Існують іменники подвійного роду, які можуть позначати осіб і жіночої, і чоловічої статі. До них належать:

а) іменники, які мають закінчення жіночого роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: нероба, нікчема, невдаха, нездара, недотепа, сирота, каліка, ненажера, замазура, базіка, гультіпака, плакса, скнара, нахаба, забіяка, непосида, бідолаха, сіромаха, трудяга, роботяга. Він такий білоручка. Вона така білоручка.

б) іменники, які мають закінчення середнього роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: ледащо, мазило.

Назви професій, посад (директор, професор, адвокат, доцент, викладач, архітектор, президент, посол, психолог, воєвода, отаман), які можуть стосуватися чоловіків і жінок, граматично належать до чоловічого роду. Така норма склалася історично, оскільки раніше жінки не могли обіймати таких посад.

Щодо осіб жіночої статі іноді використовують співвідносні форми жіночого роду, але вони є нормою літературної мови лише для небагатьох професій, що їх традиційно вважають жіночими (лікарка, вчителька, стюардеса, прибиральниця, швачка). Решта мають відтінок розмовності, їх вживання в офіційному спілкуванні обмежено. Тому як щодо осіб чоловічої, так і щодо осіб жіночої статі вживають назви чоловічого роду: доцент Світлана Пономаренко, завідувач лабораторії Любов Волошин, геодезист Надія Ткачук.

При цьому виникають труднощі із узгодженням слів у реченні, оскільки потрібно поєднати в одній фразі два іменники різних родів, які стосуються тієї самої особи. У реченні Молодий професор Оксана Ярославівна Вербицька читала нам лекцію з інформатики дієсловоузгоджують у роді з іменем або прізвищем, а прикметник – з назвою професії.

Рід іменників в українській мові не завжди збігається з родом подібних іменників в російській мові. Іменники біль, степ, кір, Сибір, дріб, насип, накип, тюль, степінь, ступінь, нежить – чоловічого роду; путь – жіночогороду.

Рід відмінюваних іменників визначають за системою відмінювання (хлоп’я, дівча – середній рід, Хортиця – жіночий рід, Київ – чоловічий рід).

У незмінюваних іменниках іншомовного походження:

а) у назвах осіб рід визначаємо за належністю до статі: леді, мадам – жіночого роду, месьє – чоловічого роду;

б) назви тварин переважно чоловічого роду: поні, шимпанзе, кенгуру, фламінго, але цеце (муха) – жіночого роду;

в) назви неістот, предметів – середнього роду: інтерв’ю, кіно, резюме, журі, фойє, таксі;

г) назви рослин здебільшого середнього роду: алое, каланхое;

ґ) у власних географічних назвах рід визначаємо за родовим поняттям: Оріноко – річка, жіночий рід; Баку – місто, середній рід; Капрі – острів, чоловічий рід;

д) рід абревіатур визначаємо за головним словом словосполучення, від якого утворено абревіатуру: ЦВК – Центральна виборча комісія, жіночий рід; СБУ – Служба безпеки України, жіночий рід; АТС – автоматична телефонна станція, жіночий рід; НБУ – Національний банк України, чоловічий рід.

Однак, якщо абревіатура відмінюється, то рід визначаємо за системою закінчень: ЖЕК, ЖЕКу, ЖЕКу, ЖЕК, ЖЕКом, у ЖЕКу (чоловічий рід).

Категорія числа

Більшість іменників в українській мові мають однину і множину: книжка – книжки. Під впливом російської мови іноді неправильно утворюють форми множини: директора, шофера, тренера, інструк­тора замість директори, шофери, тренери, інструктори.

Існують іменники, які вживають тільки в однині, та іменники, які вживають тільки в множині.

Тільки в однині вживають:

а) власні назви – Київ, Чорне море, Тарас Григорович Шевченко, Волинь, Прип’ять;

б) назви збірних понять, сукупностей однорідних осіб або предметів, що мисляться як одне ціле – приладдя, студентство, рідня, піхота, селянство, молодь, листя, худоба, мишва;

в) збірні поняття рослинного походження – колосся, збіжжя;

г) назви металів, хімічних речовин, матеріалів, елементів – золото, срібло, кисень, чай, молоко, віск, сметана, клей, мазут, олія, чорнило, водень, вуглець, фосфор, глина, яшма. Деякі іменники з цієї групи на означення сортів даної речовини можуть утворювати множину: чаї першого сорту, синтетичні оливи, мінеральні води, цілинні землі, піски;

ґ) назви овочів, зерна, трав, ягід – малина, картопля, осока, очерет, жито. Від деяких слів цієї групи утворюється множина на позначення посівних площ, сортів: піднялися пшениці, жита, ячмені;

д) абстрактні назви, що позначають якості, властивості, дії, стани, почуття – щастя, краса, висота, бадьорість, сміливість, нудьга, доцільність, читання, програмування, телебачення, ходьба, жовтизна, лагідність, височінь, доброта. Деякі з цих іменників, набуваючи значення конкретності, можуть мати форми множини: висоти науки, глибини моря.

Іменники, які вживають тільки в однині, не мають форм множини: письмове приладдя, а не письмові приладдя.

Тільки в множині вживають:

а) деякі географічні назви – Карпати, Альпи, Сокільники, Черкаси, Семигори, Суми, Заліщики, Сянки;

б) назви парних предметів – ножиці, обценьки, штани, ворота, сани, двері;

в) деякі іменники, які означають масу, речовину (дріжджі, парфуми, вершки, дрова);

г) деякі іменники, які означають відходи – помиї, покидьки;

ґ) назви проміжків часу, подій, ігор – канікули, піжмурки, жнива, посиденьки, побігеньки;

д) назви обрядів – хрестини, іменини, оглядини, заручини, обжинки, але похорон;

е) емоції, переживання – радощі, гордощі, заздрощі;

є) назви сукупностей предметів – гроші, фінанси, витрати, копалини.