“Наймичка” (1845 р.)

неординарна психологічна ситуація, створена у поемі, дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ головної героїні. У ній далі розвивається традиційна для Ш. тема покритки. Однак соціальний аспект проблеми вже мало цікавить автора. Він не аналізує тут взаємин героїні з оточенням, не названо також спокусника (у “Катерині” – російський офіцер). Ш. зосереджується на зображенні моральнопсихологічної драми матері позашлюбної дитини, причому обставини її долі порівно вдалі. Образ матері однак велично-трагічний. У душевних стражданнях, які зносить наймичка, щоб оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові. Поглибленню психологізації характерів сприяє застосований поетом спосіб розповіді, зітканої з різних “голосів”, позицій, “чужої мови” інших персонажів. Чиста розповідь від автора займає дуже мало місця. Хоч манера викладу в поемі об’єктивна, але автор завдяки багатоголоссю, зміні точок зору, власній психологічній позиції стосовно героїв створює глибоко ліричну картину трагічного життя. Ш. не вдається до безпосередньої характеристики героїні, не декларує своє ставлення до неї, це виявляється у самому тоні оповіді. Поет досяг особливої рівноваги художніх образів, простоти поетичної мови. Твір написано у стриманій манері, в ньому використано стилістику народної пісні і казки.

Значну частину творчої спадщини займають твори на історичну тематику.

“Єретик” (1845 р.)

перший у Ш. значного обсягу твір з неукраїнською тематикою. Герой поеми – видатний діяч Реформації, професор Празького університету і проповідник Ян Гус. Він виступав проти Ватикану, а також за національне визволення чеського народу від німецького панування. Був оголошений єретиком і у 1415 році спалений. У поемі Ш. висловив своє ставлення до одного з найгостріших питань політичного життя Європи того часу – слов’янського. Національно-визвольну боротьбу автор осмислює в ширших рамках боротьби за людські права. Присвячена поема Павлові Шафарикові (1795-1861) – видатному чеському славістові.

Головний персонаж твору, зберігаючи риси історичного прототипу, є одночасно образом ідеального героя, яким уявляє його народ. Особливу роль відіграють монологи-виступи Я. Гуса, які акумулюють основний викривальний пафос твору, передають реформаторські ідеї проповідника.

На відміну від ліричної манери більшості поем, Ш. майже не вдається до ліричного коментування подій (крім вступу-посвяти і коротких характеристик героя). Авторська позиція виявляється у зіткненні героїчної й сатиричної тем, контрасті образних характеристик. Сюжет твору побудовано на небагатьох гострих моментах (виступ Гуса проти Ватикану, Констанський собор, суд і страта, початок гуситських воєн). Це надає поемі великої сконденсованості і напруженості.

“Холодний Яр”

це вірш-медитація. У ньому йдеться про українське минуле в цілому. Піднімається проблема занепаду і руйнування колишнього щасливого стану буття. Поштовхом до роздумів є географічна точка – байрак Холодний Яр, який зберігає момент історії. У ньому в 1768 р. збирались гайдамаки. У вірші відсутній епічний елемент, автор не переповідає історію, а роздумує про неї, зіставляючи з сучасністю. У творі присутнє також характерне для історіософії Ш. бажання спростувати усталені на той час історичні оцінки заради вищої правди. Поет картає історика А. Скальковського:

“Гайдамаки не воины, –

Разбойники, воры.

Пятно в нашей истории…”

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю

Розбойник не стане…

Вірш написаний у формі авторського монологу, поштовхом до якого є історична доля Холодного Яру, а спрямований цей монолог до сучасників з пересторогою. Настрій поезії елегійний, що в кінці змінюється гнівним провіщанням перемоги правди над кривдою.