Тема 4. Основи науково-методичного забезпечення дисциплін

1. Державні стандарти освіти, їх зміст і значення. Навчальні плани і навчальні програми з навчальних дисциплін.

2. Підручники і навчальні посібники, інструктивно-методичні матеріали до семінарських і практичних занять.

3. Основні складові комплексу навчально-методичного забезпечення дисципліни, які розробляються вищим навчальним закладом.

4. Підготовка програми практики. Види практики.

1. Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рів­ня загальноосвітньої підготовки громадян України визна­чає державний стандарт загальної середньої освіти, ос­новоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає ці­лісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає граничне допустиме тижневе навантаження уч­нів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Ва­ріативну складову формує навчальний заклад з урахуван­ням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.

Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття.

На основі Базового навчального плану Міністерство Освіти і науки України розробляє та затверджує типові “Навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів”, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Навчальний план —документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет. У навчальних планах шкіл, , виокремлено два компо­ненти: державний і шкільний.

Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соціальне необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок.

Шкільний компонент охоплює вибірково-обов"язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. На шкільний компонент припадає біля 20% навчального часу, його сума залежить від регіональних особливостей та окремого навчального закладу.

Типові навчальні плани встановлюють сумарне граничне допустиме навчальне навантаження, тобто кількість навчальних годин на рік. Навчальний рік – час, що відводиться для занять у навчальному закладі від їхнього навчання до літніх канікул. (починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня). Тривалість навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня не може бути менше 175 робочих днів, ІІ-ІІІ ступеня – 190 робочих днів без врахування часу на складання іспитів.

Структура навчального року (чверті, півріччя, семестри) і тривалість навчального тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади самостійно в межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним органом управління освітою. Тривалість канікул в межах навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, у яких відображено особливості організації навчально-виховного процесу в них.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з- розподілом їх за роками навчання. У програмі формулюється мета і завдання вивчення курсу, подається її стисла характеристика, короткий зміст тем курсу, зміст практичних і семінарських занять, форми самостійної роботи і контролю знань, науково-методична література. Розробляється також сітка розподілу навчальних годин за всіма видами робіт.

При розробці методичної концепції курсу треба визначити принципові моменти :

1. необхідний студенту мінімум знань з кожної теми,

2. педагогічні засоби і методи викладання цього мінімуму,

3. форми спілкування зі студентами,

4. форми контролю, закріплення знань і умінь.

Загальнодидактичні вимоги щодо програм курсу передбачають:

1. виділення вступної, тематичної, заключної, а також оглядової та установчої лекції,

2. добре продуману систему взаємодії викладача і студента на лекції,

3. активізацію пізнавальної діяльності студента на основі принципу проблемності.

2.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, ви­значеними програмою і вимогами дидактики. Головне його призначення — допомогти учням самос­тійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін.

Для успішного використання підручника в навчаль­ному процесі і вчитель, і учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонен­тів: текстового і поза текстового. Перший компонент — основний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого належать; а) апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладів, таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

За провідним методом викладу матеріалу розрізня­ють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком­плексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв’язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програмованому підручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного "кроку" інформації пе­ревіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідний для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим де­дуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репродуктивні та продуктивні. Репродуктивні потре­бують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктивні — передбачають трансформацію знань, іс­тотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

3.

До навчально-методичного комплексу економічної дисципліни входять:

1. робочі програми курсів,

2. підручники або навчальні посібники,

3. практикуми та тренінги з самостійної роботи,

4. тести для навчання та контролю засвоєння предмета,

5. наочний та роздатковий матеріал,

6. ситуаційні та навчальні ігри.

У методичному забезпеченні курсу для студентів мають бути визначені:

• мета курсу,

• література і проблемні завдання,

• система обліку відвідування,

• порядок відповіді на запитання студентів,

• додаткова література,

• порядок іспитів,

• градація екзаменаційних балів,

• таблиця оцінки знань студента,

• практичні заняття з предмета.

Для активізації методики навчання застосовують модульний або блочно-модульний принцип побудови навчальних програм і навчального процесу в цілому. Модуль - це відносно самостійна частина навчального курсу, що містить одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять(законів, принципів). Зміст модуля викладач у стислій формі пояснює на оглядово-установчій лекції на початку вивчення кожного з модулів.

Вдосконалення методики навчання економічних дисциплін передбачає:

1. перегляд навчальних програм з метою детального відпрацювання їхнього змісту та обсягу,

2. облік дидактичних і методичних особливостей різних економічних дисциплін і різного рівня їх засвоєння,

3. розробку часткових методик викладання економічних дисциплін на основі активізації процесу навчання.

4. Для закріплення набутих знань, умінь і навичок у навчальному процесі застосовується практика. Виробнича практика – складова частина навчальної роботи вищої, середньої спеціальної і загальноосвітньої школи; проводиться на промислових, с/г підприємствах, у науково-дослідних інститутах, школах, тощо. Практичне навчання студентів є невід’ємною частиною фахової підготовки у вищих навчальних закладах з метою поглиблення і закріплення теоретичних знань, формування вмінь в і надбання практичних навичок самостійного виконання професійних завдань. Практичне навчання студентів- фінансистів включає набуття навичок фінансової роботи шляхом безпосередньої участі в оперативній, контрольно-аналітичній, планово-економічній і фінансовій діяльності підприємств (організацій). Основними завданнями виробничої практики студентів є ознайомлення з організацією фінансової роботи та фінансово-господарською діяльністю підприємств (організацій), набуття практичних навичок фінансової роботи, застосування теоретичних знань з фінансів та інших професійно-орієнтованих дисциплін в практичній діяльності та участь у складанні документів фінансової звітності. В процесі проходження виробничої практики може передбачатись одержання студентами відповідних робітничих професій за профілем навчання, зокрема бухгалтера, калькулятора, оператора ЕОМ та інш.

Переддипломна практика для студентів спеціальності 7.050104 “Фінанси” з метою поглиблення практичних навичок, опрацювання прийомів і методів організації і виконання фінансово-економічної роботи на підприємствах (організаціях ) і їх структурних підрозділах – на посадах, які заміщаються спеціалістами даної спеціальності. Студенти в процесі переддипломної практики повинні також зібрати необхідні матеріали для написання дипломної роботи і виконати її основну частину.

Переддипломна практика для студентів спеціальності 8.050104 “Фінанси” проводиться з метою як поглиблення практичних навичок та опрацювання прийомів і методів організації і виконання фінансово-економічної роботи, так набуття навичок управління капіталом підприємства, фінансового планування і прогнозування, вироблення фінансової стратегії. В процесі переддипломної практики студенти-магістри повинні також зібрати необхідні матеріали і виконати основну частину магістерської роботи.