Серед складних форм сприймання виділяють сприймання часу, простору і руху.

 

Розглянемо більш детально психологічні особливості сприймання часу, щоб зрозуміти як тісно, тонко і в той же час рельєфно сприймання часу пов’язане з багатьма психологічними процесами і в яких феноменах це знаходить своє вираження.

Так психологам відомий “закон свідомого заповнення часу” який в залежності від фактору тривалості проявляється у двох формах. У відносно короткі періоди часу ті часові проміжки, які були заповнені великою кількістю вражень, сприймаються, як правило, більш тривалими. Але при тривалому інтервалі часу згадуються більш тривалими ті інтервали часу, котрі були “пустими” і,  навпаки, періоди часу “заповнені” сприймаються більш короткими. Вирішальну роль тут грає особиста участь (емоційна зацікавленість, інтенсивність зацікавленості, спрямованість, інтереси, їх задоволення). Ось чому дитинство і молодість в період дитинства і молодості здаються відносно більш тривалим, інколи нескінченими періодами життя, а пізніше згадується, що дитинство і молодість пройшла дуже швидко.

Беззмістовний період часу ми сприймаємо як дуже тривалу нудьгу. І,  навпаки, об’єктивно короткий час, заповнений страшною небезпекою, загрозою для життя або болем ми переживаємо як безкінечно довгий.

Одним з феноменів психології виявляється у тому, що “чеканння неприємності, як правило, сприймається і переживається важче, ніж сама неприємність”.

З такими суб’єктивними переживаннями часу необхідно обов’язково рахуватись стосовно психології хворого. Тут є важливим активна зацікавленість хворого з однієї сторони і заспокоєння його, з іншої сторони. В лікарняному режимі доцільно  чергувати насичені інтервали часу з відпочинком і спокоєм.

Всі живі істоти постійно відраховують час. В експериментах встановлено,що собака, котра отримує їжу через кожні 30 хвилини, завжди виділяє слину через кожні 29,5 хвилини. Такий точний відрахунок часу, але в більш складній формі спостерігається і у людини. Прикладом може служити пробудження від сну в запланований час. Перед сном Ви заводите будильник і встановлюєте його на певний час і хвилину. В певний час Ви прокидаєтесь, хоч, звичайно, ви в цей час звикли спокійно і міцно спати. А коли ви подивитесь на будильник, то здебільшого побачите, що стрілка наближається до встановленого часу. Багатьом людям при цьому здається, що десь всередині їх організму є якийсь внутрішній годинник.

    Отже  цей приклад наглядно показує зв’язок відчуття з сферою

підсвідомих процесів, котрі, як відомо, відбуваються як в стані неспання так і під час сну.

      В дослідах зі сном було доказано, що в період повного спокою у

тварин покращується суб'єктивний відлік часу. Щодо людей, то приклад повсякденного життя вказують, що в стані неспання ми робимо більше помилок у відрахунку часу ніж тоді коли перебуваємо у стані фізіологічного сну. Це є виявом психологічної ілюзії “розтягнутості часу”.

 Сприймання часу тісно зв’язане з емоціями. Під час цікавої роботи, яка

приносить душевне задоволення і захоплює, час біжить так швидко, що можна пропустити час запланованої зустрічі з іншою людиною, або телепередачі. І, навпаки, у хворих з депресивним пригніченим станом час минає дуже повільно. Це потрібно знати медикам. Хворі з важким душевним станом нерідко скаржаться на стійке безсоння і домагаються снотворних. Проте дані тактовно налагодженого нагляді свідчать, що такий хворий не спить скажімо з 2-ї до 3-ї години ночі. До і після цього періоду він міцно спить, але ця година тимчасового безсоння суб’єктивно сприймається і переноситься як виснажливе безсоння упродовж усієї ночі. Постійне примінення снодійних може призвести до розвитку лекоманії. Токсикоманії і інших негативних наслідків. В цих випадках потрібно розуміти, що такий хворий не симулює свій стан, що йому дійсно важко, і йому потрібно адекватно допомогти, але саме адекватно, наприклад, провести курс психотерапії.

     Таким чином процеси відчуття і сприймання базуються на двох основних компонентах-нейрофізіологічного і психічного. Чим вищий еволюційний рівень тварин, чим зріліша людина тим більша питома вага психічного компонента. В якості ілюстрації приведем основні складові сприймання смаку.

1.       В сприйманні смаку значну роль відіграють смакові рецептори язика і глотки. Але вони дають людині інформацію лише про ступінь соленості, солодкості, гіркоти і кислотності страви.

2.       Роль зорового аналізатора. Гарно сервований стіл, вид страви і гарніру, стан обруска значною мірою впливає на апетит і смак страви.

3.       Роль нюхового рецептора. Смачний запах свіжоприготовленої їжі посилює апетит і робить страву смачнішою. Неприємний запах викликає відразу.

4.       Роль слухового аналізатора. Хрумкіт картоплі фрі або малосольного огірка підвищує апетит.

5.       Роль температурного аналізатора. Гарячі страви посилюють апетит, охололи сприймаються несмачними.

6.       Роль культуральних традицій харчування. Українець залюбки їсть  свинячу відбивну чи ковбасу. У іудея чи мусульманина ці страви викликають огиду. Французи ласують жаб’ячими лапками і молюсками, а китайці – тухлими яйцями.

7.       Роль сімейної традиції. Те що приготувала мати здебільшого найсмачніше.

8.       Роль емоційного і фізичного станів. Коли людина здорова і весела – у неї гарний апетит, у ослабленої, знервованої, та у стані депресії чи тривоги апетит погіршується.

9.       Роль навколишньої обстановки. Одна справа спокійно пообідати в  ресторані, інша похапцем перекусити на перерві.

10.  Роль голоду. Голодна людина зі смаком з’їдає і скоринку хліба, а сита  перебирає харчами.

             Для медиків особливо важливим є питання пов’язані із сприйманням болю. Тут є ще багато неясного. До цих пір невиясненим є навіть питання наявності особливих больових рецепторів. Більшість дослідники дійшли висновку, що є спеціальні рецептори болю і провідники больової чутливості. Про це свідчать і клінічні спостереження. Є хвороби, при яких зберігається відчуття дотику, але зникає відчуття болю. Проте не слід вважати таких людей щасливими. Біль – це сигнал про небезпеку. Відсутність цього сигналу призводить до того, що у таких хворих можуть виникнути опіки і важкі поранення. Прикладаючи до тіла такого хворого грілку, потрібно прийняти всі належні заходи спрямовані на профілактику опіків.

       Не всякий біль є необхідним. Сильний біль може викликати шок. Хронічний біль ослаблює захисні реакції. Звідси зрозуміла необхідність знеболювання.

        Потрібно відмітити, що сприймання болю  відзначається особливою суб’єктивністю. При сильному емоційному збудженні біль притупляється. Поранений солдат іде в атаку не помічаючи болю. В той же час очікування болю посилює больове сприйняття.

       Потрібно чутливо реагувати на скарги хворого і в той же час старатись відволікати його увагу від болю, зайняти його важливою для нього діяльністю, навіяти більш спокійне відношення до болю.

       Нейрофізіологам і психологам відомий феномен “специфічної енергії органів відчуттів”.  Мається    на увазі загальновідомий факт, що кожен орган відчуття і на неадекватний подразник дає специфічну для цього аналізатора відповідь. Наприклад, орган зору – око самою природою задетермінований на сприйняття світла і кольору, а не болю. Проте, нанесений удар по очах, як правило, викликає світлове або кольорове сприйняття: “Від удару посипались іскри з очей”. І, навпаки, надмірний адекватний органу відчуття подразник викликає універсальне відчуття болю. Наприклад – спостерігання за роботою електрозварки без захисних окулярів, або надмірна сила звуку (вибух бомби чи постріл гармати поруч).

       У більшості астенізованих хворих (без ознак виключення свідомості) пороги відчуття і сприймання знижуються і більшість звичайних по силі подразників вони переносять погано. В повоєнні роки у багатьох лікувальних закладах був упроваджений так званий “лікувально-охоронний режим” з включенням ряду заходів спрямованих на продовження сну хворих. Але потім вияснилось, що таке штучне усунення природних подразників погано впливає на психіку і фізичний стан пацієнтів. У зв’язку з розвитком космонавтики вчені почали досліджувати вплив сенсорної ізоляції на психіку людини. Виявилось, що повна сенсорна ізоляція шкідливо впливає на психіку і може викликати експериментальний психоз.

     Згідно закону Йеркса-Додсона організм прагне підтримати оптимальний рівень активації, котрий дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно. Цей рівень залежить від фізіологічного стану конкретної людини в конкретний час. Таким чином, певні люди потребують більш сильного притоку стимулів ніж інші, котрі здатні переносити їх лише в обмеженій кількості. Ця потреба в стимулах змінюється також в залежності від психічного стану людини. Оптимальний рівень активності під час сну чи задумливості суттєво відрізняється від рівня, котра знаходиться у запалі творчості.

Захворювання знижує рівень активності хворих і вимагає певних обмежень подразників, але надмірне виключення їх негативно вплине на психічний і фізичний стан хворого. У зв’язку з цим склались традиції “золотої середини”. Неприємних подразників повинно бути якнайменше. Бажана дія позитивних подразників незначної інтенсивності (тиха музика, читання “відволікаючої” літератури, посильна культтерапія тощо). Лікар  повинен усвідомити що надокучати хворому надто частими відвідуваннями  шкідливо як і залишити його на тривалий час одного (“щоб він спокійно відпочив”). У першому випадку у хворого може розвинутись  тривожна думка, що він дуже хворий, а йому про це не говорять, а у другому, що на нього “всі махнули рукою” у зв’язку  з безнадійністю стану.