Лекція №9 Свобода совісті і віросповідання в житті суспільства. План.

1. Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії.

2. Конституційні гарантії і правове регулювання свободи совісті в Україні.

1.Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії.

Як форма суспільної свідомості релігія тісно пов’язана з правом. В сучасній релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти.

Зміст категорії «свобода совісті» - це право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися атеїстичного світогляду. Свобода совісті є конкретним проявом свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. В цьому значенні свобода совісті є однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей.

Основний зміст правового статусу особи – це її права та правові гарантії, її обов’язки та відповідальність за їхні виконання. Тому свобода совісті як соціальна цінність доповнюється її юридичною характеристикою. Свободу совісті необхідно розглядати і у якості правового явища, в контексті всіх інших прав і свобод, котрі входять до складу правового статусу особи.

Звідси випливає визначення свободи совісті у ширшому змісті – свобода переконань, тобто право людини обирати, відстоювати власні переконання і здійснювати їх. Однак, за певних історичних часів принцип свободи совісті мав різні форми виразу.

У первісному суспільстві, фактично, вже існувала свобода совісті, оскільки суспільство без класів і держави регламентувало ставлення членів громади до первісної релігії лише моральними нормами, що добровільно визнавалися усіма членами.

В рабовласницькому суспільстві релігія перетворюється на форму суспільної свідомості і несе класове правове навантаження. Принцип свободи совісті здобуває певні обмеження і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства ( Демокріт, Епікур, Лукрецій).

В епоху середньовіччя панував релігійний світогляд: сповідування певної релігії вважалось обов’язковим. За цих умов принцип свободи совісті не виступав як право вільно визначати своє відношення до релігії. В такому значенні його проголосили у ХУІ – ХУШ ст. ідеологи буржуазії, які боролися з феодальним абсолютизмом і офіційною церковною владою. Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи й вчені М.Монтень, Б.Спіноза, Дж.Локк, Ф.Вольтер.

В колишніх соціалістичних країнах свобода совісті мала деформований характер. Роль релігії та церковних організацій в суспільному житті значно принижувалася.

В умовах переходу до правової держави розгортається найбільш повна дія принципу свободи совісті. Вона отримує свій чіткий законодавчий статус, захищає невід’ємні права людини.

2.Конституційні гарантії і правове регулювання свободи совісті в Україні.

З позицій конституційно-правового змісту свобода совісті визначається як сукупність правових норм і реальних гарантій, що регулюють і визначають розвиток зв’язаних з релігією суспільних відносин.

Згідно з Конституцією України свобода совісті – це право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Це конституційне визначення є основним змістовним елементом інституту свободи совісті, виступає її найвищою юридичною силою. Вона надає рівні можливості щодо реалізації власних духовних потреб і віруючим і невіруючим.

Стаття 50 Конституції України закріплює відокремлення церкви від держави. На її важливість вказують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирішальною передумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усунення дискримінації щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церквою.

Поряд із статтею 50 правовий інститут свободи совісті включає в себе конституційні норми: 1) рівність громадян перед законом незалежно від їхнього відношення до релігії, їх рівні права в економічному, політичному, соціальному і культурному житті; 2) використання громадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства і держави, правам інших громадян; 3) здійснення прав і свобод невід’ємне від виконання громадянином своїх обов’язків.

Дві глави Конституції України – «Соціальний розвиток і культура» та «Основні права, свободи і обов’язки громадян» розглядають характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом. Питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, освіту, інших законодавчих актах.

49