Послідовність оцінки обстановки

1. Визначити величину радіусів зон повних, сильних, се­редніх і слабких зруйнувань, відповідно для DРф = 50, 30, 20 і 10 кПа.

При Q = 4 т радыуси зон:

R50 = 173 (м)

R30 = 190 (м)

R20 = 250 (м)

R10 = 350 (м)

Для нанесення цих зон на карту, необхыдно привести значення до маштабу 1:5000

R50 = 3.46 (см)

R30 = 3.8 (см)

R20 = 5 (см)

R10 = 7 (см)

2. Нанести на план об'єкту межі зон повних, сильних, се­редніх і слабких зруйнувань.

3. Визначити ступені зруйнувань будівель, споруд та ін­ших елементів підприємств і нанести їх на план об'єк­ту.

Після нанесення на план об'єкту межі зон повних, сильних, се­редніх і слабких зруйнувань, бачимо, що:

• Будівлі 10 (котельня), 9 (газгольдер), 8 (склад) – повні руйнування.

• Будівлі 1, 2, 3, 4 (виробничі цехи) – слабкі руйнування.

4. Оцінити здатність підприємства по продовженню випуску продукції і розробити заходи щодо зменшення втрат.

В будівлях 10 (котельня), 9 (газгольдер), 8 (склад) зруйновані всі основні несучі кон­струкції та перекриття. Відбудова неможлива. Обладнання і техніка відбудові не підлягають. В будівлях 1, 2, 3, 4 (виробничі цехи) зруйновано частину внутрішніх перегородок, заповнення дверних і віконних отворів. Обладнання має незначні деформації. Для відбудови потрібен незначний поточний ремонт.

Висновок: Основними заходами щодо зменшення втрат від аварії, що пов'язана з вибухом газоповітряної суміші можуть бути:

• зменшення запасів вуглецевоводневих газів до обгрунтованого технологічного мінімуму (зменшити до 2 т.), щоб на випадок аварії основні елементи об'єкту не руйнувалися або одержували слабкі зруйнування;

• перенесення ємкостей з вуглецевоводневими газами на безпечну відстань від цехів то інших важливих елементів об'єкту;

• посилення характеристик міцності будівель і споруд шляхом улаштування каркасів, підкосів, опор для зменшення прольотів несучих конструкцій;

• своєчасне підготовка до швидкої відбудови одержаних зруйнувань.

Оцінка обстановки при аварії з викидом сдор на території підприємства.

Хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації, можугь чинити шкідливу дію на людей, тварин, рослини, визиваючи у них ураження різного сту­пеня, називаються сильно діючими отруйними речовинами (СДОР). Багато об'єктів народного господарства України виробляють, пере­робляють або використовують СДОР у виробничих процесах. ЗДОР можуть бути у вигляді рідин або зріджених газів. Їх зберігають в герметичних ємкостях. При зруйнуванні ємкості відбувається викид СДОР в навколишнє середовище. При цьому виникає хмара зара­женого повітря, яка, поширюючись в напрямі вітру від місця ава­рії, утворює зону хімічного ппрлжання. Зона хімічного зараження охоплює місце безпосереднього розлиття отруйних речовин і тери­торію, над якою ропновп важилися пари отруйних речовин з уражаю­чими концентраціями. В зоні хімічного зараження може бути один «бо кілька осередків хімічного ураження. Осередком ураження СДОР називається територія, на якій відбулось мяеове ураження людей та тварин. Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною поширення (Г) хмари зараженого повітря з уражаючими концентраціями; шириною (Ш) і площею (S).

Розміри зони хімічного зараження залежать від типу і кількості викинутих в навколишнє середовище СДОР, метеорологіч­них умов, ступеня вертикальної стійкості повітря (інверсія, ізотермія, конвекція), топографічних властивостей місцевості (відкрите, закрите) та умов зберігання СДОР (обваловані чи необваловані ємкості з СДОР).