культурі воєннокомуністичні заходи полягали в пропаганді комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.

В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921.

У другій половині 1918 р. Ленін підтримав ідею лівих комуністів. Раднарком приступив до реалізації комуністичних перетворень.

Серед них слід виокремити такі:

запровадження загальної трудової повинності;

мілітаризація праці;

заборона приватної торгівлі;

продрозкладка;

карткова система постачання міського населення;

націоналізація всіх підприємств;

«червоний терор»;

бюрократизація державної влади.

Ці заходи здійснювалися в Україні пізніше, ніж у Росії. Почат­ком реалізації цих заходів в Україні стало опублікування 11 січня 919 р. декрету про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців були усуспільнені підприємства цукрової промисло­вості, великі шахти, металургійні й машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укррад-наргосп.

На початку 1919 р. було запроваджено продовольчу розкладку: ви­лучення всіх хлібних надлишків на селі (крім посівного фонду), зда­вання державі хліба, виходячи з потреб держави, а не з наявності зер­на в сім'ї. Здійснення розкладки на місцях покладалося на комбіди, яким допомагали робітничі продовольчі загони. При цьому частина хліба залишалася вселі для розподілу між наймитами й бідняками, решта —здавалася державі. Обурене селянство всіляко опиралося конфіскації хліба. Практично в 1919 р. замість 140 млн пудів вдалося зібрати лише 8, хоча й були створені загороджувальні загони, щоб перешкодити вільній торгівлі хлібом.

Не легше розв'язувалося й земельне питання. Якщо в жовтні 1917 р. було прийнято рішення про передачу поміщицьких і всіх ін­ших земель у користування селян на засадах зрівняльного поділу, то в 1919 р. більшовики проголосили гасло утвердження на селі «вели­кого соціалістичного виробництва». 14 лютого 1919 р. ВЦВК прийняв . декрет «Про соціалістичне землевпорядкування і про заходи пере­ходу до соціалістичного землеробства». Після того, як III Всеукраїн­ський з'їзд рад схвалив цей декрет, почалася його реалізація. Селяни змушені були об'єднуватися в радгоспи та комуни, що привело до мо­гутньої хвилі селянського протесту. Це змусило Леніна і Раковського переглянути аграрну політику. ЦК КП(б)У вернувся до місцевих органів влади з вимогою суворо дотримуватися принципу добровіль­ності при створенні комун, але було пізно.

Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».

Суть, зміст і мета політики «воєнного комунізму. «Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою, що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні).

Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції.

Політика «воєнного комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд в транспорті тощо.

У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні.

Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Приватні підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін, установлених Раднаркомом РСФРР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі підприємства України.

Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію. Щоб змусити людей працювати, вони дорівняли робітників до солдатів в армії. Запроваджувалися мілітаризація праці, примусова праці «буржуазних елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія.

Торгівля та фінанси. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт тощо; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.

Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби запровадити колективні форми господарства (комуни).

Продовольча диктатура. Більшовицький режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських товарів за державними (украй низькими) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялась і розглядалась як спекулятивна. Така політика здобула назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару в селян. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продзагони). У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко тощо.

Створення комнезамів. Для зміцнення свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети незаможників (комнезами). Вони повинні були доповідати державним службовцям і членам продзагонів про те, хто із селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комнезами почали створюватися в українських селах.

Впровадження політики «воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Уже в 1920-1921 pp. ця політика зазнала повного краху.

Політика більшовиків у 1920р. На початку 1920 р. радянська влада в Україні була встановлена втретє (вперше - 25 грудня 1917 p., вдруге - 6 січня 1919 р.). Більшовики створили надзвичайні органи влади-революційні комітети (ревкоми). Ще в грудні 1919 р. у Москві був створений Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і виконавча влада. У лютому 1920 p. у зв'язку з виборами до Рад усіх рівнів Всеукрревком і ревкоми на місцях ліквідувалися, і всі владні повноваження переходили до Рад.

Вибори до Рад відбувалися під контролем більшовиків, тому вони одержали 80% місць у губернських виконкомах і 70% місць у повітових виконкомах.

У 1920 р. Кремль намагався створити враження про зміну своєї політики стосовно України:

- проголошувалося визнання незалежності УСРР;

- була дана обіцянка ширше враховувати інтереси середнього селянства, забезпечити добровільність у створенні комун.

На ділі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності України, мало демагогічний характер. У 1920 р. в Україні затвердилася політична диктатура КП(б)У в формі радянського режиму.

Більшовики продовжили політику «воєнного комунізму». До продзагонів було мобілізовано 15 тис. робітників. Влітку 1920 р. продрозкладку здійснювала 1-а Кінна армія С. Будьонного.

Значно поширилася націоналізація підприємств, фактично була згорнута приватна торгівля. Ліквідувалися поміщицькі господарства; створювалися радгоспи (їм було відведено понад 1 млн десятин землі) і комуни, куди селяни не бажали вступати. Відповідно до закону про землю від 5 лютого 1920 р., конфіскована поміщицька земля віддавалася працюючим селянам без викупу. Поміщиків не тільки позбавляли землі та інвентарю, але і виселяли разом із сім'ями з маєтків.

«Червоний терор». Становлення більшовицького режиму супроводжувалося посиленням «червоного терору». У 1919 р. була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), яку з квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» й революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

Фізично знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери царської армії, члени антирадянських партій, священики, представники інтелігенції, селяни та ін. Правові і моральні норми не бралися до уваги. Методами «червоного терору» були: військова блокада, захоплення заручників, кругова порука, виселення сімей, масові страти. Знищувалися як реальні супротивники більшовиків, так і випадкові люди. Особливо багато жертв було серед повстанців-махновців, селян півдня України.

Цього часу в Україні створювалася система примусових робіт і перші концтабори, через які в 1920-1921 pp. пройшли 25-30 тис. чоловік.

Стихійний рух українського селянства проти комун і продрозкладки більшовики назвали куркульським бандитизмом і спрямували на боротьбу з ним усі свої сили.

Аграрною політикою більшовиків були незадоволені як селяни-сс редняки, так і наймити та бідняки, які не бажали працювати на «со­ціалістичних» економіях чи поміщицьких маєтках. Вони самі хотіли бути господарями на своїй землі.

Таким чином, продрозкладка практично була різновидом конфіс­кації і викликала хвилю протесту в українському селі, що призвела до загального селянського повстання, яке фактично змело радянську владу в Україні.

«Політика "воєнного комунізму" у 1919 і 1920—1921 рр.». Зразоктаблиці

Характеристика	1919 р.	1920—1921 рр.
Мета	Побудова комунізму насильницькими методами, шляхом «кавалерійської атаки на капіталізм»; мобілізація ресур­сів для боротьби з противниками радянської влади; прибо­ркання національно-визвольного руху
Основні заходи
Промисло­вість	Націоналізація всієї великої та середньої промисловості. Мі­літаризація		Поширення націоналізації на всі підприємства
Сільське господарство	Продовольча розкладка; забо­рона оренди, найманої праці. Спроба запровадження колек­тивних господарств (комун)		Продовольча розкладка поширена на овочі, збіж­жя, м'ясо тощо
Торгівля та обмін	Заборона торгівлі; прямий про­дуктообмін, карткова система. Скасування оплати палива, житла, транспорту тощо		Зберігалося
Фінанси	Скасування грошів (повністю здійснити не вдалося)		Зберігалося
Система управління	Формування жорсткої верти­кальної системи управління (система главків)		Зберігалося. Збільшення бюрократичного апарату
Трудові від­носини	Трудова повинність, мілітари­зація праці, примусова праця «буржуазних елементів»		Створення трудових ар­мій
Наслідки
Посилення господарської розрухи. Формування адміністративних методів управління. Мобілізація ресурсів для боротьби з антибільшовицькими силами. Масове невдоволення населення

Антибільшовицькі виступи в українському селі.

Здійснення комуністичної програми соціально-економічних пе­ретворень швидко призвело до низки селянських повстань, окремі з яких були досить масштабними.

Проти уряду виступив отаман Зелений (Д. Терпило), що діяв на Київщині. Але його повстання було придушене.

На Катеринославщині розташовувалися численні сили Н. Махна, який умовно підтримував радянську владу. Ураховуючи його силу, навесні 1919 р. X. Раковський не наважувався вжити проти Н. Мах­на каральних заходів. Більше того, йому дозволили переформува­ти свої загони в окрему бригаду, яка підпорядкувалася П. Дибенку у Задніпровській дивізії. І хоча з денікінцями Махно воював добре, радянська влада не могла покладатися на нього.

Наймасштабнішим у Червоній армії був заколот отамана Г. Григор'єва в тилу радянських військ. Григор'єв, який відзначив­ся у розгромі військ Антанти на півдні України, йдучи на зустріч на­строям своїх підлеглих, учинив заколот проти радянської влади. Під його контролем опинилися велика територія на півдні України. Своїм заколотом Григор'єв зірвав похід Червоної армії через Румунію на допомогу Угорській Радянській Республіці (Перша спроба принести на багнетах світову революцію в Європу). Але від Г. Григор'єв відме­жувалися Зелений, Махно, майже всі українські партії правої орієн­тації, які були шоковані гаслом «Україна для українців», антисеміт­ськими закликами та погромами. Заколот було придушено. Крім того, антибільшовицькі виступи мали місце також в інших частинах Червоної армії, що поставило під загрозу існування самої радянської влади в Україні.

Спрямувавши сили на придушення селянських повстань, Червона армія фактично оголила фронт із білогвардійцями. Цим скористався генерал А. Денікін, який розгорнув наступ в Україні.

Таким чином, масовий селянський рух проти більшовицької полі­тики воєнного комунізму фактично призвів до повалення в Україні вдруге більшовицького режиму.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. викликала всенарод­ний опір населення, який призвів до фактичного повалення вла­ди більшовиків в Україні. Проте, повалення влади більшовиків не супроводжувалося відновленням української національної влади. Селянський повстанський рух виявився деструктивним елементом у процесі українського державотворення.

Наступ денікінців в Україні. Денікінський режим.

Навесні 1919 р. білогвардійські війська під командуванням А. Денікіна почали наступ на Донбас. Він відбувся у момент, коли анти­більшовицькі повстання селян істотно підірвали позиції Червоної армії. 4 травня денікінці захопили Луганськ, у червні — Харків, Ка­теринослав, і було віддано наказ про похід на Москву («Московська директива»). У той же час білогвардійські війська просувалися в на­прямку Одеси та Києва. Єдиною боєздатною частиною більшовиків, що чинила опір денікінцям, була бригада Махна, проте вона довго не могла утримувати фронт і перейшла до партизанських методів бо­ротьби. На території, що була захоплена денікінцями, був установ­лений режим, який став новим тягарем для українського населення.

Самостійна робота з підручником.

Складіть порівняльну таблицю: «Денікінський і більшовицькийрежими в Україні у 1919 р.». Зразоктаблиці

План	Денікінський режим	Більшовицький режим
Форма прав­ління	Воєнна диктатура	Диктатура пролетаріату
Мета	Наведення порядку й запро­вадження тимчасової війсь­кової диктатури. Відновлен­ня «єдиної і неподільної» Росії. Боротьба з більшовиз­мом до переможного кінця	Встановлення радянського ладу; здійснення соціаліс­тичних перетворень; утри­мання України під владою більшовиків

Політика більшовиків в Україні в 1920 р.