Тема 9. Кримінальна психологія

1. Психологічна структура злочину

2. Психологічні наслідки злочину

3. Психологічна сторона попередження злочинів

4. Поняття особи злочинця

5. Класифікація злочинних типів

6. Психологія окремих категорій злочинців

Самостійна робота

1. Візьміть за приклад особу конкретного злочинця та проаналізуйте її з точки зору структури особи злочинця, змін в її психологічній структурі, з точки зору наявності дефектів, причинного комплексу особи злочинця, з точки зору класифікації злочинних типів.

Методичні рекомендації

Ознаки структури особи злочинця: 1) соціально-демографічні: а) загальногромадянська сфера (соціальне походження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях та ін.); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім’ї, взаємини членів сім’ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, знайомства та ін.); г) виробнича сфера (професія, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.); 2) соціально-психологічні: а) моральна сфера (світоглядні і моральні риси людини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, ступінь емоційного збудження тощо); г) вольова сфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).

Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Водночас слід говорити про формування особи злочинця стосовно типу злочинної діяльності (насильницький тип злочинця, корисливий тип чи «білокомірцевий» тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говорити про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенькового злодія й ін.

У психології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформованість; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціально-правове безкультур’я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених)⁷³ .

У сучасній кримінальній психології (В. Ф. Пирожков) розглядають також певний причинний комплекс особи злочинця, до якого належать: 1) соціальні чинники (нестабільність суспільства, несприятлива соціально-психологічна атмосфера у ньому, соціальна незахищеність тощо); 2) політичні чинники (відсутність розвинутої демократії, тоталітаризм, корумпованість тощо); 3) ідеологічні чинники (відсутність ідейності, бездуховність та ін.); 4) моральні чинники (аморальність, поширеність алкоголізму, наркоманії, люмпенізація суспільства тощо); 5) економічні чинники (спад економіки, зростання тінізації в економічній сфері та ін.); 6) соціально-побутові чинники (незадоволеність побутовим обслуговуванням, відсутність житла та ін.); 7) соціально-технічні чинники (виникнення нових професій, технізація виробництва, необхідність освоєння передової техніки та ін.); 8) соціально-культурні чинники (криза вітчизняної культури, засилля культу насильства, пропаганда антигуманних ідей за допомогою засобів масової інформації тощо); 9) національні чинники (ідеї націоналізму, міжнаціональні конфлікти тощо); 10) соціально-демографічні чинники (проблеми в сім’ях, «вимирання» сіл та ін.); 11) організаційно-управлінські чинники (помилкові владні рішення, відсутність зв’язку органів влади і управління з населенням та ін.); 12) соціально-правові чинники (правові прогалини; відсутність урегульованості суспільних відносин); 13) генетичні чинники (погіршення генетичного потенціалу); 14) соціально-медичні чинники (руйнування системи медичного обслуговування, несвоєчасне виявлення психічних аномалій та ін.); 15) інформаційні чинники (інформаційна перенасиченість, негативний вплив реклами та ін.); 16) соціально-виховні чинники (відсутність виховної роботи, належної діяльності громадських організацій та ін.); 17) кримінальні чинники (існування кримінальних інститутів, кримінальної ідеології, кримінальної субкультури та ін.); 18) кримінологічні чинники (недостатність системи профілактичної роботи; відсутність прогностичної діяльності щодо правопорушень, недоліки попереджувальної діяльності правоохоронних органів та ін.); 19) військові чинники (синдром розвалу армії; «дідовщина»; торгівля зброєю і боєприпасами тощо); 20) соціально-психологічні чинники (особливості соціальних спілкувань; виникнення негативних рис особистості тощо).

 У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах.

Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татуювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) «злочинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичних⁷⁴ . Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70–80-х рр. XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О. Ф. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природних психологічних можливостей; 2) особливостей соціального пристосування особистості до дійсності. Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей: нижчий, середній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

Для кримінальної психології важливе значення мають спотворені типи особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні особистості)⁷⁵ . О. Ф. Лазурський до спотворених типів відносить: 1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до усього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб; б) безвільно-боязкого, який легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На думку вченого, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення злочинного світу; 2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам’ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди й інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального; 3) афективно-спотворений тип. Його представники — безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п’яниці, забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки; 4) активно-спотворений (ґвалтівник) тип. Тут два підтипи: а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий, який не зупиняється і перед убивством⁷⁶ .

У 20-ті рр. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив С. В. Познишев. Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних та екзогенних (залежно від співвідношення об’єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину). Перші — «моральні психоастеніки», яким чужі норми моралі і здатність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) недостатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні⁷⁷ .

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. С. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це автор розрізняє «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок несприятливих умов нерозвинена, людина низького культурного рівня) і «непримітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп були виділені основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний, інтелектуально-вольовий) і проміжні⁷⁸ .

Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов’язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита⁷⁹ ; 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця; 3) передкримінальний тип; ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе⁸⁰ .

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Зокрема, М. І. Єнікєєв за ступенем соціальної дезадаптації розрізняє два типи особи злочинця: антисоціальний тип (особи, які неодноразово вчиняли злочини на основі стійкої антисоціальної спрямованості, — тип «злісного» злочинця); асоціальний тип (особи, які вперше вчинили злочин на основі загальної асоціальної спрямованості, — несоціалізований, «менш злісний» тип злочинця). За психорегуляційною підставою автор виділяє тип особи злочинця, що характеризується дефектами психічної саморегуляції (особи, які вчинили злочин уперше й у результаті випадкового збігу обставин; вчинений злочин суперечить загальному типу поведінки певної особи, є випадковим для неї, пов’язаний з окремими дефектами саморегуляції. Це особи, які не зуміли протистояти криміногенній ситуації; їхньою особистісною особливістю є низький рівень самоконтролю, ситуативна обумовленість поведінки). За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців: 1) злочинці з антисоціальною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, поєднаними з насильством над особою); 3) злочинці з антигуманною, агресивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здоров’я й особистої гідності інших людей)⁸¹ .

 

Запитання для самоконтролю

1. Яку структуру має злочин з погляду психології?

2. У чому полягають психологічні наслідки злочину?

3. Чи можна говорити про особу злочинця?

4. Як класифікуються злочинні типи?

5. Які є категорії злочинців?

Рекомендована література

1. Дубягин Ю. П. Следующая жертва ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. — М.: Печатное дело, 1995. — 416 с.

2. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа «Норма—ИНФРА•М», 1999. — 517 с.

3. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособие. — Х.: Основа, 1990. — 198 с.

4. Личность преступника: Монография / Авт. кол.: Н. И. Кондрашков, В. Н. Кудрявцев, Н. С. Лейкина и др. — М.: Юрид. лит., 1971. — 356 с.

5. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. — 704 с.

 

 Тема для самостійного вивчення