13. Місцеві та загальні прояви інфекції

Розвиток інфекції, як ранової, так і інфекційних хірургічних захворювань, супроводжується місцевими та загальними клінічними проявами й симптомами, а також низкою змін у організмі. Місцеві ознаки зовнішніх форм інфекції — це класичні прояви запалення, а саме: почервоніння шкіри, гіперемія, набряк чи припухлість тканин , підви­щення місцевої температури , біль та порушення функції ураженого органа. Інфікування супроводжується гіперемією тканин по краях рани, накопи­ченням і виділенням з рани в початковій стадії серозного, а пізніше гнійного чи гнійно-гнильного або навіть гншно-геморагічного ексудату.

5) Гірчичники Гірчичники - це листки паперу, покриті з однієї сторони тонким шаром

знежиреного сухого порошку, отриманого з насіння чорної гірчиці. В лікувальній практиці саме цей порошок діє на шкіру з метою подразнення та відволікання. Перш за все, гірчичники викликають почервоніння шкіри,

розширення судинної сітки та прилив крові до місця їх накладання. Одночасно підвищується збудливість вегетативної нервової системи - симпатичної та парасимпатичної. Внаслідок рефлекторного підвищення тонусу симпатичної нервової системи і накопичення в крові продуктів

нервового збудження (адреналіну, норадреналіну), підвищується захисна

функція організму дитини. Саме на цьому принципі й засновано застосування гірчичних обкладань як стимуляторів імунітету дитини під час застуди. Діючою речовиною гірчичника є ефірне гірчичне масло і летючі речовини фітонциди, які виділяються під впливом води і ферменту, присутнього в самій гірчиці. Гірчичники перед застосуванням поміщають на короткий час в теплу воду (приблизно 38оС). Якщо помістити гірчичники в дуже гарячу або, навпаки, холодну воду дія його може не проявитися. Це пов’язано з тим, що діюче

начало порошку з насіння гірчиці, який вкриті гірчичники, - гірчичне мало – утворюється в результаті ферментативної реакції, яка протікає тільки при поміщенні гірчичників в теплу воду. При низькій температурі ця реакція не виникає, а при високій температурі відбувається руйнування

ферменту, необхідного для її лікування.

12. Інкубаційний період хвороби

Інкубаці́йний пері́од — проміжок часу між початковим зараженням і появою перших симптомів інфекційного захворювання. Інша назва — прихований або латентний період хвороби: людина вже заражена, але хвороба себе ще не проявила. Тривалість інкубаційного періоду може варіюватися від декількох хвилин (харчова токсикоінфекція) до десятків років (хвороба Крейцфельдта-Якоба). Тривалість інкубаційного періоду також залежить від стану імунітету зараженого організму, від кількості бактерій, вірусів або інших інфекційних агентів, що потрапили в організм, і від їх активності. Протягом цього періоду шкода, що наноситься організму, непомітна через невелику кількість або недостатню активність інфекційних агентів. Але із ростом їх числа виявляється хвороба. Як правило, під час інкубаційного періоду хвора людина не заразлива для тих, що оточують, але при деяких хворобах (наприклад, вітряна віспа) виділення мікробів із слиною, при кашлі і чханні починається за 1-3 дні до прояву симптомів хвороби.