- •Безпека життєдіяльності
- •Структура єдиної системи цивільного захисту
- •Основні заходи цивільного захисту
- •Оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту включають:
- •Режими функціонування єдиної системи цивільного захисту
- •1.1. Основні поняття і визначення в бжд
- •Номенклатура небезпек
- •Аксіома про потенційну небезпеку діяльності
- •Квантифікація небезпек
- •Ідентифікація небезпек
- •Причини і наслідки
- •1.2. Концепція прийнятного (припустимого) ризику в бжд
- •Керування ризиком
- •1.3. Принципи, методи і засоби забезпечення безпеки життєдіяльності
- •Принципи забезпечення безпеки. Класифікація. Визначення
- •Орієнтуючі принципи
- •Технічні принципи
- •Управлінські принципи
- •Організаційні принципи
- •Методи забезпечення безпеки
- •Засоби забезпечення безпеки
- •2. Медико-бюлогічні основи безпеки життєдіяльності
- •Загальні закономірності адаптації організму людини до різних умов
- •Загальні принципи і механізми адаптації
- •Взаємозв'язок людини з навколишнім середовищем
- •2.2. Характеристика сенсорних систем з погляду безпеки зоровий аналізатор
- •Слуховий аналізатор
- •Вестибулярна система
- •Тактильна, температурна, больова чутливість
- •2.3. Управління факторами середовища
- •2.4. Людина як елемент системи „людина-середовище"
- •Сумісність елементів системи „людина-середовище"
- •3. Психологія безпеки діяльності (антропогенні небезпеки)
- •3.1. Психічні процеси і стани
- •3.2. Особливі психічні стани
- •3.3. Мотивація діяльності
- •Розділ II людина у світі небезпек
- •1. Соціальні небезпеки
- •1.1.Класифікація соціальних небезпек
- •1.2. Причини та види соціальних небезпек
- •2. Біологічні небезпеки
- •2.1. Мікроорганізми
- •Відкриття левенгука
- •Мікробіологія
- •Мікроорганізми
- •Зростання і розмноження мікроорганізмів
- •Бактеріологічне нормування
- •2.2. Гриби
- •2.3. Рослини
- •2.4. Тварини
- •3. Техногенні небезпеки
- •3.1. Загальна характеристика
- •3.2. Тіла, що рухаються
- •3.3. Механічні коливання
- •Захист від вібрації
- •Методи боротьби із шумом
- •Вимірювання шуму
- •Інфразвук
- •Ультразвук
- •3.4. Електричний струм
- •Фактори, які визначають небезпеку ураження електричним струмом
- •Умови ураження електричним струмом
- •Основні причини ураження:
- •Технічні способи і засоби захисту
- •Засоби захисту
- •3.5. Статична електрична енергія
- •Небезпека статичної електрики
- •Захист від статичної електрики
- •3.6. Електромагнітні поля
- •Електромагнітне поле землі – необхідна умова життя людини
- •Вплив електромагнітних полів на організм людини
- •Фактори ризику при роботі з комп'ютерами
- •Методи і засоби захисту від впливу електромагнітного поля
- •3.7. Лазерне випромінювання
- •Штучне освітлення
- •3.9. Іонізуюче випромінювйння
- •Фізика радіоактивності
- •Біологічна дія іонізуючих випромінювань
- •Джерела випромінювання
- •4. Екологічні небезпеки
- •4.1. Джерела екологічних небезпек
- •Важкі метали
- •Пестициди
- •Діоксини
- •Сполуки сірки, фосфору й азоту
- •4.2. Повітря як фактор середовища перебування
- •4.3. Вода як фактор середовища перебування
- •Фізіологічне і гігієнічне значення води
- •Захворювання, пов'язані зі зміною сольового і мікроелементного складу води
- •Вплив господарсько-побутової і виробничої діяльності людини на властивості природних вод
- •Показники якості води
- •Законодавство в області охорони водного середовища
- •Захист води
- •4.4. Ґрунт як фактор середовища перебування
- •Процеси самоочищення ґрунту
- •Санітарна охорона ґрунту
- •5. Природні небезпеки
- •1.1. Аварії на транспорті
- •Розділ III безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях
- •1. Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного походження
- •1.2. Особливості аварій і катастроф на радіаційпо-небезпечних об'єктах
- •1.3. Радіаційна обстановка, що склалася після аварії на Чорнобильській аес (реактор типу рвпк-1000)
- •1.4. Радіаційна обстановка, що може скластися на атомних електростанціях з реакторами типу ввер-1000
- •Оцінка радіаційної обстановки
- •Прилади радіаційної розвідки місцевості
- •1.5. Захисні та лікувально-профілактичні заходи при радіаційних аваріях
- •1. 6. Особливості аварій і катастроф на хімічно небезпечних об 'єктах
- •1.7. Характеристика уражень персоналу при аваріях на хімічно небезпечних об 'єктах
- •Нейротропні отрути
- •Речовини, що мають властивості задушливої дії та нейротропної
- •Отруйні технічні рідини
- •Принципи, способи і засоби санітарно-хімічного захисту (схз)
- •Екологічні катастрофи
- •Розділ IV сучасний тероризм
- •Прояви тероризму
- •Світові прояви тероризму
- •Сучасні види тероризму
- •Сучасні засоби терору
- •Психотропна і психотронна зброя
- •Розділ V надання першої медичної допомоги потерпілим
- •1. Перша медична допомога при кровотечах
- •Короткі відомості про способи тимчасової зупинки кровотечі
- •Методика накладання джгута:
- •Перша допомога при гострому недокрів'ї
- •2. Перша медична допомога при травматичному шоці
- •3. Перша медична допомога при асфіксії
- •4. Перша допомога при електротравмах
- •5. Перша медична допомога при утопленні та повішанні
- •6. Перша медична допомога при тепловому та сонячному ударах
- •7. Перша допомога при відмороженнях
- •8. Перша медична допомога при опіках
- •9. Перша медична допомога при переломах кісток
- •Техніка накладання шини крамера
- •10. Перша медична допомога при закритих ушкодженнях
- •Здавлювання м'яких тканин кінцівки
- •Травматична асфіксія
- •Травматичний токсикоз
- •11. Перша медична допомога при відкритих ушкодженнях (ранах)
- •12. Перша медична допомога при закритих і відкритих ушкодженнях черепа й головного мозку
- •13. Перша медична допомога при ушкодженнях щелепи й обличчя
- •Поранення шиї
- •14. Перша медична допомога при закритих і відкритих ушкодженнях хребта й спинного мозку
- •15. Перша медична допомога при ушкодженнях живота
- •Закриті і відкриті ушкодження таза, тазових органів
- •16. Витягування потерпілого з автомобіля
- •17. Правила поведінки з потерпілими при травмах
- •18. Перша медична допомога при отруєннях сільськогосподарські отруйні речовини
- •Отруєння рослинами
Структура єдиної системи цивільного захисту
З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій в Україні у 2000 році створено єдину державну систему органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного т* природного характеру (з 2004 року єдина державна система цивільного захисту населення), яка складається з територіальних і функціональних підсистем.
Територіальні підсистеми єдиної системи здійснюють загальне керівництво і створюються в межах відповідних територій та включають територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, відповідні комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) (табл.1).
Таблиця 1
СТРУКТУРА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ПІДСИСТЕМИ ЄДС ЦЗ
На
загальнодержавному
рівні
На
регіональному рівні
На
місцевому рівні
На
об’єктовому
рівні
Як видно з таблиці, єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади і здійснюють безпосереднє керівництво.
Прикладом може бути функціональна підсистема „Освіта і наука України", що своєю діяльністю повинна виховувати в учасників навчально-виховного процесу і працівників галузі морально-психологічні якості свідомого і обов'язкового виконання правил і норм безпечної поведінки в повсякденному житті та в умовах надзвичайних ситуацій. Ця функціональна підсистема складається з постійно діючих структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих центральному апарату Міністерства та підрозділів галузі подвійного підпорядкування і має вищезазначені чотири рівні.
До постійно діючих органів управління функціональної підсистеми відносять:
на загальнодержавному рівні - Міністерство освіти і науки України (центральний апарат) і уповноважена ним постійна група управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, на яку покладені функції штабу цивільної оборони галузі;
на регіональному рівні- Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, Голови управління освіти і науки обласних, міст Києва та Севастополя державних адміністрацій і уповноважені ними структурні підрозділи (постійні групи управління або призначені окремі особи);
на місцевому рівні - управління (відділи) освіти районних державних адміністрацій і уповноважені ними структурні підрозділи (окремі особи - головні спеціалісти з питань надзвичайних ситуацій та цивільної оборони), Ради ректорів (директорів) вищих навчальних закладів;
на об 'сюпномурівні - керівники навчальних закладів, установ, організацій, підприємств галузі освіти і уповноважені ними структурні підрозділи (окремі особи - головні спеціалісти з питань надзвичайних ситуацій та цивільної оборони).
До системи повсякденного управління функціональною підсистемою входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збору, аналізу і передачі інформації оперативно-чергові служби Міністерства освіти і науки України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь та відділів освіти і науки регіонального та місцевого рівнів, навчальних закладів, установ, організацій та підприємств галузі.
Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту є Прем'єр-міністр України.
Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту (МНС). Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.
Керівництво територіальними підсистемами єдиної системи цивільного захисту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Ки єві та Севастополі здійснюють відповідно рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками* територіальних підсистем є відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голови відповідних державних адміністрації.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі МНС). У складі цього органу діють:
урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту;
органи оперативного реагування;
органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій.
Структура спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту представлена в табл. 2.
Цей орган:
забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;
забезпечує діяльність ЄДС ЦЗ;
контролює організацію виконання заходів;
перевіряє стан готовності територіальних органів сил і засобів цивільного захисту до дій в режимі надзвичайної ситуації;
контролює накопичення, збереження і цільове використання матеріальних ресурсів;
перевіряє стан планування та готовності до здійснення заходів з евакуації населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік;
разом з органами, що здійснюють державний нагляд у відповідній сфері, бере участь у перевірках забезпечення умов зберігання, транспортування, знешкодження, утилізації та захоронення небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
Посадові особи урядового органу державного нагляду у сфері техногенної безпеки мають право:
пред'являти громадянам, підприємствам, установам та організаціям вимоги щодо здійснення передбачених законодавством заходів у сфері цивільного захисту, давати обов'язкові для виконання приписи з питань, що належать до їх компетенції;
Таблиця 2
СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 3 ПИТАНЬ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
призупиняти експлуатацію підприємств, об'єктів, окремих виробництв до усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту;
складати акти перевірок, приписи і протоколи; направляти в установленому порядку матеріали про порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту;
обмежувати, зупиняти роботи з будівництва, реконструкції об'єктів, що проводяться з порушенням вимог законодавства у сфері цивільного захисту;
накладати відповідно до закону штрафи на підприємства, установи та організації за порушення у сфері цивільного захисту;
притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб та громадян, що винні у порушенні законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;
проводити в установленому порядку дізнання та розслідування обставин і причини аварій і надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
у сфері пожежної безпеки здійснювати повноваження державної пожежної охорони, передбачені законом України „Про пожежну безпеку" (3745-12).
Повсякденне керівництво системою цивільного захисту здійснюють органи оперативного реагування, до яких входять органи управління, сили і засоби, служби.
До регіональних та місцевих органів управління цивільного захисту належать:
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, структурні підрозділи з питань цивільного захисту цих державних адміністрацій та виконавчих органів рад.
На органи повсякденного управління покладається:
забезпечення готовності до дій сил і засобів, призначених для реагування на надзвичайні ситуації;
здійснення комплексу заходів із реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків;
управління підпорядкованими силами реагування, спеціальними і спеціалізованими формуваннями.
Посадові особи органів оперативного реагування мають право безперешкодно отримувати інформацію про території та об'єкти, на яких проводяться аварійно-рятувальні роботи; залучати спеціальну та інженерну техніку; забезпечувати оточення або блокування окремих територій, споруд, будівель; тимчасово обмежувати рух транспортних засобів і пішоходів.
Сили цивільного захисту (цивільної оборони) створюються для захисту населення і територій, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. До складу сил входять:
формування особливого періоду (невоєнізовані формування);
спеціальні (воєнізовані) формування;
спеціалізовані формування.
Спеціальні (воєнізовані) формування (до 2004 року - війська ЦО, з 2004 року - оперативно-рятувальна служба цивільного захисту) призначені для захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного походження. До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил і підпорядковувалися міністру оборони, 28 січня 1992 року "Постановою Кабінету Міністрів України „Про війська ЦО" частини ЦО були підпорядковані Штабу ЦО України, а з 1996 року - Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
До складу спеціальних (воєнізованих) формувань входять:
окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;
окремі мобільні механізовані полки;
окремі аварійно-рятувальні батальйони;
загони оперативного реагування;
регіональні рятувально-координаційні центри;
вузли зв'язку МНС України.
Законом України „Про правові засади цивільного захисту" (№1859-IV, 24 червня 2004 р.) передбачено перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної і пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, особовий склад якої комплектується на контрактній та конкурсній основі. Не можуть бути прийняті на службу особи, що підлягають призову на строкову військову службу до Збройних Сил України та інших утворень відповідно до законів України військових формувань, а також особи, що раніше засуджувалися за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Формування особливого періоду (до 2004 року - невоєнізовані формування ЦО) - складова частина сил цивільного захисту. Загальна кількість формувань та їх чисельність визначаються на підставі „Методики розрахунків щодо потреби невоєнізованих формувань ЦО" з урахуванням характеру та обсягів завдань ЦО у воєнний час, наявності людських ресурсів, необхідних фахівців, техніки, матеріальних засобів. Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності.
До невоєнізованих формувань зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, що мають дітей віком до 8 років, жінок з медичною освітою, що мають дітей до 3 років, та осіб, що мають мобілізаційні розпорядження.
За призначенням формування можуть бути загального призначення та формуваннями служб (забезпечення), за підпорядкованістю - територіальні та об'єктові.
Формування загального призначення створюються в адміністративно-територіальних одиницях, на об'єктах господарської діяльності і призначені для пошуку та рятування постраждалих у районах надзвичайних ситуацій, надання їм першої медичної допомоги, проведення невідкладних робіт, що сприяють рятуванню людей, захисту їхнього життя і здоров'я.
Невоєнізовані формування забезпечення (або формування служб) призначаються для розв'язання спеціальних завдань:
проведення розвідки;
забезпечення зв'язком;
надання медичної допомоги, проведення протиепідемічних та санітарно-гігієнічних заходів;
проведення санітарної та спеціальної обробки людей, техніки, майна, а також територій;
підтримування громадського порядку, несення комендантської служби, інші.
Спеціалізовані формування створюються згідно з рішенням Кабінету Міністрів України за поданням відповідних міністерств, відомств та суб'єктів господарської діяльності, узгоджених із Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, уповноваженим на вирішення завдань у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій і призначаються на виконання спеціальних робіт, пов'язаних із радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафтогазо-будівних промислах, інше.
За підпорядкованістю вони можуть бути: центрального підпорядкування, територіального та об'єктового, при цьому перші два створюються як самостійні (мають права юридичної особи, власний баланс і рахунок), останній -як структурний підрозділ підприємства. Комплектування спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом зі спеціалістів, що мають досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.
До спеціалізованих формувань міністерств та відомств зараховують:
пошуково-рятувальні формування (гірничорятувальні, газорятуаальні, водолазнорятувальні та інші);
аварійио-відновлювальні формування (відновлювальні поїзди Укрзалізниці, державний аварійно-технічний центр Державного департаменту з питань атомної енергетики, аварійно-віднов-лювальні бригади у складі підприємств з обслуговування автошляхів, об'єктів електрозв'язку, електроенергетики, трубопровідного транспорту, комунального та водного господарств).
Для організації і проведення спеціальних заходів, підготовки формувань та управління ними створюються відповідні служби.
Основні з них:
служба оповіщення та зв 'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкта;
служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних та отруйних речовин;
служба охорони громадського порядку створюється на базі установ МВС України та на базі підрозділів охорони підприємств, установ, організацій тощо;
автотранспортна служба створюється на базі транспортних підприємств і розробляє та здійснює заходи щодо забезпечення перевезень, пов'язаних із розосередженням і евакуацією;
державна служба медицини катастроф створена у 2000 році і складається з медичних сил, засобів, лікувальних закладів центрального та територіального рівнів, визначених Міністерством охорони здоров'я України. До складу служби на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані бригади постійної готовності служби. До складу служби на територіальному рівні входять територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності служби, медичні формування, лікувальні заклади, зараховані МОЗ України до цього рівня, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані територіальні бригади постійної готовності служби.
