2. Релігія як соціальний інститут.

Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації, для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени. Зокрема, православній церкві клір поділяється на нижче, що не мають сану ("церковнослужителі"), і вище, що має сан ("священослужителі"), духовенство. Для вищого духовенства встановлені три ступені священства: диякони, священики, архієреї.

До релігійних організацій належать церкви, секти, деномінації. Церква тісно пов'язана з суспільством і діє в середині нього. В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-катлицька, римо-католицька, православна (з трьома 11 гілками: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського патріархату і УАПЦ).

Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до іншодумців, додержання суворої дисципліни і виконання всіх наказів секти і ритуалів (Біле Братство, Церква Посольства Божого, Синдея, свідки Єгови). Зазвичай є релігійною громадою закритого типу.

Деномінація - проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму як найбільш адекватних потребам людей в сучасному складно структурованому суспільстві.

Якщо церква вимагає безумовної відданості від своїх прихильників, то

сучасні деномінації реалізують скоріше прагнення різних віровчень завоювати якнайбільше прихильників, незалежно від "чистоти" їхньої віри. До протестантських деномінацій, які діють в Україні, належать: свідки Єгови, баптисти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни та ін.

Релігійний культ - сукупність релігійних обрядів, церемоній, ритуалів і свят. В соціології релігії під релігійним культом розуміють також віровчення, які відносяться в певному суспільстві до неофіційних або нетрадиційних вірувань..

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

Релігійна свідомість - це сукупність вірувань, які встановлюють зв'язок між людиною, навколишною природою і надприродними силами, які вважаються священними.

Наприклад, християнство ставить людину над створеним світом, бо лише вона створена "за образом і подобою Божою". Буддисти вірять у те, що душі людей можуть досягти досконалості шляхом безперервних перевтілень, тому в буддистській системі світотворення жук не менш важливий, ніж людина.

Релігійна психологія - своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти - Бога, Духа і т. п.

Низка морально-етичних правил - це уявлення про праведний спосіб життя. Більшість релігій приписують віруючим систему заповідей чи норм, що регулюють поведінку людей, наприклад, заповіти Мойсея у Старому Заповіті, шаріат в ісламі.

Релігійна діяльність - це поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна свідомість (молитва, богослужіння, відзначення релігійних свят, релігійна пропаганда і т. д.).

Специфіка функціонування релігії проявляється у тих релігійних відносинах, які складаються в процесі релігійної діяльності людей у відповідності з їх релігійною свідомістю. Найважливішою характеристикою

стану релігійних відносин у суспільстві є релігійність. Соціологи називають

три чинники, які характеризують цей феномен:

• релігійна віра - відданість релігійному культу, прийняття

в1ровчення;

• релігійна поведінка (відвідування богослужінь, участь у

здійсненні обрядів тощо);

• приналежність до певної релігійної конфесії.

Деякі соціологи до цих факторів додають ще релігійний досвід, рівень релігійної інформованості (знання індивідом основних положень віровчення), ступінь впливу релігії на поведінку особистості та груп.

Під рівнем релігійності прийнято розуміти відсоткове відношення респондентів, яким притаманні ознаки релігійності, до всієї сукупності опитаних. Поняття "ступінь релігійності" віддзеркалює інтенсивність вияву основних ознак релігійності (міцна чи слабка віра у надприродне, в Бога, постійне чи епізодичне відвідування богослужінь і т.п.). Іноді дослідження реєструють однаковий рівень релігійності на різних об'єктах, але різний ступінь її вияву, тобто глибини релігійної свідомості і релігійних переживань віруючих, інтенсивності додержання ними релігійних приписів.

у понятті "характер релігійносТ" на перший план виходить якісна характеристика явища, в ньому інтегрується інформація про рівень і ступінь релігійності, але до неї додаються такі якісні характеристики, як конфес1йна визначеність, особливості, обумовлені своєрідністю історичного періоду і національною специфікою, соціальним контекстом.

Найбільш загальною характеристикою релігійності досліджуваного об'єкта (від соціальної групи до суспільства в цілому), в якій в якості змінних задіяні всі три названі характеристики є поняття "стан релігійності". Воно синтезує якісно-кількісну визначеність рівня, ступеня і характеру релігійності в їх єдності і сталому поєднанні протягом певного періоду часу, що фіксується на момент дослідження. Для характеристики релігійності важливо врахувати процеси, які відбуваються у масовій релігійній свідомості та релігійній психології, конфесійну структуру населення, спрямованість, характер та інтенсивність діяльності релігійних організацій, об'єднань віруючих, їх вплив на

соціальне середовище.

У соціологічній літературі дуже часто поняття "стан релігійносТ" і "релігійна ситуація "вживаються як синоніми. Однак між ними є і деякі відтінки. Поняття "релігійна ситуація " фіксує явище більш конкретне, більш локалізоване у часі і просторі, в його змісті дещо більше значення має характеристика діяльності релігійних організацій і віруючих.