39. Порядок накладення арешту та звернення стягнення на грошові кошти,що знаходяться в банках.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” На грошовi кошти та iншi цiнностi юридичних осiб та громадян, що знаходяться у банках, арешт може бути накладено тiльки за рiшеннями судiв i постановами слiдчих органiв або арбiтражних судiв, а стягнення може бути звернено лише за виконавчими листами, виданими судами, за наказами арбiтражних судiв та iншими виконавчими документами, а у випадках, передбачених законодавством, - на вимогу державних податкових iнспекцiй та Державного комiтету України по матерiальних резервах i його органiв. (частина 1 статтi 53 доповнена згiдно iз Законом N 188/95-ВР вiд 31.05.95 р.) На грошовi кошти та iншi цiнностi iноземних та мiжнародних органiзацiй, що знаходяться у банках, може бути накладено арешт або звернено стягнення тiльки на пiдставi рiшень судiв або арбiтражних судiв в порядку, встановленому законодавством. Конфiскацiю грошових коштiв та iнших цiнностей громадян може бути здiйснено на пiдставi вироку, що набрав законної сили, або винесеної вiдповiдно до закону постанови про конфiскацiю майна.

40. Основні положення статуту комерц. Банку. Статут банку має відповідати вимогам Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства". У ньому визначаються:

• повна та скорочена назви банку, його місцезнаходження;

• положення про те, що банк є юридичною особою, набуває такого статусу з моменту реєстрації в НБУ, виконує вимоги нормативних актів НБУ, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп'ютеризації, подає до НБУ звітність та іншу інформацію в установлених ним формах, обсягах та у визначені терміни;

• відомості про засновників банку та їхню частку в статутному фонді банку;

• положення про органи управління банком, їх структуру, порядок утворення, повноваження та порядок прийняття рішень;

• розмір, порядок та термін формування статутного фонду банку, порядок його збільшення чи зменшення;

• розмір і порядок утворення резервного і страхового фондів банку;

• перелік і порядок утворення інших фондів банку;

• перелік операцій, що здійснюються банком на підставі ліцензії НБУ;

• порядок розподілу прибутків і покриття збитків;

• положення про внутрішній та зовнішній аудит;

• положення про органи контролю за діяльністю банку та порядок їхньої діяльності;

• порядок внесення змін і доповнень до статуту;

• порядок реорганізації та ліквідації банку.

41. Порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Порядок надання ліцензій і письмових дозволів на здійснення банківських операцій регламентується нормативно-правовими актами НБУ:

1. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275

2. Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затверджене постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 344.

Національний банк видає небанківським фінансовим установам ліцензії на здійснення таких банківських операцій:

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них через банківські установи;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Небанківські фінансові установи здійснюють окремі банківські операції для обслуговування клієнтів (резидентів), розміщення вільних коштів на своїх рахунках через банківські установи від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

Банк має право розпочати здійснювати операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій (у тому числі щодо наявності технічних умов, спеціальних підрозділів, їх керівників, відповідних спеціалістів та внутрішніх положень, що регламентують порядок здійснення операцій).

Банки, філії банків здійснюють банківську діяльність у порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність", нормативно-правовими актами Національного банку, та відповідно до них розробленими статутами, внутрішніми положеннями банків.

42. Правове регулювання грошового обігу. Грошовий обіг—це рух коштів у внутрішньому'обороті в готівковій і без­готівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні".

Основними завданнями правового регулювання грошово­го обігу в Україні є:

а)  забезпечення чіткого розмежування повноважень І від­повідальності в сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм опе­ративно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в)  підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим І безготівковим   грошовим   обігом   з   метою   ефективного функціонування економіки країни.

43. Принципи здійснення розрахунків. Розрахункові правовідносини — це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків у без­готівковому порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України “Про платіжні систе­ми та переказ грошей в Україні”. Основний зміст розрахунко­вих правовідносин розкривається в принципах, на яких грун­тується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в уста­новах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через

банки;

3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими форма­ми розрахунків;

4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винят­ком випадків, закріплених у законодавстві;

5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;

6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);

7) при проведенні розрахункових операцій банки контро­люють додержання підприємствами, організаціями розрахун­кової та договірної дисципліни. До господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.

44. Правове регулювання розрахункових відносин.Порядок проведення розрахунків регулюється законодавст­вом. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах по­винні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.

Отже, розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Договірні відносини і відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання пос­луг або виконання робіт, при проведенні розрахункових опе­рацій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кре­дитній установі, які регулюються цивільно-правовими норма­ми. Відносини, що виникають внаслідок діяльності кредитних установ, регламентація прав і обов’язків власника рахунка і банку регулюються фінансово-правовими нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам чинити за своїм волевиявленням.

45. Порядок відкриття та закриття рахунків в установах банків. Стаття 6 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юри­дичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним осо­бам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесто­рам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяль­ності і власних потреб.

Докладно порядок відкриття рахунків та їх режими регу­люється спеціальною Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою 18 грудня 1998 р. постановою Правління Національного банку України.

Для відкриття банківського рахунка підприємства подають до установи банку такі документи:

— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі ви­конавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

— копію належним чином зареєстрованого статуту (по­ложення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

— копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

— копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи упов­новаженим працівником банку;

— картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком, засвідчену нотаріально з відбитком печатки підприємства.

58. Відповідальність за порушення умов кредитного договору. За порушення зобов’язань за кредитним договором сторо­ни несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків. При кредитуванні підприємств, організацій велике значення зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додер­жання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених по­зичок; припинення кредитування з правом дострокового од­ностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу, переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного до­говору, та у відшкодуванні збитків, завданих клієнту.

Відповідно до ст. 49 Положення НБУ “Про кредитування” у кредитних договорах передбачається відповідальність пози­чальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування ва­люти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

У кредитних договорах повинна передбачатись відпові­дальність позичальника за використання не за цільовим при­значенням кредитів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у виг­ляді стягнення з нього штрафу в розмірі не менш як 25 від­сотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, пе­редбачається також відповідальність позичальника за викорис­тання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за раху­нок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту.

68. Завдання і функції Ощадного банку України. Згідно ст. 21 Статуту, відповідно до мети своєї діяльності Ощадбанк: залучає та розміщує кредити; приймає вклади (депозити) від фізичних і юридичних осіб; провадить операційну діяльність, зокрема щодо збереження коштів клієнтів, розрахункове та касове обслуговування клієнтів тощо; провадить інвестиційну діяльність, зокрема залучає та розміщує кошти на внутрішньому та зовнішньому ринку тощо; придбаває за власні кошти засоби виробництва для передачі  їх в оренду; провадить фінансову діяльність, в тому числі щодо управління власним та залученим капіталом; провадить діяльність з випуску та обігу цінних паперів; виконує функції страхового посередника, а також може виконувати функції реєстратора державного реєстру застав рухомого майна; здійснює випуск платіжних документів (чеків, акредитивів тощо), їх купівлю, продаж та зберігання, а також інші операції з ними; здійснює купівлю і продаж в Україні та за кордоном банківських металів;  залучає і розміщує дорогоцінні метали (у тому числі банківські метали) на рахунках і вкладах,  а також  здійснює  інші операції  із  зазначеними цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; здійснює операції з касового обслуговування державного бюджету за угодами, укладеними з Державним казначейством; провадить інші види діяльності, не заборонені законодавством.

45. Порядок відкриття та закриття рахунків в установах банків

Ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, фізичні особи, у тому числі фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, відкривають поточні, інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Для відкриття поточного рахунка в установі банку підприємства подають такі документи:

— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером власника рахунка;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

— копію зареєстрованого статуту або положення засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

— копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально;

— картку зі зразками підписів осіб, які розпоряджаються рахунками та мають право підпису розрахункових документів, і відбитком печатки встановленого зразка.

Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є загальним.

Правила Національного банку України також встановлюють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні рахунки закриваються в установах банку на таких підставах:

— заяви власника рахунка;

— рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

— відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

— з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку та власником рахунка. Так, банк вправі розірвати договір на здійснення розрахункового обслуговування і порушити питання про закриття рахунка, якщо протягом встановленого строку з дня відкриття рахунка не здійснюються банківські операції. Операції з поточними рахунками в установах банків можуть бути тимчасово зупинені рішеннями державних податкових адміністрацій, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

46. Види банківських рахунків

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки, за договором банківського вкладу — вкладні (депозитні) рахунки. Законодавством визначаються також інші види банківських рахунків.

Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать:

— рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

— поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб — нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

— поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

— карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до встановлених вимог. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;

— поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;

— інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках

Вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Металевий рахунок — це рахунок, який відкривається уповноваженими банками України для обліку операцій, що здійснюються з банківськими металами.

Кореспондентський рахунок — рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється встановленням між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

47. Правові форми безготівкових розрахунків

Платіжне доручення приймається банком до виконання протягом 10 календарних днів з дати його заповнення. Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод при рівномірних і постійних поставках між постачальниками й покупцями.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. За цією формою розрахунків постачальник заповнює вимогу на сплату коштів і безпосередньо надсилає її покупцеві (платникові).

Розрахунки чеками. Чек — це письмове розпорядження володаря рахунку (чекодавця) банку', де відкрито його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чеку суму коштів. Чеки використовуються юридичними та фізичними особами, проте не допускаються розрахунки чеками між фізичними особами.

Розрахунки акредитивами. Акредитивна форма широко застосовується в умовах ринкової економіки як у межах України, так й у міжнародних розрахунках.

48. . Правова природа договору банківського рахунка

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами грунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського рахунка власник рахунка зобов'язується зберігати кошти в банку і розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил, а банк — забезпечувати зберігання коштів, а також здійснення операцій по зарахуванню коштів на рахунок власника та списанню їх з дозволу власника.

Зазначений договір складається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано. Цей договір є правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахункові операції між підприємствами, організаціями. Договір банківського рахунка є господарським, двостороннім, консенсуальним і платним. У договорі банківського рахунка зазначаються права й обов'язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона — власник рахунка — вправі вимагати від банку перативного здійснення банківських операцій, а обов'язком виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил, зобов'язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування власника рахунка, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки волею учасників, а й банком. Права й обов'язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах Національного банку України. Власник рахунка зобов'язаний виконувати правила Національного банку України і не може включати умови, що пов'язані з додатковими зобов'язаннями з договору. Власник рахунка зобов'язується чітко виконувати встановлені правила проведення розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку, який здійснює контроль за цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуванням коштів на рахунок клієнтів.

Таким чином, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і власник рахунка) не мають права відхилятися від закону — вони діють лише в його межах.

49. Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків

1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.

2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.

4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Відповідальність за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті

Свобода підприємницької діяльності в Україні – категорія не абсолютна, особливо, коли така діяльність є також зовнішньоекономічною. Законодавство Україна встановлює низку обмежень та вимог до українських підприємств, недотримання яких призводить до досить суворих санкцій за порушення порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зазначені санкції унеможливлюють також варіативність та гнучкість українських підприємців при погодженні контрактів з іноземними контрагентами в частині умов оплати та поставки, а так зване правило 180 днів вже давно посідає чи не найголовніше місце при плануванні зовнішньоекономічних операцій та наводить страх на український бізнес при затримках в поставках товару чи розрахунків за такими поставками. 50. Міжбанківські розрахунки — це система безготівкових розрахункових операцій зі списання та зарахування коштів на банківські рахунки за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами чи їхніми клієнтами в процесі діяльності.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:

— через систему електронних платежів Національного банку;

— через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Система електронних платежів (СЕП) НБУ — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків у електронній формі між установами банків на території України.

Необхідною умовою для проведення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів НБУ є відкриття комерційним банкам кореспондентських рахунків у Національному банку України.

Кореспондентський рахунок банку в НБУ відкривається комерційному банку для здійснення розрахунків, що їх виконує Національний банк за дорученням і на кошти цього банку на підставі укладеного договору.

Консолідований кореспондентський рахунок — об'єднання коштів комерційного банку та його філій на кореспондентському рахунку, відкритому в територіальному управлінні НБУ, з метою роботи банку в СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка. Комерційні

банки можуть здійснювати активні операції за своїми кореспондентськими рахунками тільки в межах коштів, наявних на цих рахунках. Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків здійснюються на підставі електронних розрахункових документів установлених форм.

Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка в СЕП — сукупність механізмів і правил роботи СЕП, комерційного банку та його філій, згідно з якими здійснюються міжбанківські розрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком. На сьогодні використовуються вісім моделей обслуговування консолідованих коррахунків комерційних банків у СЕП НБУ.

Електронний розрахунковий документ - це банківське платіжне повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файла при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.

Операції зі списання коштів з кореспондентських рахунків комерційних банків виконуються установами НБУ (розрахунковими палатами), які їх обслуговують, тільки за розпорядженням їхніх власників, а також у випадках, встановлених законами України, за рішенням суду та за виконавчими написами нотаріусів.

51. Здійснення розрахунків за результатами клірингу Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо.

Розрахунки за результатами клірингу в певній платіжній системі здійснюються розрахунковим банком, що обслуговує цю систему, згідно з правилами платіжної системи і взаємними угодами між її учасниками.

Платіжна система - система, що забезпечує переказування грошових коштів (платежів) між банківськими установами (зокрема за кліринговою схемою). Може бути самостійною юридичною особою або об'єднанням на договірних умовах кількох юридичних осіб, якими визначаються правила, порядок роботи цієї системи та порядок розрахунків. Правила платіжної системи та умови договорів, що регулюють відносини сторін при здійсненні розрахунків з метою мінімізації ризику в системі, повинні визначати порядок врегулювання випадків неможливості виконання банками-учасниками розрахунків своїх зобов'язань.

Взаємовідносини розрахункового банку з банками-учасниками розрахунків, права й обов'язки сторін визначаються установчими документами розрахункового банку та укладеними договорами. У разі виконання функцій розрахункового банку НБУ розрахунки за результатами клірингу здійснюються відповідно до бухгалтерської моделі роботи розрахункового банку, визначеної нормативно-правовими актами НБУ, з відображенням остаточних розрахункових сальдо за кореспондентськими рахунками банків-учасників розрахунків, відкритими в територіальних управліннях НБУ. Розрахунковий банк згідно із взаємними угодами несе відповідальність перед банками-учасниками розрахунків за своєчасність проведення розрахунків за результатами клірингу.

52. Поняття, призначення і види кредиту

Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. та в затвердженому постановою Правління Національного банку України Положенні НБУ "Про кредитування" від 28 вересня 1995 р. При цьому в Законі зазначається, що кредит це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк під відсоток.

Докладніше термін "кредит" визначено у Положенні про кредитування, де вказано, що кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а кредитна операція це договір щодо надання кредиту, який супроводаться записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредит як інститут, що включається до фінансової системи держави, виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.

Емісійна функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб'єктами господарської діяльності.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки.

ЗНАЧЕННЯ: Таким чином, кредит в Україні є одним із видів економічних відносин, за допомогою яких здійснюються акумуляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умовах повернення, забезпеченості, строковості та відплатносгі підприємствами, організаціями усіх форм власності та населення для задоволення потреб господарювання.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв. Так, розрізняють кредит фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус не-банківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

Лізинговий кредит —це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Іпотечний кредит це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам , резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Бланковий кредит — це кредит, який надається банком у межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит це кредит, який надається позичальнику банківським консорціумом.

Інвестиційний податковий кредит — це така зміна сплати податку, за якої господарюючому суб'єкту надається можливість протягом певного строку в певних межах зменшити свої платежі по податку з подальшою поетапною сплатою сум кредиту і нарахованих відсотків.

При характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифікація кредитних операцій залежно від кредитора.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи фізичним особам

Банківський кредит є основною формою кредиту і надається суб'єктам господарської діяльності усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів, а також надання банками грошей (готівкою, безготівкове) в позику юридичним та фізичним особам, державі.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а) стандартні;б) з підвищеним ризиком.

За методами надання:

а) у разовому порядку;б) відповідно до відкритої кредитної лінії;в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) одночасно;б) у розстрочку;в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);г) з регресією платежів;д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

У практиці існують кредити на поточні та капітальні витрати, у зв'язку з ним розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Комерційний кредит оформляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки.

53. КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Державна

Акціонерна, кооперативна

Акціонерна, кооперативна

І. Національний банк України

II. Банківська система:

— спеціалізовані універсальні банки на акціонерній основі (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк «Україна»)

— — спеціалізовані комерційні банки на державній основі (Ексімбанк України, Ощадний банк)

— інші комерційні банки

Акціонерна

III. Небанківські фінансово-кредитні установи

Спеціалізовані інститути

— інвестиційні компанії та фонди т— фінансові, трастові компанії

— лізингові компанії | —, факторингові компанії

— клірингові центри

— фондова та валютні біржі

— кредитні спілки

— ломбарди

— каси взаємодопомоги

IV. Страхові установи та інші фонди

— страхові компанії

— — пенсійні фонди

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах Кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності.

Слід також відзначити, що діяльність комерційних банків, пов'язана з кредитуванням в іноземній валюті, регламентується спеціальними нормативними актами.

54. Поняття та елементи кредитних правовідносин

Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносив, передбачають наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.

Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою.

Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”).

Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Конкретний строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на забезпечення ефективного управління кредитом.

55.

Поняття і зміст кредитних правовідносин

Відносини, Що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, в силу яких позичальник зобов'язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати, з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою.

Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов'язки їх суб'єктів.

Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.

Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк.

Цільовий характер використання кредитів передбачає, що позички видаються на конкретні цілі господарюючих органів, передбачені кредитним договором.

 56. . Правова природа кредитного договору

 Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням договору банківської позички (кредитного договору).

Договір банківської позички є договором господарським, плановим, реальним, одностороннім, платним. Однак від договору позики договір банківської позички відрізняється такими ознаками:

1) він завжди є плановим, позички надаються на підставі кредитних планів;

2) позичка повинна використовуватися за цільовим призначенням;

3) однією зі сторін в договорі завжди виступає установа банку;

4) позички надаються банками лише за плату.

Відповідно до Положення НБУ «Про кредитування», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором і позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до вищезгаданого положення.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім банківських позичок. До умов кредитного договору належать:

об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови надання та погашення позичок; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування:

строки їх надання клієнтом банку; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо. Конкретний зміст зазначеного договору і перелік всіх його умов визначаються за

згодою сторін.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність при розрахунках, поточне фінансове положення і перспектива, спроможність при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на кредитний рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт.

.Кредитна лінія являє собою договір між банком і позичальником, відповідно з яким банк зобов'язується здійснювати надання клієнту позичок протягом певного 'часу в межах встановленого ліміту.

Овердрафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які характеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним і вигідним методом кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін — банків та клієнтури — неоднакові.

У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а основним його обов'язком є надання кредитів різних видів. На клієнті лежать в основному обов'язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку проценти за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків.

При кредитуванні підприємств, організацій важливе значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення банківських позичок і точне дотримання позичальниками всіх умов банківської позички. При порушенні кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених процентів з прострочених позичок; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу, переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та у відшкодуванні збитків, завданих клієнту.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і клієнта, і хоч виникають за волевиявленням позичальників, мають грошовий характер, характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й клієнта).