3.Архітектурниий ансамбль.

Архітектурний ансамбль, що оточував піраміду, відображає панували в Єгипті суспільні відносини. У цьому місті мертвих, так само як і в місті живих, найвище місце займав фараон, прославляння й обожнювання якого було головною ідеєю піраміди. У підніжжя усипальниці фараона розташовувалися мастаби царських наближених, впливових сановників і вищих посадових осіб, для яких можливість спорудження собі гробниці поруч із пірамідою фараона була, безсумнівно, найбільшою честю, бо таким чином і по смерті вони знаходилися поблизу бога, яким рахувався фараон при житті і після смерті.

Частиною архітектурного ансамблю в Гізі є статуя Великого сфінкса - гігантського лева з людським обличчям. Ця символічна статуя фараона Хефрена побудована поблизу його піраміди. Довжина статуї досягає 57 м, висота - 20 м. ( мал 5) В основній своїй частині статуя висічена у вапняковій скелі, тому тулуб сфінкса виявляється природним чином включеним у ландшафт пустелі. Особа сфінкса прикрашено клафтом - царським головним хусткою - і церемоніальної бородою (Великий сфінкс). Гігантська статуя дивиться строго на схід, де народжується бог Сонця, з яким ототожнювали фараона Хефрена. Тим самим сфінкс символізує уявлення про царя як про божество. Він виступає також покровителем Землі - виконує роль жандарма, що відганяють злих духів від усипальниць єгипетських царів. Великого сфінкса неодноразово засипали піски, і його доводилося відкопувати. На початку XIX ст., Під час наполеонівських воєн, обличчя сфінкса було спотворене французькими солдатами. Саме тоді сфінкс позбувся свого носа, величина якого досягала зростання середньої людини. Араби називали сфінкса «Батьком Жаху».

Домінуючою формою храмової архітектури в епоху Стародавнього царства був заупокійний храм, що був невід'ємною частиною поховального комплексу. Він примикав до піраміди зі сходу і представляв собою прямокутник з плоским дахом з масивних вапнових блоків. У центрі його знаходився зал з чотиригранними монолітними стовпами і з двома вузькими приміщеннями для заупокійних царських статуй; зал переходив у відкритий двір, за яким розташовувалися молитовні (храм при піраміді Хафра). При V-VI династій значення храму в поховальному ансамблі зростає; його розміри збільшуються; архітектурне оздоблення ускладнюється; вперше використовуються пальмо подібні колони і колони у формі зв'язувань папірусів, що не розпустилися; стіни покриваються кольоровими рельєфами. Пізніше виникає ще один тип колони - у вигляді зв'язки бутонів лотоса. При V династії з'являється нова форма храму - сонячний храм: головний його елемент - колосальний кам'яний обеліск, верхівка якого покрита міддю (скам'янілий промінь Ра); він стоїть на узвишші; перед ними розташований величезний жертовник.

При XI династії заупокійний храм стає центральним елементом похоронного ансамблю; він складається з двох терас, обрамлених портиками і увінчаний пірамідою, основа якої служить природна скеля (усипальниця Ментухотепов). При XII династії, незважаючи на відновлення будівництва монументальних пірамід, він, тим не менш, зберігає свою важливість у рамках (похоронний комплекс Аменемхета III). (мал.6) Храм остаточно перетворюється на центр загальнодержавного культу фараона. Його відрізняють значні розміри, велика кількість приміщень, велика кількість скульптур та рельєфів. У храмовому будівництві починає широко використовуватися колонада з новою формою колони (прикрашеної капітелями з рельєфними головами богині Хатор) і пілон (ворота у вигляді двох веж з вузьким проходом). Виникає звичай встановлювати перед храмом колосальні статуї або обеліски з облицьованими міддю верхівками.

При XVIII династії затверджується класичний тип наземного єгипетського храму (Карнакський і Луксорський храми у Фівах). У плані він являє собою витягнутий прямокутник, орієнтований зі сходу на захід; його фасад звернений до Нілу, від якого до нього веде дорога, обрамлена сфінксами (алея сфінксів). Вхід до храму зроблено у формі пілона, перед яким стоять два обеліски і колосальні статуї фараона. За пілоном розташований відкритий двір, оточений по периметру колонадою (перистиль), який упирається в ще один пілон менших розмірів, провідний у другий двір, суцільно заставлений колонами і статуями фараона (гіпостиль). Гіпостиль безпосередньо примикає до основної будівлі храму, що складається з одного або декількох колонних залів, святилища зі статуями богів і підсобних приміщень (скарбниця, бібліотека, комори). Багаторазовий перехід з одного архітектурного простору в інший (Карнакський ансамбль витягнутий у довжину більш ніж на 1 км) несе в собі ідею неспішного поступового наближення віруючого в божеству. Оскільки єгипетський храм не був закінченим цілим і існував як сукупність окремих частин, він міг без порушення гармонії бути "продовжений", доповнений новими спорудами. На відміну від різноманітного внутрішнього оздоблення, у своєму зовнішньому вираженні він демонстрував простоту ліній, відповідала одноманітному ландшафту; її порушувала лише настінний живопис і світле фарбування.