Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
сторія мови екзамен)))))).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
414 Кб
Скачать
☆

60. Розвиток граматичної думки в Західній Україні першої половини 19ст.

Західна Україна до 30-х років XIX ст. у культурному відношенні спала. В небагатьох школах XVIII ст. дяки навчали початкам азбуки і арифметики, користуючись зробленими ними самими таблицями. Але наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Європі під впливом ідей просвітництва пробудився інтерес до народної творчості, а отже, й до мови. Ці ідеї в 30-ті роки докотилися й до Галичини. У центрі національно-культурного відродження тут стояла «Руська трійця» — М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький.

У 1886 р. було запропоновано нову правописну систему, що широко використовувалася в Західній Україні до 1922 р. — желехівку. Її було використано, зокрема, у «Малоруско-німецькому словарі» Є. Желехівського і С. Недільського:

• літери ѣ, ъ, ы не вживалися,

• літери и, е, йо, ьо, є, ї, ґ вживалися як у сучаснім українськім правописі,

• звук [і] позначався і, а перед з, с, д, т, н, л, ц, якщо етимологічно він походив від [е] та [ѣ] — як ї : подїл, принїс, лїс,

• довгі приголосні в іменниках середнього роду не позначалися : зїлє (зараз «зілля»),

• в іншомовних словах фіксувався м'який л : кляса, блюза,

• частка ся та закінчення дієслів му, меш, ме писалися окремо : ся дивлю, робити ме,

• етимологічні звукосполучення [т'с'а] та [тч] позначалися як -тця, -цця, -ч- : зоветця, робицця, квічали,

• до орфографії вперше введено апостроф,

61.Правописні проблеми другої половини 19 ст.

Кулішівка — правопис, запропонований П. Кулішем у 1856 р. (використовувався, зокрема, у «Записках про Південну Русь» (рос. «Записки о Южной Руси»), «Граматці» та журналі «Основа»).

• звук [і] та йотований [і] позначалися літерою і : стілъ, попіл, моіх,

• звук [е] позначався е та и, йотований [е] — літерою е : друже, пиромъ (зараз «перо́м»), попивае,

• літера є вживалася лише в іменниках середнього роду : щастє (зараз «щастя»),

• йотований [о] позначався ё : ёго, лёнъ (зараз «льон»),

• звук [и] позначався и, е : вимие, задзвонемо,

• літери ъ та ь виконували функцію апострофа : семьі, разъединила,

• ъ писався в кінці слова після приголосних : безъ пана,

• [ґ] передавався латинською літерою g : дзиgа,

Кулішівка вживалася до видання «Словаря української мови» Б. Грінченка. На Західній Україні вона стала основою желехівки.

Під впливом сербської орфографічної системи М. Драгоманов запропонував свій правопис — драгоманівку або герцеговинку:

• були відсутні літери я, ю, є, ї, й, щ, їх заміняли літеросполучення jа, jу, jе, jі, j, шч,

• м'якість попереднього приголосного передавалася через ьа, ьу, ье, ьі : синьа, сльоза, синьу.

62. Основні тенденції розвитку української літературної мови першої половини 20 століття.

На початку ХХ століття, після відновлення української державності у 1917 році, українська літературна мова почала бурхливо розвиватися. Якщо до цього її всіляко пригнічували та забороняли, то тепер уряд робив усе можливе для її відродження. Це стало поштовхом до того, що українською мовою почали друкувати як художню, так і науково-публіцистичну літературу, газети, журнали тощо. Всіляко підтримувалися українська духовність і культура. Українська мова поступово почала входити в усі сфери суспільного життя, стала знаряддям культури, науки та освіти.

Не залишалося без уваги і питання українського шкільництва. Ще у січні 1919 року було створено Народний комісаріат освіти Української СРР та введена обов'язкова початкова освіта для дітей шкільного віку, а вже у березні 1920 року у столиці УСРР, місті Харкові, пройшла перша всеукраїнська нарада з освіти. На нараді було затверджено систему освіти Радянської України.

21 вересня 1920 року Радою Народних Комісарів України було введено обов'язкове навчання української мови у школах з неукраїнською (російською) мовою навчання.

Подальші кроки щодо українізації також мали досить дієвий характер. Радою Народних Комісарів України було створено нормативно-правовий ґрунт для правового запровадження української мови в УСРР.

Культурний розвиток України у 20-ті роки – один з разючих феноменів української історії. Країна, що пережила найважчу війну, вимушена відновлювати абсолютно зруйновану економіку, яка втратила багатьох видатних учених, письменників (загибель, еміграція), переживає справжній культурний злет, як висловився історик О. Субтельний, «багатогранний спалах творчої енергії». Цей факт визнається не тільки прихильниками, але і критиками радянської влади. Справа в тому, що революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого.

Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні дістала назву українізації. Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл усіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Проведення політики українізації враховувало два аспекти:

1) українізація як така;

2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин.

Українізація дала позитивні результати. Якщо у 1928 році питома вага газет українською мовою становила 56% загальних тиражів, то у 1930 р. – 89%. Вже у 1924–1925 рр. було виділено 13 національних районів, у тому числі німецькі, болгарські, польські та єврейські. Одним з центрів українізації став Народний комісаріат освіти, який очолювали Григорій Гринько, Олександр Шумський, Микола Скрипник.

При всій гостроті суперечок, які ведуться зараз про оцінку радянського етапу української історії, успіхи у сфері освіти визнаються найбільше. Ліквідація неписьменності у 20-ті роки, зростання загальної і професійної культури, прогрес науки обумовлювалися, зокрема, досить стрункою державною системою освіти.

У 1921 р. при УАН був створений Інститут наукової мови, але коштів на його утримання не було виділено. Після утворення СРСР у 1922 р. і проведення XII з'їзду РКП було взято курс на зміцнення довіри національних республік до центральної влади. З цією метою виявлено далеко більшу увагу до національних мов і культур. Ще в 1921 р. Сталін на X з'їзді РКП (б) говорив, що й міста в національних республіках повинні «націоналізуватися».

Та весь цей стрімкий розвиток української мови та культури тривав не так довго. З приходом до влади Сталіна і становленням абсолютного тоталітарного режиму в Союзі, всі ці досягнення були відкинуті на зідній план. Було забуто всі обіцянки, дані радянською владою українському народові, натомість прийшов період масових репресій та утисків української нації.

На сучасному етапі розвитку української держави мова вийшла на високий рівень, вона стала основною ланкою, яка як поєднує націю, так і може її роз'єднати. Особливо це стало досягненням нашої теперішньої політичної еліти, яка що не день, то апелює до питання мови. Чого вартий Закон України «Про засади державної мовної політики»... Таке враження, що люди забули, де народились і на якій землі живуть. Головне, щоб залишитись при владі, щоб переманити на свій бік більше електорату, не зважаючи на державні, і національні та культурні інтереси.

Насамкінець хотілося б побажати кожному громадянину України, не залежно, якою мовою він розмовляє, поважати свою країну, свою націю, і не паплюжити пам'ять тих людей, які століттями боролися за визнання самобутності та неповторності нашої рідної української мови.