1.1 Вибір теми

Обираючи тему дипломного проекту, я перш за все звертала увагу не лише на ті теми, які викликають найбільше зацікавлення саме для мене, а й на ті, під час роботи над якими, я стикаюся з найбільшими труднощами в реалізації задуманого.

Темою проекту я обрала «Створення ілюзії простору в міському пейзажі». Серед безлічі різних жанрів у фотографії, найбільш цікавим, саме для мене, є пейзаж. Адже краєвид, - це завжди особливий настрій і унікальний стан природи. Найчастіше більшості людей із словом пейзаж асоціюється ліс, море, рівнини або навіть гори, однак, незважаючи на це, існує окремий напрямок пейзажу, яке найближче до міських жителів, яким е і я, - це міський пейзаж. Саме він і цікавить мене найбільше. У першу чергу, це ритм життя сучасного міста, з великою кількістю людей і машин, суєтою, новобудовами та пам'ятниками архітектури. На відміну від природи, у місті набагато більше об'єктів для зйомки: вітрини, мости, хмарочоси, автомобільні розв'язки, залізні дороги, автомобілі, пам'ятники, заводи та багато багато іншого. У цьому сенсі, міський пейзаж складніше з точки зору присутності в кадрі безлічі об'єктів, і в той же час він простіше з точки зору їх різноманітності і можливості вибору. При цьому немає великої різниці, де я фотографую: у столиці, в невеликому місті чи в крихітному провінційному містечку. Ще одна перевага міського пейзажу полягає в тому, що не обов'язково їхати в Москву чи в Нью-Йорк, чудовий міський пейзаж можна зробити і у власному дворі.

Але фотографуючи міські пейзажі потрібно враховувати глибину простору. Саме вона, за відсутності, може звести на нівець всю працю від роботі над фотознімком, роблячи знімок двохмірним та не цікавим. З проблемою передачі глибини простору стикався практично кожен фотограф, що пробує свої сили в пейзажній фотографії.

Саме ряд прийомів, які в силу особливостей людського сприйняття створюють у глядачів ілюзію об'ємного простору, я хотіла би висвітлити в своєму дипломному проекті.

1.2 Історія розвитку фотомистецтва

Спершу хочеться поговорити про етапи розвитку фотографії і як вона пов'язана з поняттям мистецтво.

На перший погляд може здатися, що на дорозі фотографії до мистецтва стоять непереборні перешкоди: Перешкодою виглядає те, що фотозображення створюється за допомогою механічного інструменту - фотоапарата, малюється оптичними системами, а пізніше включаються хімічні процеси прояву негативу, фіксації зображення і ін. Але паралелі з іншими мистецтвами, старшими побратимами фотографії, приводять до правильних виводів: кожне мистецтво має свої технічні засоби, свій арсенал інструментів, за допомогою яких створюється твір, і фотографія в цьому сенсі стоїть в їх ряду.

Художник, що працює в області фотографії, як і будь-який інший, керується усвідомленою ідеєю, творчо осмислює змальовувані явища, досконало володіє професійною майстерністю. Він вільний у виборі сюжету зйомки і моменту дії, що розвивається в часі; він вибирає точку зйомки і характер освітлення об'єкту, що знімається; у його розпорядженні технічні і образотворчі засоби фотографії - різні оптичні системи, світлофільтри, способи обробки негативу і позитиву, ракурс, перспективний малюнок, крупність плану, лінійна і тональна структури кадру. Це керований арсенал засобів, слухняних і підпорядкованих волі художника, дозволяючих глибоко і всесторонньо розкрити ідейно-тематичний вміст і добитися образного втілення теми в закінченому образотворчому вирішенні знімка. Таким чином, у фотографії ніщо не заважає створенню художніх творів. Вона входить в світ мистецтва, коли її завданням стає дослідження людини і відтворення картин дійсності в художніх образах.

Отже, фотомистецтво слід визначити як вигляд мистецтва, твори якого створюються за допомогою технічних і образотворчих засобів фотографії. Фотомистецтво - мистецтво масове, граюче важливу роль в суспільно-політичному і культурному житті народів. Твори фотомистецтва засновані на достовірності змальовуваних явищ, але в той же час вони несуть художнє узагальнення, здатні глибоко розкривати сенс подій, що відбуваються; вони емоційні і доставляють людям естетичну насолоду.

Сучасне фотомистецтво - мистецтво багатожанрове, багате творчими можливостями. Фотомистецтво молодше фотографії, але не набагато: перші художні фотознімки з'явилися незабаром після її народження. Вже в 1843 р. (а відкриття фотографії відноситься до 1839 р.) англійський художник Девід Октавіус Кволий (1802-1870), працюючи над фотографічним портретом (у співпраці з Р. Адамсоном), перестав обмежуватися досягненням елементарної схожості отриманого зображення з оригіналом. Його портретні знімки, що не втратили свого художнього значення до наших днів, - це живописні фотопортрети, в яких передані характери, внутрішній світ змальованих людей.

В цей же час в Англії працює інший фотограф - Джулія Камерон (1815-1879), знімки якої переконливо показують, що в портретній фотографії можна і необхідно ставити перед собою завдання істинно художні. У всіх капітальних працях по історії фотографії високо оцінюється як внесок у розвиток фотомистецтва, особливо фотографії портретної, творчість французького фотохудожника На-Дара (справжнє ім'я - Гаспар Фелікс Турнашон, 1820-1910). Класичний портрет у виконанні цього автора заклав основу для особливої гілки портретної фотографії, яка живе і в наші дні, радуючи і замовника, і глядача поетичним втіленням вигляду і характеру людини, досконалістю і закінченістю образотворчої форми.

Відмічені високими художніми достоїнствами, сьогодні стали класикою знімки, створені майстрами російської фотографії другої половини XIX і початку XX ст., портретні, жанрові, пейзажні.

Техніка фотографії і її мистецтво розвиваються поруч, підганяючи одна одну. Представники молодого мистецтва шукають свої дороги, розробляють і застосовують властиві лише фотографії образотворчі засоби, вчаться використовувати фотографічну техніку для вирішення творчих завдань, знаходять способи, що дозволяють здолати опір неподатливого матеріалу і перейти від механічного копіювання дійсності до її художнього відображення.

С. Л. Левицький (1819-1898) вперше в кінці 70-х - початку 80-х років XIX ст. робить спробу використовувати при портретній зйомці штучне освітлення у поєднанні з природним денним світлом, що дає тонкий, пластичний малюнок світлотіні: з'являється технічна можливість створити досконаліший фотографічний портрет, народжується основа художнього світлопису.

Але що потрібно зробити для того, щоб портретист пішов від прямого відтворення натури, щоб фотографічний портрет став портретом-характеристикою з властивими йому образністю, психологізмом? В самої фотографії цього досвіду ще немає, тому все тут - пошук, все - новаторство. На якийсь час опорою їй стають приклади живопису, досвід якого фотографи прагнуть використовувати в новому, молодому мистецтві. Ймовірно, тут також мало значення і те, що у фотографію незрідка приходили люди з художньою освітою.

Серед них А. О. Карелін (1837-1906), що закінчив Художню Академію. Тонкий художник, він добивається виключно цікавих побудов своїх групових портретів і, зокрема, розробляє абсолютно нові для того часу принципи глибинних, багатопланових композицій. Активним елементом його фотознімків стає світлотінь, і одним з перших він широко використовує в них всілякі ефекти освітлення, відходячи від прийнятого в ті часи загального розсіяного світла, що падало у фотоательє крізь скляні стіни і стелі. А. О. Карелін працює також над вдосконаленням фотографічної оптики, одним з перших застосовує лінзи насадок і інші оптичні пристосування.

Яскраву сторінку в історію розвитку фотографії вписує С. А. Лобовіков (1870-1941). Пов'язаний з російською прогресивною громадськістю, по ідейній спрямованості творчості близький до художників-передвіжників, він створює повні глибокого драматизму жанрові фотокартини. Їх головна сила - в соціальній загостреності, в прояві глибокого співчуття до доль простих людей в царській Росії. Так позначається у фотографії жива традиція реалістичного мистецтва, досвід якої вів фотохудожників до новизни тематики, до сміливості образотворчих рішень і, головне, до пошуку власних, неповторних, специфічних для фотомистецтва особливостей творчого процесу. Підхід до образотворчого рішення теми, прийоми композиції і особливо світловий малюнок знімка поступово отримали особливе, властиве лише фотографії звучання. Фотографія ставала самостійною областю творчості. Викристалізовувалися її головні специфічні межі - документальність; гостра публіцистічность.

"Фотографія безперервно робить все нові і нові успіхи, - писав в 1884 р. журнал "Художні новини". Цей по суті технічний спосіб відтворення і передачі зображень зведений тепер на міру особливої галузі мистецтва. Інші з сучасних фотографічних знімків не позбавлені дійсної естетичної краси, зберігають гармонію тонів і взагалі відрізняються великими, чисто художніми достоїнствами".

Умінню не копіювати, а зображувати фотохудожники вчилися у живописців. Раннє мистецтво фотографії і стало розвиватися за параметрами живопису. Фотографія в ту пору ще не мала власних традицій, лише шукала свої образотворчі засоби. Приклади живопису прокладали їй дорогу до досягнення художності, образності. І на творчості фотохудожників незрідка позначалися прямі впливи живопису, її імпресіоністського напряму зокрема. Наприклад, м'якістю оптичного малюнка фотографи прагнули досягти поетичності пейзажних знімків, узагальненості і образності портретів. Ніжність тональних переходів або чіткість графічних ліній наближали зображення до пастелі, акварелі, малюнкам олівцем, вугіллям і ін.

Не слід оцінювати це як пряме наслідування фотографів живопису і графіці, вважати відвертим запозиченням їх засобів. Швидше, вони вчилися у своїх попередників і показали, що фотографування - процес керований, такий, що таїть в собі багатющі образотворчі можливості, що творчий процес зйомки передбачає подолання автоматизму фотографічної техніки, хімічних процесів і ін. Можна сказати також, що багато в чому це був ще і протест проти прямої фіксації всього матеріалу, який потрапляв в об'єктив, проти натуралістичного копіювання дійсності за допомогою фотографічної техніки.

Як самостійні, закінчені твори в історію фотомистецтва увійшли живописні пейзажні знімки Ю. П. Єрьоміна і А. П. Андрєєва (СРСР), роботи братів О. і Т. Гофмейстерів і Р. Дюркоопа (Німеччина), Р. Демаши і К. Пюйо (Франція), Л. Мізона (Бельгія), А. Стігліца і Е. Стейхена (США), Я. Булгака (Польща), І. Судека (Чехословакія) і багатьох інших прекрасних фотомайстрів першої половини XX ст.

Розвиваючись у взаємозв'язку з іншими мистецтвами, фотомистецтво в певний період не уникнуло і деяких впливів формалістичних шкіл. На зміну класичним композиціям і живописності фотозображень в 20-і роки прийшли незвичайні ракурси, підкреслена динамічність малюнка, а деколи і деформація звичних форм фігур і предметів. Проте деколи їх "новаторство" зводилося всього лише до винахідливості у сфері образотворчих побудов.

Подібні тенденції особливо помітно виявлялися в творчості таких фотохудожників, як Ласло Моголі-Надь (Німеччина), Ман Рей (францію) і ін. В кінці 20-х - початку 30-х років нашого століття вони активно намагалися обернути фотомистецтво до формалістичних напрямів творчості. У їх роботах жива фотографія незрідка підмінялася композиціями безпредметними, а дійсна творчість - грою форм, витіюватими поєднаннями ліній і світлотіні або утрируваними перспективними побудовами. Проте подібні пошуки не завжди виявлялися безплідними для загального розвитку фотографії. Особливо енергійно розробляючи образотворчий ряд, фотохудожники допомагали молодому мистецтву ставати самостійним напрямом, усвідомлювали і розвивали його власні образотворчі засоби.

Цей напрям пошуків в радянській фотографії незмінно зв'язується з ім'ям фотографа і художника Олександра Родченко (1891 -1956). У історії фотомистецтва цей художник залишився сміливим шукачем, справжнім новатором, для його творчості характерні незвичайні точки зйомки, ефектні ракурси, пошуки динамічних композиційних форм. Деколи це були крайнощі, що граничили з рішеннями чисто формалістичними. "Але рідко художникові змінювало відчуття міри, він своїми знімками давав можливість як би по-новому, свіжо побачити знайоме", - пише про А. Родченко відомий історик фотографії С. А. Морозов.

Значний внесок у розвиток радянського фотомистецтва, реалістичного фотопортрета, зокрема, внесли відомі фотохудожники М. С. Наппельбаум (1869-1958) і А. П. Штеренберг (1894-1979), творчість яких відмічена пошуками образних рішень, створенням портретів, що глибоко розкривають характери, індивідуальність фотографованих людей.

В процесі розвитку фотомистецтво все далі відходило від запозичень і наслідувань, його твори набували самостійність і неповторність вмісту і форми. Затвердилися специфічні образотворчі засоби і прийоми, особливий образний стрій, властивий лише творам фотографії. Одночасно формувалися принципи художніх рішень, засновані на документальній суті фотографії; у багатьох жанрах розкрилася її публіцистична сила.

З часом визначалася головна специфічна особливість сучасного фотомистецтва, що полягає в документальності, безперечній достовірності фотозображень. Органічною для процесу створення фотокартин стає методика, яка отримала назву репортажу. Тут талант і майстерність направляють автора на пошуки художнього вмісту і живописної форми майбутнього твору безпосередньо в житті, в розвитку дії, становленні характеру. Але не дивлячись на те що ця методика роботи якнайповніше відповідає самій суті фотографії і витікає з неї, вона до певної міри - майбутнє фотомистецтва.

Сьогодні ж паралельно з основною лінією репортажу створення фотознімків існує і приносить авторам чималий успіх використання так званої "постановки", тобто попередньої організації і підготовки наміченого для фотографування об'єкту. Ретельно відточується композиційна форма знімка, інколи в кадр спеціально вводяться предмети обстановки і реквізиту. Розробляється схема світла, за допомогою освітлювальних приладів будується світлотіньовий або світлотональний малюнок, закладається світла або темна тональність знімка і ін. До цієї групи знімків, зокрема, може бути віднесений і професійний портрет.

Відомі також пейзажі, де художній ефект посилюється додатковим вдруковуванням хмар, розрядів блискавок і так далі або ускладненим позитивним процесом - способами ізогелії, соляризації і ін.

Проте і в роботах цього роду з часом все більш і більш виявляються фотографічна свобода і динаміка композиційних форм, жвавість і безпосередність дії, що відводять постановочну фотографію від статики, манірності, надуманості, помилкової красивості. Так в ході історичного розвитку фотомистецтва змикаються і збагачують один одного дві лінії, що існують в нім, і ясно проступає його основний напрям, який сьогодні умовно називається "репортажем" по аналогії з репортажем у вузькому значенні цього терміну.

Вище вже говорилося про помітний вплив живопису на раннє фотомистецтво. Аналогії виразно позначалися на характері малюнка зображення, на стилістиці образотворчих рішень. Послідовно виникли фотопортрет, фотопейзаж, жанрова фотографія, натюрморт, фотоетюд.

Проте і тут виявилася очевидна тенденція зближення фотомистецтва з життям, що привело до народження нових жанрів, знову-таки пов'язаних з напрямом репортажу творчості, з виходом фотографії в гущавину подій, на передній край життя. До цих нових жанрів слід віднести перш за все знімки (спочатку, правда, рідкі, одиничні), що з'являються в області подієвої і інформаційної фотографії репортажу. Це особливі роботи, що виділяються із загального потоку: вони несуть в собі всі ознаки публіцистичного репортажу, але як би виходять за його межі, залишаючись документом часу і паралельно набуваючи властивостей художньої фотографії. У цих знімках є сила узагальнення, типізації, вони емоційні, образотворчо закінчені. Із-за неопрацьованості термінології цей жанр сучасного фотомистецтва доки теж називається фоторепортажем, оскільки і за матеріалом, і по методиці зйомки, та і по стилістиці образотворчих рішень звичайні знімки репортажів і ті з них, які виходять в сферу мистецтва і складають новий його жанр, вельми близькі.

Класичні жанри живуть у фотомистецтві і сьогодні. Проте з часом вони також розвивалися, ускладнювалися і забарвлювалися специфічними для фотографії особливостями, випробовуючи на собі явний вплив фоторепортажу, його документальної сили, його достовірності і динамічності.

Сьогодні фотомистецтво з'являється перед нами як багатожанрове, таке, що різносторонньо відображає життя, всіляке за видами і творчими почерками. З рівним правом в нім існують, доповнюючи і збагачуючи один одного, широкі картини репортажів дійсності, що присвячені подіям міжнародного масштабу, мають величезне соціальне значення, і камерні жанрові картини; портрет і натюрморт; пейзаж і фотоетюд; серії фотознімків, об'єднані однією темою, і фотонариси, зв'язні фоторозповіді. Це свідчить про глибоке проникнення фотомистецтва в життя, про широту обхвату різних сторін і явищ дійсності. Образотворчі засоби фотографії дають фотохудожникові широкі можливості композиційних, світлових, тональних, колористичних рішень.

Такі тенденції сучасного фотомистецтва, і в кращих його творах глибині ідейно-тематичного вмісту завжди відповідає досконала художня форма.