Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема срс №3 укр.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
171 Кб
Скачать
☆

Анатомо-фізіологічні особливості травної системи у дітей.

Закладення органів травлення починається з 3-4-го тижня ембріонального періоду, коли з ентодермальної пластинки утворюється первинна кишка.

Під час внутрішньоутробного розвитку травлення плода проходить ряд етапів. Так, до імплантації зародка в стінку матки, його живлення відбувається за рахунок запасів в цитоплазмі яйцеклітини; наступний етап харчування ембріона - гістотрофний тип – живлення за рахунок секрету слизової оболонки матки і жовткового мішка. Після утворення плаценти основне значення набуває харчування плода, що забезпечується транспортом поживних речовин з крові матері через плаценту – гемотрофне, або трансплацентарне, яке відіграє провідну роль до народження дитини. Поряд з гемотрофним живленням у плода з 4-5 міс внутрішньоутробного розвитку починається амніотрофне харчування, тобто діяльність органів травлення. Надходження ферментів в амніотичну рідину відбувається їз декількох джерел: 1) від плоду зі слиною і сечею; 2) з тканини плаценти; 3) через плаценту або з крові вагітної жінки. Кишкова трубка плода має високу проникність, ентероцити плода здатні до піноцитозу, тому деякі поживні речовини амніотичної рідини (глюкоза, амінокислоти, деякі димери, олігомери і навіть полімери) всмоктуються без попереднього гідролізу. З другої половини внутрішньоутробного розвитку клітинами шлунка і підшлункової залози плода секретуються пепсиноген і ліпаза, але їх рівень низький. З неперетравлених залишків вмісту шлунка і кишечнику утворюється меконій. Амніотрофне харчування та відповідне йому травлення створюють передумови для підготовки органів травлення плода до лактотрофного харчування новонародженого.

Порожнина роту у новонароджених і дітей перших місяців життя відносно мала, язик великий, добре розвинені м'язи рота і щік, в товщі щік є жирові тільця (грудочки Біша), що дає можливість забезпечити процес повноцінного акта смоктання і грудного вигодовування. Слизова оболонка порожнини рота ніжна, сухувата, багата кровоносними судинами, слини мало, легко травмується. Слинні залози активно функціонувати починають до 3-4-го місяця життя, через невміння дітей ковтати слина може витікати з рота (фізіологічна слинотеча). У 3-6 місячному віці також може спостерігатися посилення секреції слини, що, ймовірно, пов'язане із початком прорізування зубів (подразнення трійчастого нерва) та введенням до раціону прикорму. Нейтральна або слабокисла реакція слини у дітей першого року життя сприяє розвитку молочниці слизової оболонки порожнини рота.

Стравохід у дітей раннього віку має воронкоподібну форму і характеризується наявністю трьох анатомічних (фарінгеальне, бронхіальне, діафрагмальне) та двох фізіологічних звужень, обумовлених тонусом м'язової оболонки стравоходу. Аортальне фізіологічне звуження розташовується в місці перетину стравоходу з дугою аорти (на рівні III грудного хребця), кардіальне - в місці переходу стравоходу в шлунок (на рівні XI грудного хребця). Стравохід у дітей відносно довший, ніж у дорослих, і складає 1/3 дов­жини тіла (11-16 см), тоді як у дорослих - 1/4 довжини тіла (до 23-25 см).

Слизова оболонка стравоходу суха і ніжна, залози майже не функ­ціонують. Еластичні волокна і м'язовий шар стравоходу розвинені слабко.

Шлунок у дітей грудного віку розташований горизонтально, дно його і кардіальний відділ розвинені слабко, що призводить до схильності дітей першого року життя до зригування після годування. Ємність шлунка у новонародженого становить 30 - 35 мл, до кінця першого року життя збільшується до 250-300 мл, у 8 років досягає 1000 мл.

Особливістю шлунка у дітей є слабкий розвиток м'язової оболонки дна шлунка і кардіального сфінктера на тлі хорошого розвитку пілоричного відділу. Це сприяє синдрому регургітації (зригування) у дитини. Нервово-м'язові структури шлунку морфологічно і функціонально незрілі, що також призводить досить часто до виникнення пілороспазму та синдрому регургітації у дітей раннього віку. Слизова оболонка шлунка (СОШ) відносно товста, однак шлункові залози розвинені недостатньо. Гістологічна диференціація СОШ при народженні дитини незавершена і триває до кінця 2-го року життя. Так, не повністю диференційовані головні, обкладні, додаткові клітини СОШ. Слизова оболонка шлунка багато васкуляризована. Еластична тканина шлунка у грудних дітей виражена мало. Ферментний склад шлункового соку не відрізняється від такого у дорослих, тоді як бар'єрна, кислотна і ферментативна активність шлункового соку у дітей першого року життя значно нижча, ніж у дорослих (рН шлункового соку 4-5, у дорослих 1,5-2,2). Протягом першого року життя протеолітична активність шлункового соку зростає в 3 рази. Основним діючим ферментом шлункового соку є сичужний фермент (лабфермент). Моторика шлунку у дітей перших місяців життя сповільнена, перистальтика в'яла. Час евакуації їжі зі шлунка залежать від характеру вигодовування: при грудному - 2-3 год., при штучному - 3 - 4 год.

Дванадцятипала кишка у новонароджених і дітей перших місяців життя має кільцеподібну форму, яка після 6 місяців поступово стає такою, як у дорослих, Найбільш швидко дванадцятипала кишка росте в перші 5 років.

Товста кишка починається зі сліпий і переходить в сигмовидну кишку. У дітей раннього віку висхідна її частина відносно коротка, поперечно-ободова у зв'язку з малою довжиною брижі менш рухлива і прикрита печінкою, низхідна - відносно довга. До 4 років висхідна і спадна частини товстої кишки стають по довжині приблизно рівними. Гаустрація товстої кишки у дітей раннього віку менш виражена. Сліпа кишка у новонароджених та дітей 1-го року життя воронкоподібної форми, після 1 року схожа на сліпий мішок, після 7 років наближається до форми дорослих. У більшості дітей вона розташована вище, ніж у дорослих. Червоподібний відросток в перші два роки має форму воронки з широким входом, через який всередину його легко потрапляє вміст сліпої кишки і так само вільно виходить звідти. Довжина відростка у новонароджених відносно більше, ніж у дорослих. Розташування його різне. У 60% випадків червоподібний відросток у дітей може опускатися в малий таз. Більші довжина і рухливість сліпої кишки та червоподібного відростка, який легко зміщується, призводять часто до його нетипового положення, що ускладнює у дітей раннього віку діагностику апендициту.

Сигмовидна кишка в перші роки життя відносно довга, має широку брижу, у зв'язку з чим легко зміщується, що може призводити до перекручування, інвагінації і іншим патологічним процесам. Виникненню інвагінації у дітей раннього віку сприяє і слабкість ілеоцекальної заслінки. Вигини сигмовидної кишки в ранньому віці можуть бути глибокими, що сприяє розвитку звичних запорів, особливо на 1-му році життя. Пряма кишка у новонароджених і дітей грудного віку також відносно довше, ніж у дорослих, і не має ампулярної частини. Слизова і підслизова оболонки її погано фіксовані і легко можуть випадати при напрузі дитини. Високий ступінь анатомічної свободи кишечнику через відносно довгі брижі, незрілість міжм'язового і підслизового сплетінь сприяють розвитку спазму кишечнику і кишкової кольки (або кольки немовлят). Для дітей раннього віку також притаманна більш висока, ніж у дорослих, всмоктувальна здатність і водночас недостатня бар'єрна функція, що призводить до підвищення проникності слизової оболонки для токсинів і мікробів.

Секреторний апарат кишечнику при народженні дитини в цілому сформований, в кишковому соку знаходяться ті ж ферменти, що й у дорослих, але активність їх значно нижча. Під впливом кишкових ферментів, головним чином підшлункової залози, відбувається розщеплення білків, жирів і вуглеводів. Акт дефекації у грудних дітей відбувається рефлекторно без участі вольового моменту, і лише наприкінці першого року життя дефекація стає довільною.

Печінка у новонароджених є одним з найбільших органів і займає майже половину об'єму черевної порожнини. Печінка виходить з-під краю реберної дуги на рівні серединно-ключичної лінії на 2-3 см у дітей до 6 міс життя, у віці від 6 міс до 2 років - на 1,5 см, у віці 3-6 років - на 0,5-1 см. У віці понад 6 років печінка, як правило, не виступає з-під реберної дуги.

Мікробна колонізація кишечнику у внутрішньоутробному періоді життя розпочинається з моменту початку ковтання амніотичної рідини плодом. На першому році життя травний тракт дитини практично від стерильного стану досягає високого ступеня бактеріальної колонізації, яка дуже близька за складом до мікробіоти кишечника дорослих людей. У перші тижні життя кишкова мікрофлора, в основному, представлена стафілококами, стрептококами та ентеробактеріями. Згодом, протягом перших місяців життя, колонізація кишечнику відбувається за рахунок аеробних і факультативно анаеробних бактерій. На відміну від усталеного уявлення, біфідобактерії рідко є основними компонентами мікрофлори травного тракту. У більшості дітей біфідофлора з'являється лише через кілька місяців після народження, але і в подальшому не домінує над іншими представниками мікробіоти. Становлення мікробіоти новонароджених знаходиться у високому ступені залежності від характеру пологів. При природних пологах кишкова мікрофлора новонародженого за складом нагадує вагінальну мікробіоту своєї матері. В її складі переважають Lactobacillus, Prevotella або Sneathia sрр. У кишечнику дітей, народжених за допомогою кесаревого розтину, домінують бактерії, для яких характерна колонізація шкірної поверхні, такі як Staphylococcus, Corynebacterium, і Propionibacterium sрр. В ранньому післяпологовому періоді коменсальна кишкова мікрофлора стимулює дозрівання механізмів місцевого та системного імунітету новонародженого.

Таким чином, незважаючи на значну незрілість елементів системи травлення у дітей раннього віку, вона має ряд структурних і функціональних особливостей, що дозволяють дитині адаптуватися до мінливих умов харчування, зберігаючи високий рівень обміну речовин і енергії росту. Цьому служить відносно велика довжина кишечнику, переважання в перші місяці життя пристінкового травлення, велика кількість судин в слизовій оболонці кишечнику і підвищена її проникність. Встановлено також, що при збільшенні будь якого з компонентів в їжі - білків, жирів або вуглеводів - значно зростає активність відповідних ферментів - протеаз, ліпаз або карбоангідраз.